Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають відповідь на три фундаментальні питання:
1. Джерело розвитку.
2. Характер розвитку.
3. Напрям розвитку.
1. Закон єдності та боротьби протилежностей. Діалектичні протилежності - це такі частини, моменти, сили, властивості, тенденції зміни об’єкту, які залежать один від одного, взаємообумовлюють існування один одного, однак при цьому мають зворотну спрямованість по відношенню один до одного та взаємозаперечують себе під час боротьби. Наприклад – притягування та відштовхування, суперечності біологічних процесів (асиміляція та дисиміляція, спадковість та мінливість). В процесі взаємодії між протилежностями утворюється суперечність, в результаті якої одна з протилежностей відіграє руйнівну, деструктивну функцію, а інша – конструктивну, творчу (співвідношення процесів асоціації та дисоціації в хімічних реакціях, перевага індивідуальної мінливості над консервативністю спадковості в розвитку організмів). Таким розподілом функцій задається вектор розвитку та закладаються основи нових суперечностей.
Тим самим розвиток постає як процес виникнення, зростання, загострення і вирішення протиріч, серед яких визначальну роль грають внутрішні суперечності даного предмету або процесу. Саме вони і виступають як вирішальне джерело, рушійною силою їх розвитку.
Джерелом розвитку в живій природі є боротьба за існування, яка являє собою множину суперечностей між протилежностями: між особами виду та середовищем, міжвидові та внутрішньовидові суперечності. Рушійною ж силою, фактором еволюції витупає мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природній відбір.
Однією з найважливіших суперечностей медицини, а, отже, і джерелом її розвитку є суперечність між знанням сутності хвороби, знанням в загальному більшості патологічних процесів та відсутності знання конкретних механізмів виникнення хвороби та її лікування. Всі процеси, що відбуваються в організмі, наглядно ілюструють дію даного закону. Так, запалення є складним та суперечливим процесом, який одночасно може бути не лише патологічним, а й захисним, корисним для організму. При цьому позитивна роль даного процесу може перейти в свою протилежність.
Під час хвороби в організмі протидіють дві сторони – патогенез (механізм зародження та розвитку хвороби) та саногенез (комплекс захисних механізмів, спрямованих на відновлення порушеної саморегуляції організму). Обумовлюючи внутрішню суперечливість хвороби, вони одночасно пов’язані один з одним та заперечують один одного.
2. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін. Даний закон конкретизує перший та виявляє нові аспекти розвитку, передусім в діалектиці кількісних та якісних змін.
Якість – характеристика предмету, завдяки якій він є саме цим, а не іншим предметом. Якість стосується не окремих властивостей, а відображає в загальному специфіку предмета в цілому або ж його певну сторону як синтез окремих властивостей чи характеристик. Тобто, якість – це стійка внутрішня визначеність предмету. Без якості предмет не може існувати таким, який він є. Кількість же є такою визначеністю предмета, завдяки якій її можна розділити на окремі частини і зібрати їх воєдино. Суттєва ознака кількості – однорідність (схожість, подібність). Кількісні зміни не так пов’язані з існування предмета, як якісні, кількісна зміна не відразу і не завжди веде до зміни чи знищення предмета.
Взаємозв’язок кількісної та якісної визначеності предмета показує категорія міри – це якісно визначена кількість. Міра - кількісні межі існування даної якості, інтервал, всередині якого кількісні зміни не викликають якісних змін.
З категорією міри в медицині тісно пов’язана категорія норми. Норма – це біологічний оптимум живої системи, інтервал нормального функціонування її; оптимум – стійке функціонування живої системи без включення додаткових засобів для забезпечення її стійкого стану.
Відповідно, суперечності в протилежностях виникають тоді, коли процес кількісних змін призводить до порушення міри предмета, а, відповідно, до появи нової якості, яка, в свою чергу, передбачає нову кількість та нову міру. Так, в неорганічній природі точками переходу (порушенням міри) є точки плавлення (затвердіння), точки сублімації, перекристалізації, точки алотропічних переходів (так, графіт та алмаз – різні алотропічні стани вуглецю) що відносяться до фазових перетворень речовини. Межами міри є критична температура в явищах надпровідності, критична маса при ядерних реакціях тощо.
