Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяльністю мозку здатність людини відображати і відтворювати світ в ідеальній формі, здатність цілеспрямовано, творчо, активно, відображати дійсність і перетворювати її в своїх інтересах.
Однією з найважливіших рис свідомості виступає ідеальність – здатність конструювати в собі предмети, які не мають відповідника в дійсності. Дана риса і дозволяла говорити про особливий, ідеальний, надприродний статус свідомості, її «божественну» природу тощо.
У сучасній філософії під ідеальним розуміється специфічний спосіб буття об'єкту в психічному світі суб'єкта; ідеальне - відображення дійсності у формах духовної діяльності, суб'єктивний образ об'єктивного світу. Так, К. Маркс визначав ідеальне як «матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній». У цьому визначенні можна виділити три важливі моменти: 1) зв'язок ідеального з процесом відображення, 2) адекватність (більш менш повна) відтворення в ідеальному сторін і елементів відбиваного об'єкту і 3) творчий, конструктивний характер ідеального. Дане визначення дозволяє говорити про те, що ідеальне – це процесуальне, а не субстанційне (віддільне від матеріального, незалежне від нього) явище. Матеріальному перетворенню речі завжди передує усвідомлення ідеальної моделі перетворень даної речі. Тому ідеальне існує через відношення суб’єкта до певної ознаки, властивості об’єкта. Ідеальне можливе завдяки існуванню другої сигнальної системи, яка на відміну від першої (притаманна людям і тваринам), оперує не системою образів, а системою знаків. При цьому таке оперування довільне, оскільки інформація передається без втручання матеріальних носіїв, а виключно знаками, які заміщають ці носії.
Свідомість людини творчо активна. Тварини лише відтворюють в психічних образах наочний світ, а свідомість людини в ідеальній формі створює образи того, що в матеріально-наочному світі не могло виникнути.
Свідомість людини конструктивна. Психіка тварин спрямована на пристосування до умов навколишнього середовища з метою виживання; свідомість же людини орієнтована на перетворення світу.
Свідомість людини доцільна. Якщо тварини реалізують в психічній діяльності генетично закладену програму інстинктів, то людина в свідомій діяльності незалежно від біологічних умов ставить ідеальну мету та виробляє засоби для її досягнення.
Свідомість людини включає в себе самосвідомість – здатність пізнавати саму себе і на основі цього виділяти себе із світу речей, явищ, інших свідомостей. Так народжується поняття «Я».
Свідомість людини універсальна за формою і об'єктивна за змістом. Психіка тварин відображає явища навколишнього світу вибірково, в залежності від необхідності збереження та продовження виду. Людська ж свідомість не керується мотивами останнього, що дозволяє об’єктивно відображати навколишню дійсність та саму свідомість. Це, в свою чергу робить можливим процес пізнання в найрізноманітніших його формах.
Інтенційність свідомості. Свідомість завжди спрямована на певний об’єкт, вона завжди є свідомістю «про» щось, спрямованістю «на».
Свідомість людини органічно пов'язана з мовою як способом свого існування. У тварин існує перша сигнальна система, на основі якої у них формуються умовні рефлекси. У людини на додаток до першої сигнальної системи складається друга сигнальна система - мова, специфічно людська система зв'язку, спілкування, передачі інформації. Унікальність другої сигнальної системи (мови) в тому, що вона не передається по спадку, а формується в процесі впливу соціального середовища на індивіда.
З огляду на вищезазначене, на питання «чи володіють тварини мовою» варто відповісти негативно. Мова притаманна лише людині, вона є складною системою кодів, що позначають предмети, ознаки, дії та відношення, що несуть функцію кодування, передачі інформації та введення її в різноманітні системи (О. Лурія). Мова тварин – це квазімова, оскільки тісно пов’язана з інстинктами, виражає афективний стан тварини, її емоційне переживання, мова ж людини здатна передавати будь-яку інформацію, незалежно від її практичної ефективності та значущості та здатна фіксувати об’єктивні відношення між предметами та явищами навколишньої дійсності.
Свідомість та мова не існують один без одного: свідомість відображає дійсність, а мова позначає і виражає істотне в цьому віддзеркаленні. У мові поєднується ідеальна основа (інформація) і спосіб її передачі за допомогою матеріального носія.
Варто зазначити, що інформація, циркулююча на рівні свідомості, функціонує не тільки за допомогою мови, а й за допомогою інших знакових систем - (музичних, математичних, есперанто, кібернетичній мові, мові жестів тощо). Знаки - це матеріальні предмети, процеси і дії, що грають роль «заступника» реальних речей і явищ. Вони використовуються для придбання, зберігання, перетворення і передачі інформації.
Знакові системи виникли і розвиваються як особлива матеріальна форма, в якій здійснюється мислення і фіксуються інформаційні процеси в соціальній життєдіяльності, наприклад в науці, техніці. Природна мова є найбільш поширеною знаковою системою.
Знаковий характер людської свідомості, її тісний зв'язок з мовою викликали до життя нову галузь філософсько-наукового знання – семіотику – науку про знаки та знакові системи. Диференціюючи знаки, семіотика дозволяє розглядати свідомість та мову в усій складності її взаємозв’язків та способів вияву. Так, один із засновників семіотики, американський філософ Ч.С. Пірс виділяв такі знаки:
· Іконічні – знаки, що виступають копією об’єкту (карта, фотографія, портрет);
· Індексальні – знаки, побудовані на реальній суміжності знаку та позначуваного ним об’єкту (наприклад, дим є знаком вогню);
· Символи – знаки, що не мають безпосереднього зв’язку з позначуваним об’єктом, а встановлюють за угодою – конвенційно. Такою символічною системою і виступає мова.
Будучи виразником свідомості і в той же час її конструюючим компонентом, мова виникає як спосіб здійснення людини у світі. В певному сенсі, до того часу, як людина не вимовить слово, не введе знак в своє існування, вона не існує. Не існує й світ. Не випадково М. Гайдеггер вважав мову домівкою буття. В цьому контексті мова виконує ряд функцій.
1. Означальна – за допомогою мови предмет позначається в нашій свідомості безвідносно до його присутності в ній.
2. Кумулятивна – за допомогою мови накопичуються знання про дійсність та стає можливим передача їх, що закріплює колективну, соціальну пам'ять людства.
3. Комунікативна - мова є засобом спілкування людей, суть якого зводиться як до передачі інформації, так і до комунікації заради самої комунікації (т.зв. фактична комунікація, комунікація без повідомлення).
4. Експресивна – за допомогою мови відображається емоційно насичене, оцінювальне ставлення людини до тих явищ, процесів та предметів дійсності, що відображаються в її свідомості. В той же час, мова не здана повністю відобразити емоційний аспект освоєння дійсності, адже він повністю унікальний, а мова так чи інакше універсальна.
5. Інтерактивна - за допомогою мови людина завжди звертається до себе або до іншої людини, реалізуючи великий діапазон ставлення до Іншого – від симпатії, порозуміння до контролю та ізоляції. В цьому аспекті мова відкриває нас іншим людям (пор рос. «сознание» - со-знание, тобто, спільне знання), роблячи можливим комунікацію та інтеракцію з іншими.