Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у медицині. Наукова революція, зародження експериментальної науки, звільнення знання від «метафізичних» (релігійних та побутових забобонів, хиб та невігластва) нашарувань – в таких умовах розвивалась медицина модерну.
Про тісний зв'язок медицини та філософії епоху Нового Часу говорить той факт, що піонери філософії модерну – Бекон та Декарт – значну увагу приділяли проблемам медицини. Так, Бекон вважав, що суть медицини має реалізовуватись в трьох основних завданнях: підтримка здоров’я, лікування хвороб, продовження життя. В цьому контексті обов’язок лікаря, на думку Бекона, не тільки у відновленні здоров’я, а й у полегшенні страждань хворого, тому англійський мислитель позитивно ставився до евтаназії.
Послаблення церковного контролю над церквою в епоху Нового Часу дало цілу низку фундаментальних не лише для медицини, а й для всього комплексу наук про людину відкриттів. Так, чеський науковець Іржи Прохаска, розвинув декартівське вчення про рефлекс та вийшов на концепцію рефлекторної дуги. Було розроблено ряд нових діагностичних методів: Леопольд Ауенбруггер розробив і застосував метод перкусії, а Рене Лаенек – метод аускультації, для якого використав розроблений ним стетоскоп.
В Новий Час закладають підвалини окремих галузей медичного знання. Так, отримує науковий статус та розробляється як окрема природничо-наукова дисципліна - психіатрія. До цього часу психічна хвороба вважалась «божою карою» або ж результатом дії диявольських сил, через що психічно хворих ізолювали не в лікарнях, а в спеціальних закладах на зразок тюрем, в яких застосовували жорстокі та неефективні методи «лікування» (тортури, моріння голодом, крижані ванни, приковування кайданами тощо). Зародження психіатрії пов’язується з ім’ям Філіпа Пінеля (1745-1826). Під час Французької революції він був призначений головним лікарем психіатричних закладів Бісетр та Сальпетрієр. В них він поліпшив умови перебування хворих, розробив систему їх лікування, визначив основні напрямки вивчення психіатричних захворювань. Порушення психіки поступово позбувались демонічного забарвлення і стали хворобою серед хвороб. В ХІХ столітті вчення Пінеля було розроблене на більш високому науковому рівні такими видатними лікарями як С. Корсаков, Е. Крепелін, Ж.Шарко, З. Фрейд, П. Ганнушкін.
Спираючись на досягнення У. Гарвея, в Новий Час остаточно оформлюється експериментальна фізіологія. Велика заслуга тут належить Альбрехту Галлеру та Луїджі Гальвані. Так, останній відкрив феномен біоелектричних явищ («тваринної електрики»), що поклало початок електрофізіології. Також серед основоположників фізіології та експериментальної медицини займає німецький дослідник Йоганес Мюллер (1801-1858). В 1833 р. він сформулював основні положення рефлекторної теорії, які будуть розроблені видатними російськими вченими І. Сєченовим та І. Павловим.
Видатний французький фізіолог Клод Бернар (1813-1878) ставив завдання об’єднати в цілісне вчення медицину, фізіологію, патологію. Він дослідив симпатичну нервову систему, відкрив її судинно-рухальну функцію; детально вивчив фізіологічні механізми соковиділення, заклавши основи експериментальної патології. Він створив теорію цукрового сечовиснаження, займався дослідженням нервової регуляції кровообігу, заклав основи вчення про гомеостаз.
Іван Сєченов (1829-1905) першим висунув ідею про рефлекторну природу людської психіки і довів, що всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлексами. Відкрите ним центральне (сєченівське) гальмування вперше показало, що поруч із процесом збудження існує інший активний процес – гальмування, без якого неможлива цілісна діяльність центральної нервової системи.
Інший видатний російський фізіолог, Іван Павлов (1849-1936), вивчаючи поведінку тварин, виявив рефлекси нового типу, які формуються і закріплюються при певних умовах оточуючого середовища. Їх Павлов назвав умовними, на відміну від вроджених рефлексів (безумовних). Було показано, що умовні рефлекси виробляються в корі великих півкуль головного мозку, що зробило можливим експериментальне дослідження кори великих півкуль як в нормі, так і в патології. Результатом цих досліджень стало створення матеріалістичного вчення про вищу нервову діяльність. Окрім цього, діяльність Сєченова та Павлова мала й інше важливе досягнення – показавши роль оточуючого середовища в фізіологічних процесах, було подолано гальмуючий науку ХІХ століття декартівський дуалізм тіла та душі як самостійних субстанцій, що не впливають одна на одну.
Фундаментальну роль в розвитку медицини та її окремих галузей зіграли три відкриття природознавства ХІХ століття – відкриття клітини, яка має в усіх живих організмах однотипну структуру (Шлейден, Шванн, Пуркиньє), теорія еволюції Чарльза Дарвіна та закон збереження і перетворення енергії (Лавуазьє, Ломоносов). Дані відкриття дозволили зробити висновок про матеріальну єдність світу та живих організмів зокрема; вони дозволили вийти медичній науці на новий рівень.