Для розвитку в контексті цього закону суттєві не будь-які зміни, а незворотні кількісні та якісні зміни. При цьому в розвиток вносять вклад ті незворотні якісні зміни, що не просто заперечують старий стан, а забезпечують наступність із старою якістю та синтез нового.
Процес появи нової якості виражається категорією стрибка. Форми стрибка різноманітні і можуть відбуватись поступово, як зміна цілого через окремі елементи системи (якісні зміни видів рослин і тварин), так і докорінна зміна всієї системи в цілому (перетворення одних елементарних часток в інші, мітоз в біології, революція в історії).
Поступове накопичення кількісних змін (ступеня і темпів розвитку предмету, числа його елементів, порядку їх зв'язків, просторових розмірів та ін.) в певний момент часу необхідно приводить до якісних перетворень предмету (стрибку), до виникнення нового предмету, нової якості. Остання у свою чергу надає зворотну дію на характер і темпи кількісних змін (наприклад, перетворення одних хімічних елементів на інших залежно від зміни величини заряду ядра атома і тому подібне).
На основі пізнання якісної своєрідності хвороби проводиться диференціальний діагноз захворювання. Якісна специфіка хвороби лежить в основі нозологічної класифікації захворювань. Поступовість якісних та кількісних змін виражається в існування проміжкових станів – так, між здоров’ям та хворобою спостерігаються багато чисельні перехідні стани, які називаються субклінічними.
Для лікаря суттєву роль грає закономірність – кількісні зміни безперервні, якісні перервні. Наприклад, безперервне накопичення токсичних з’єднань в організмі, досягнувши певного кількісного рівня, веде до декомпенсації функціональної системи та розвитку якісно нового клінічного стану (кома, смерть).
3. Закон заперечення заперечення виражає спрямованість, спадкоємність розвитку та його форму. Найважливішою категорією закону є категорія «заперечення», що виражає: а) процес знищення предмету в результаті дії переважно зовнішніх сил і чинників, тобто, припинення існування даного предмету як цілісної системи, кінець його розвитку (зовнішнє, «видиме» заперечення, деструкція); б) самозаперечення як внутрішній момент розвитку з утриманням позитивного змісту заперечуваного («зняття»). В процесі розвитку обидва види заперечення тісно взаємопов'язані, але визначальну роль зрештою грає внутрішнє заперечення.
Даний закон показує складність та суперечливість процесу розвитку. Останній виступає не як лінійний одномірний процес, пояснюючи виникнення новизни в процесі розвитку. Нове виникає не на «пустому» місці, а я заперечення старої якості, однак не знищуючи стару, а зберігаючи її на новому етапі розвитку. Так, епоха античності космоцентрична, епоха Середньовіччя, заперечуючи античність теоцентрична, однак водночас зберігає елементи античності в собі (філософія Аристотеля та Платона). Епоха ж Відродження заперечує і античність і Середньовіччя, однак залишає їх проблематику (космо- та теоцентризм), однак в новому, «знятому» вигляді (пантеїзм, антропоцентризм).
Заперечення заперечення також виступає фактором, який створює специфіку часу розвитку. Оскільки розвиток виступає як процес одночасно і висхідний і низхідний, тому і минуле, теперішнє та майбутнє, на розташовуються одне після одного і не змінюють один одного, навпаки, вони пронизують та взаємообумовлюють один одного. В певному сенсі, минуле, теперішнє та майбутнє співіснують в єдиному часовому вимірі. В діалектичному розвитку має місце не просто відхід майбутнього від минулого, а їх суперечливе зімкнення; і чим вища форма розвитку, тим ширше захоплення пройдених етапів. Тому показником рівня розвитку слугує не лише новизна, а й здатність зберігати «зняте» старе. Тобто, даний закон не визнає абсолютної перервності у розвитку, а показує принципову відкритість та незавершеність розвитку як такого; кінець одного циклу стає початком нового і процес в цілому отримує форму нескінченної спіралі, яка поєднує в собі рух по колу та висхідний рух.