Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про світ (природу, суспільство, мислення) на конкретному історичному етапі пізнання.
Причина і наслідок. Матеріалістичний принцип єдності світу дозволяє пояснити причини його виникнення та розвитку із самого себе. Для цієї мети застосовуються категорії причини та наслідку, які і показують даний взаємозв’язок та розкривають його сутність.
Усі явища, події, процеси в природі, суспільстві та мисленні викликаються чи обумовлюються іншими явищами, подіями, процесами, тобто, певними визначеними причинами. Явища називається причиною другого явища, якщо перше передує другому в часі, перше є необхідною умовою, передумовою чи основою виникнення, зміни чи розвитку другого. В цьому контексті не буває непричинних типів взаємовідношень – кожне явище має свою причину і навпаки: кожна зміна в матеріальному світі чи свідомості викликає той чи інший наслідок. Ці зв’язки універсальні та існують на всіх рівнях розвитку матерії.
Це не означає, однак, що всі явища бувають виключно або причинами, або наслідками. Причина до свого існування як причини, могла бути наслідком дії іншої причини, а наслідок буде причиною наступного явища. Даний взаємозв’язок підтверджує тезу про незворотність часу.
Причинність в патології означає, що будь-яка зміна в стані живої системи визначається матеріальними (енергетичними та інформаційними) взаємодіями цієї системи з факторами навколишнього середовища. Причина хвороби – не лише зовнішні фактори, що впливають на організм, але й реакція організму на ці фактори, тобто, діалектична єдність зовнішнього та внутрішнього. Даний взаємозв’язок проявляється у взаємодії таких понять як етіологія та патогенез: якщо етіологія розкриває ґенезу патологічного процесу в єдності зовнішнього та внутрішнього, то патогенез розкриває його механізм та розвиток.
Необхідність та випадковість. Дані категорії виражають відношення до сутності процесу та його окремих форм прояву. Ті чи інші явища, будучи здійсненням та розвитком сутності, необхідні, однак в силу своєї одиничності, неповторності виступають як випадкові. Тобто, необхідність є те, що обов’язково має відбутись в певних умовах, однак в такій формі, яка залежить не лише від сутності того, що відбувається, але й від умов її прояву, що склались.
Суперечність, що складається на певному етапі розвитку між протилежностями, має бути з необхідністю вирішена, але форма цього процесу вирішення може бути різною, і в своїй неповторності випадковою.
Випадкове існує не у відношеннях причин з їх наслідками, а в процесах, пов’язаних з утворенням причини. Утворення причинно-наслідкового ряду необхідне, закономірне, однак пересікання його з іншим причинно-наслідковим рядом являється випадковим.
Загальне та одиничне. Світ складається з множини предметів, подій, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, які відрізняються від ознак інших предметів, явищ і роблять їх неповторними. Такі ознаки називають одиничними, вони не мають тенденції повторитись.
Проте в кожному предметі є ще й ознаки подібності чи тотожності з ознаками інших предметів або явищ. Їх називають загальними, на відміну від одиничного, вони мають тенденцію повторюватись в інших речах. Так, загальними ознаками будь-якої частинки речовини є наявність у ній певної маси, руху тощо.
Діалектичний взаємозв’язок загального та одиничного полягає в тому, що будь-яке загальне існує лише через одиничне, а всіляке одиничне є складовим загального. Тут важливим вступає категорія особливого, яка є одиничною стосовно загального (тип темпераменту в людини), та загальною стосовно одиничного.
Завданням науки в цілому, так і діалектики зокрема, є виявлення за одиничним загального, тобто, підведення одиничного під певну закономірність, повторюваність, під закон.
Для медицини дані категорії відграють суттєву роль в локалізації патологічного процесу та виявлення його причини. Ступінь локалізації патологічного процесу залежать від стану організму як цілого. До того ж, в організмі немає абсолютно загальних та абсолютно одиничних процесів. Наприклад, не всякий опік викликає опікову хворобу. Обмежені за площею поверхові опіки не супроводжуються повним виключенням шкіри як органа з цілісної системи організму. Якщо ж наявний обширний та глибокий опік, то суттєво змінюється функція шкіри як органу. Так одиничне, місцеве (опік) перетворюється в загальне – опікову хворобу.
