Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суперечливе, діалектичне. Адже свідомість продукт суспільно-історичного, колективного розвитку, однак в той же час, вона має унікальні індивідуальні ознаки.
Індивідуальна свідомість має межі життя, обумовлені життям конкретної людини. Суспільна ж свідомість може охоплювати життя безлічі поколінь, мати ширші просторово-часові рамки. Індивідуальна свідомість знаходиться під впливом особистих якостей індивіда, рівня його розвитку, особистого характеру, анатомо-фізіологічних особливостей тощо. Суспільна ж свідомість є надособистісна, вона включає те загальне, що характерне для індивідуальної свідомості людей. Суспільна свідомість властива суспільству в цілому або різним соціальним спільнотам, що входять до нього, але вона не може бути сумою індивідуальних свідомостей, інакше суспільство повторювало б досвід кожного конкретного індивіда. В той же час суспільна свідомість виявляється тільки через свідомість окремих індивідів.
Традиційно можна виділити такі форми суспільної свідомості: політична свідомість, правова свідомість, мораль, естетична свідомість, релігійна свідомість, наука, філософія тощо. Через ці форми людина долучається до здобутків попередніх поколінь, переломлюючи їх через призму власного досвіду.
2. За рівнем: несвідоме, свідомість, самосвідомість (див питання 7.1. «Становлення та розвиток ідей психоаналізу»).
3. За ступенем усвідомлення дійсності: буденна та теоретична. Буденна свідомість не володіє глибиною раціонального осмислення, чіткою усвідомленістю, науковою обґрунтованістю і в цьому аспекті поступається свідомості теоретичного рівня. Вона більш «інстинктивна» та безумовна, оскільки складається з набору очевидностей, що конструюють для людини її звичний світ. Тому буденна свідомість не критична. В той же час буденна свідомість має такі переваги перед теоретичною: повнота, різносторонність, цілісність світовідчуття, емоційний затишок; буденна свідомість ближча, ніж теоретична, до безпосереднього, реального життя. Теоретична ж свідомість ґрунтується на відображенні істотних зв'язків і закономірностей дійсності. Вона прагне проникнути в її внутрішню сторону, відкрити закономірності та тенденції існування світу. Вона більш дистанційована від явищ повсякденності, в той же час, більш критична та абстрактна.
4. За компонентами. Свідомість є відносно стійким утворенням, що включає в свою структуру ряд стійких елементів. В цілому можна говорити про три компоненти свідомості: пізнання, переживання, відношення. Пізнання відбувається за допомогою найрізноманітніших форм, нижчою з яких виступає відчуття, вищою – творче мислення. Переживання відображає світ з точки зору базових дихотомій задоволення/незадоволення, збудження/заспокоєння, напруження/розрядки. Відношення ж полягає в активності свідомості та її «зворотній зв’язок» із світом, який вона відображає. Найтісніше відношення пов’язані емоційною та мотиваційно-вольовою сферою.
Емоційна сфера включає: власне емоції (радість, любов, ненависть, огида, симпатія, антипатія); афекти – короткочасні емоційні реакції (лють, жах, відчай, захоплення тощо); пристрасті, настрій (веселий, пригнічений, нейтральний); емоції, пов'язані з сенсорними реакціями (голод, спрага, втома). Емоції або ж стимулюють, або гальмують усвідомлення індивідом явищ дійсності.
Мотиваційно-вольова (або ціннісно-смислова) сфера відповідальна за формування мотивів, інтересів, ідеалів людини в єдності із здатністю досягати мети.
В контексті структури свідомості виділяють її основні функції:
1. Пізнавальна – отримання даних про навколишній світ та про себе саму, накопичення та передача цих даних за допомогою мови.
2. Оцінювальна - оцінка даних з точку зори їх повноти та істинності, з точку зору потреб та інтересів людини.
3. Функція цілепокладання – на основі свідомості людина розгортає коло своїх цілей та засобів їх досягнення.
4. Конструктивно-творча - будучи ідеальним феноменом, свідомість не тільки відображає наявний стан речей, а й моделює бажаний, виступає основою творчого перетворення світу.
5. Сенсотворча – формування набору життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами.
6. Комунікативна функція – функція взаємодії з іншими людьми, колективом, суспільством.
Отже, свідомість – складний інтегральний матеріально-духовний феномен, що уможливлює специфіку людського існування у світі, через призму якого людина пізнає світ, оцінює його, формує своє ставлення до нього та до себе самої.