Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдання філософії та те поле, в якому формується світогляд кожної людини, епохи, людства. Проблемами пізнання займається гносеологія (з гр. «гнозис» - «знання», «логос» - «слово», «вчення», «закон»).
Гносеологія – розділ філософії,що вивчає взаємовідносини суб’єкта та об’єкта в процесі пізнавальної діяльності; теорія пізнання. Будь-яка галузь філософського знання розгортається в полі певних проблем. Не є виключенням і гносеологія. Основні проблеми теорії пізнання:
- пізнаваність світу;
- форми та методи пізнання;
- що таке суб’єкт та об’єкт пізнання;
- поняття, критерії істини.
Проблематика пізнаваності світу породжує ряд гносеологічних варіантів її вирішення.
Гносеологічний оптимізм – філософська концепція, згідно якої світ пізнаваний в принципі, досягнення істини про нього можливе.
Скептицизм – філософська концепція, що піддає сумніву пізнаваність об’єктивної дійсності. Послідовний скептицизм веде до агностицизму.
Агностицизм – філософська концепція, яка повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу.
Соліпсизм – філософська концепція, яка єдино реальним вважає існування одиничного «Я», яке «створює» світ у своїй свідомості.
Суб’єкт – активно діючий, наділений волею та здатністю до пізнання індивід, група людей, соціальна група; той, хто пізнає.
Об’єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність об’єкта.