Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей; перетворенні медицини з мистецтва в науку, професію, техніку.
Зв'язок античної медицини та філософії був дуже тісним. Про це, зокрема, говорить той факт, що батько античної медицини – Гіппократ (460-377(356) рр. до н.е.) – був учнем філософа Демокріта, і свої медичні погляди ґрунтував на атомістичному вченні свого вчителя. Так, Гіппократ описав основні типи людей в залежності від темпераменту та тілесного складу:
1. Сангвінік (в тілі домінує кров).
2. Холерик (домінує жовта жовч).
3. Флегматик (переважає слиз).
4. Меланхолік (чорна жовч).
Гіппократ виступає засновником клінічної медицини, він заклав основи етичної діяльності медика. Саме Гіппократ знаменує собою перехід від медицини як мистецтва до медицини як наукової діяльності. Головний принцип Гіппократа – «лікувати не хворобу, а хворого». Він заперечував божественні причини хвороб, і ділив їх на:
· внутрішні (вік, стать, темперамент, звички, спадковість, образ життя);
· зовнішні (пори року, клімат, повітря, вода, харчування);
Гіппократ поклав початок систематичному опису перебігу хвороби – історії хвороби. В терапії давньогрецький медик використовував два методи: дієтичний (вино, молоко, мед і вода) та фармацевтичний (кровопускання, блювотні, послаблюючі, сечогонні).
Систематизація та постійне спостереження за перебігом хвороб дозволила Гіппократу відкрити ряд хвороб: пневмонію, апоплексію, епілепсію.
Ще одним видатним представником античної медицини був Асклепіад (128-56 рр. до н.е.). Він став родоначальником першої системи солідарної патології (система на основі атомізму Демокріта, що пояснює причину хвороб порушенням руху та взаємодії «твердих елементів» тіла) та вперше запропонував і застосував трахеостомію.
Найвидатнішою писемною пам’яткою медицини античного світу є «Corpus Hippocratum» - збірник медичних творів (різними дослідниками нараховується від 53 до 72). Тематика творів найрізноманітніша: про лікарське мистецтво та лікарську етику, про природу людини і сутність хвороб, книги з акушерства, хірургії, дитячих хвороб тощо.
Подальше набуття медициною статусу науки відбулося в олександрійську епоху (середина IV ст. до н.е.). В цей період було зроблено ряд фундаментальних відкриттів. Так, Еразістрат описав оболонки мозку, виявив шлуночки мозку та клапани серця. Герофіл виявив стадії скорочення серця – систолу, паузу, діастолу; виміряв довжину тонкої кишки, описав стікловидне тіло та сітчатку ока.
Апогей давньоримської медицини пов'язаний з ім’ям Клавдія Галена (131-201). Автор близько 300 праць з медицини, основоположник анатомії людини, експериментальної фізіології та місцевої діагностики. Галену належить класифікація і регламентація лікарських засобів та способів їх приготування – т.зв. «галенові препарати» (Гален отримував їх шляхом спеціальної обробки рослинної та тваринної сировини: настої, спиртові настойки, екстракти, сухі препарати і таблетки.). Також видатному медику належить ряд анатомічних досягнень: він розділив тканини тіла на однорідні та прості (зв’язки, кості, хрящі, нерви, м’язи, судини) і різнорідні складні – переважно органи (печінка, легені, серце). Гален вивчав спинний та головний мозок, визначив роль діафрагми в процесі дихання.
На основі спостережень відсутності крові у лівих відділах серця мертвих тварин і гладіаторів, а Гален створив першу в історії фізіології теорію кровообігу, за якою, артеріальна і венозна кров різні за природою рідини. Причому перша, артеріальна, розносить рух і життя, а друга, венозна, покликана «живити органи». Ця концепція проіснувала до епохи Відродження, коли були здійснені відкриття Андреаса Везалія та Вільяма Гарвея.
Гален вірив в існування особливої духовної субстанції – пневми, що є основою життя, в людини є її два види. Людина народжується з первісною фізичною пневмою. По нервам же рухається психічна пневма, самі ж нерви з головного мозку несуть імпульси, а з периферії до центру – відчуття.