Прикладом категорії одиничного, особливого та загального в медицині є симптом, синдром, симптомокомплекс, клінічна картина (див. пит. 9.5.).
Зміст та форма. Це філософські категорії, що відображають взаємозв’язок двох сторін дійсності: певним чином впорядкованої сукупності елементів та процесів, що створюють предмет чи явище (змісту), та способу існування та вираження даного змісту, його різноманітних модифікацій, тобто, форми. Форма являє собою ту сторону об’єкта, яка змінюється, однак не сама по собі, а в залежності від зміни форми. Беззмістовної форми, як і безформного змісту не буває, форма вказує на зміст, а зміст організовує форму. Форма, володіючи відносною самостійністю, може впливати на зміст: якщо вона відповідає змісту – то сприяє його розвитку, якщо не відповідає – гальмує розвиток.
Для медицини дані категорії відіграють важливу роль для визначення норми та патології, здоров’я та хвороби. Так, в прямій залежності від зміни форми (структури) органа може бути суттєво знижена чи підвищена його функція (зміст). В медицині тому виникнення суперечностей між формою (структурою) та змістом (функцією) часто є ознакою початку патології.
Сутність та явище. Дані категорії виражають всезагальні необхідні сторони усіх об’єктів світу. Сутність – сукупність внутрішніх зв’язків, що визначають основні риси та тенденції розвитку. Явище – конкретні події, властивості, процеси, що виражають зовнішні сторони дійсності і являють собою зовнішні сторони дійсності, тобто, форму сутності. Не існує несуттєвого явища та неявленої сутності, що не означає ототожнення їх – пізнання явищ відбувається на емпіричному рівні пізнання, а сутностей – на теоретичному за допомогою логічних абстракцій; саме на рівні сутностей і відриваються закони розвитку системи.
Процес пізнання здорового та хворого організму йде від явища до сутності. В ролі явищ в клінічній практиці виступають симптоми, під якими приховуються причини захворювань (сутність). Особливість діалектики сутності та явища в медицині полягає в недостатності опису та пояснення сутності на основі пізнання явищ. В клінічній практиці знати сутність патологічного процесу означає передбачати протікання хвороби та отримати в такому випадку можливість правильно побудувати лікування.
Можливість та дійсність. Дані філософські категорії відображають процес розвитку матеріального світу, спираючись на принцип саморуху та саморозвитку матерії. Можливість фіксує об’єктивну тенденцію розвитку явищ, наявність умов їх виникнення. Дійсність являє собою об’єкт, який існує в якості реалізації певної можливості; дійсність – реалізована можливість. Розрізняють реальну та абстрактну можливість. Абстрактна можливість – можливість, в якій відсутні умови її реалізації, в той же час, в якій немає перепон для її втілення в дійсність. Реальна ж можливість означає наявність ряду необхідних умов реалізації даного явища як дійсного. Ці два типи також діалектично взаємообумовлені – абстрактна можливість може стати реальною, а реальна – абстрактною.
В організмі людини постійно відбувається процес перетворення можливості в дійсність. Хвороба людини містить можливість виздоровлення, а здоровий організм має можливість захворіти. Так, потрапляння збудників інфекції в організм не веде автоматично до виникнення хвороби, а є лише можливістю захворювання. Для перетворення можливості захворювання в реальну хворобу необхідні сприятливі умови (ослаблення імунологічної реактивності, вірулентність збудника та ін.).
Таким чином, категорії діалектики знаходяться в необхідному взаємозв’язку та взаємозалежності між собою, відображаючи найзагальніші закономірності процесу розвитку:
· взаємозв’язок зміни та стійкості в процесі розвитку;
· абсолютність руху та відносність спокою;
· наявність протилежних сторін, тенденцій в кожному матеріальному утворенні;
· перервність та неперервність в процесі розвитку;
· єдність необхідного та випадкового, неповторного та повторного, знищення та збереження тощо;
· спадковість як важливу рису розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого;
· перетворення можливості в дійсність та породження нових можливостей.
Знання діалектики, її законів та принципів необхідне для медика, адже воно дозволяє ефективно та своєчасно надати допомогу хворому, виявити причини, механізм протікання та специфіку захворювання, правильно побудувати діагностичний процес та уникнути помилок.