Так, саме в цей час сформувалась загальна патологія, що виділилася із анатомії в середині ХVІІІ століття. До середини ХІХ століття, в т.зв. макроскопічний період важливим досягненням стали роботи Джованні Морганьї (1682-1771) – засновника патологічної анатомії. Він показав, що будь-яка хвороба викликає певні матеріальні зміни в конкретному органі і визначив орган як місце виявлення процесу хвороби (органопатологія). Тим самим хвороба позбавлялась надчуттєвих причин і пов’язувалась із матеріальним носієм. Зблизивши анатомію та медицину, Морганьї створив першу науково обґрунтовану класифікацію хвороб.
Французький анатом Марі Франсуа Ксав’є Біша (1771-1802) розвинув положення теорій Морганьї. Так, він вперше показав, що патологічний процес уражує не весь орган, а лише окремі його тканини (тканева патологія). Тим самим були закладені основи гістології – вчення про будову тканин живого організму.
В так званий мікроскопічний період, з середини ХІХ століття, патологія розвивалась в боротьбі двох напрямків – гуморального (причиною хвороб вважали стан рідин організму, порушення їх співвідношення тощо) та солідарного (причиною хвороб вважали стан «твердих» тіл організму). Дану суперечку вирішив винахід мікроскопа та відкриття клітини, що вивело усю науку на новий рівень. В цей час формується морфологічний метод в патології, що призвів до створення теорії целюлярної (клітинної) патології. Ця заслуга належить німецькому лікарю та патологу Рудольфу Вірхову (1821-1902). За Вірховим, життя організму є сума життів автономних клітинних територій, матеріальним субстратом хвороби є клітина, відповідно, вся патологія виступає як патологія клітини. Вчений здійснив неоціненний вклад в розвиток патологічної анатомії як науки. Так, використовуючи метод мікроскопії, він вперше описав патологічну анатомію запалення, лейкоцитоз, емболії, тромбози, лейкемії, амілоїдоз нирки, жирове переродження, клітини нейроглії.
Важливу роль на стикові медицини та філософії у ХІХ столітті відіграли російські лікарі-філософи – М. Пирогов (1810-1881), І. Мєчніков (1845-1916), В. Бєхтєрєв (1857-1927) та ін. Так, Ілля Мєчніков вивчав проблему старіння та смерті, що призвело до формування ним ідеї та закону ортобіозу. Даний закон стосувався саморегуляції життя на основі правильного образу життя (валеологія). Ця саморегуляція спрямовується на досягнення довгої, діяльної старості, що призводить до розвитку почуття насичення життя і бажання смерті.
Володимир Бєхтєрєв – видатний російський невропатолог, психіатр, психолог. Долаючи дуалізм душі та тіла, він ставив психічні розлади в пряму залежність від порушень в організмі. Так було закладено основи психосоматичного підходу в медицині. Окрім того, Бєхтєрєв досліджував психопатології великих та малих соціальних груп, вважаючи, що причиною їх виникнення (масові психози, релігійний фанатизм, екзальтація, агресивність натовпу в період соціальних катаклізмів) є навіювання на психіку людей, яка в середовищі великого скупчення людей втрачає здатність критично сприймати дійсність та регресує до стану уподібнення до реакцій інших людей.
Отже, медицина Нового Часу розвивалась в руслі матеріалістичного світогляду, використовуючи новітні досягнення інших наук, досліджуючи як загальнотеоретичні проблеми, так і практичні аспекти окремих галузей медичного знання. Знаходячись на стикові багатьох наук, медицина як теоретична наука, практична діяльність та соціальний інститут отримала високий авторитет та важливе теоретичне та практичне значення.
Список літератури:
Основна:
1. Айдниян Р.М. Система понятий и принципов гносеологии. – Л.,1991.
2. Алексеев П.В., Панин Л.В. Теория познания и диалектика. – М.,1991.
3. Алексеев П. В., Панин А. В. Философия: Учебник для вузов. – М., 1996.
4. Андрущенко В. Г., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – 2-ге вид., випр. й доп. – К., 1996.
5. Антология мировой философии. В 4-х т. – М., 1969-1970.
6. Аскин Я.Ф. Проблема времени, ее философское истолкование. – М., 1966.
7. Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976.
8. Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени: истоки, зволюция, перспективы. – М., 1982.
9. Бабушкин В.У. О природе философского знания. – М., 1978.
10. Барулин В.С. Социально-философская антропология. Общие начала социально-философской антропологии. – М., 1994.
11. Белик А.Л. Социальная форма движения. – М., 1982.
12. Блинников Л. П. Великие философы: Учебный словарь-справочник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1997.
13. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. – К., 2000.
14. Босенко В.А. Диалектика как теория развития. – К., 1966.
15. Брунер Дж. Психология познания. – М., 1977.
16. Булатов М.А. Логические категории и понятия. – К., 1981.
17. Буржуазная философская антропология ХХ века / Под ред. Я.Т.Григорьяна. – М., 1986.
18. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К., 1991.
19. Вандышев В.Н. Философия. Ч.2. Антропология. Гносеология. Социология. – Сумы, 2000.
20. Введение в философию: Учебник для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. И. Т. Фролова. – М., 1989.
21. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988.
22. Гайденко П.П. Философия Фихте и современность. – М., 1979.
23. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое /Пер. с нем. – М., 1989.
24. Горфункель А.X. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. – М., 1977.
25. Горфункель А.X. Философия эпохи Возрождения. Учеб. пособие. – М., 1980.
26. Григорьян Б.Т. Философская антропология.– М., 1982.
27. Гулыга А .В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.
28. Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії ХІІ-ХУІІ ст. ст. – К., 1994.
29. Диалектика в науках о природе и человеке: эволюция материи и ее структурные уровни. – М., 1988.
30. Диалектика отрицания отрицания. – М., 1983.
31. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М., 1986.
32. Древнеиндийская философия. Начальный период. – М., 1972.
33. Дубинин Н.П. Что такое человек? – М., 1983.
34. Духовное производство. Социально-философский аспект проблемы духовной деятельности. – М., 1981.
35. Желнов М.В. Предмет философии в истории философии: предыстория. – М, 1981.
36. Історія філософії: Підручник / Бичко і.В., Бичко А.К., Табачковський В.Г. – К., 2001.
37. Історія філософії: Підручник / За ред. В.І.Ярошовця. – К., 2002.
38. Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму. Підручник. – К.: Знання України, 2004..
39. История античной диалектики. – М., 1982.
40. История диалектики ХIV-ХVIII вв. – М., 1974.
41. История диалектики. Немецкая классическая философия 1 Рук. авт. колл. Т.Н. Ойзерман. – М., 1978.
42. История китайской философии. – М., 1989.
43. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. - М. Логос, 1996.
44. Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. – М., 2000.
45. Категории диалектики, их развитие и функции. – К., 1990.
46. Кессиди Ф. X. От мифа к логосу. Становление греческой философии. – М., 1979.
47. Климов А. Я. Диалектика практики и познания. – М., 1991.
48. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В.Г Кремінь, В. В. Ільїн. – К.: Книга. – 2005. – 528 с.
49. Кон И.С. Открытие Я. – М., 1978.
50. Кондзьолка В.В. Нариси античної філософії. – Львів, 1993.
51. Копнин П В Диалектика как логика и теория познания. – М., 1973.
52. Койре А. Очерки истории философской мысли. О влиянии философских концепций на развитие научных теорий. – М., 1985.
53. Кувалкин В. А. Что такое философия? Сущность, закономерности развития и принципы разработки. – М., 1989.
54. Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западно-европейская философия ХVІІІ в. – М., 1975.
55. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен – Львів, 1995.
56. Лосев А. Ф. История античной философии в конспективном изложении. – М., 1989.
57. Лосев Л. Ф. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991.
58. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). – М., 1989.
59. Макаров М. Г. Развитие понятий и предмета философии в истории ее учений. – Л., 1982.
60. Максюта М.Є. Вступ до філософії: Навчальний посібник. – К., 2001.
61. Мамардашвили М.К. Лекции по античной философии. – М., 1997.
62. Материалистическая диалектика: Краткий очерк теории // П.Н.Федосеев и др. – М., 1985.
63. Майоров Г. Г. Формирование средневековой философия. – М., 1979.
64. Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики. – К., 1981.
65. Мир философии: Книга для чтения: В 2-х ч. – М., 1991.
66. Михайловский В.М., Хон Г.Н. Диалектика формирования современной научной картины мира. – Л., 1989.
67. Момджян Х.Н. Французское просвещение ХУІІІ века. – М., 1983.
68. Мотрошилова Н.В. Рождение, развитие философских идей (Историко- философские очерки и портреты.- М.: Политиздат, 1991.
69. Нарский И. С. Западноевропейская философия XVII века. – М., 1977.
70. Нарский И.С. Западноевропейская философия ХІХ века. Учеб. пособие. – М., 1976.
71. Немировский В.Г. Смысл жизни: проблемы и поиски. – К., 1990.
72. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини. Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів. – К., 1995.
73. Новейший философский словар / Сост. А.А. Грицанов. – Минск: Изд. В.М. Скакун, 1998.
74. Ойзерман Т. И. Формирование фиолософии марксизма. – М., 1974.
75. Общественное сознание и его формы. – М., 1986.
76. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – Київ-Львів, 2000.
77. Позняков В. И. Предмет философии и история философии. – М., 1986.
78. Подольный Р.Г. Освоение времени.– М, 1989
79. Потемкин В.К. Симанов А.Л. Пространство в структуре мира.– Новосибирск, 1990.
80. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. – М., 1986.
81. Проблема человека в западной философии. – М., 1988.
82. Проблемы логики и методологии научного познания. – М., 1988.
83. Производство как общественный процесс актуальные проблемы теории и практики. – М., 1986.
84. Пронин Д.М. Философия и современная наука: Методологические проблемы. – М., 1985.
85. Пространство и время. – К., 1984 .
86. Ракитов А.Л. Историческое познание. Системно-гносеологический подход. – М., 1982.
87. Савельева М.Ю. Введению в метатеорию сознания. – К., 2002.
88. Саух П.Ю. Філософія: навчальний посібник. – К., 2003.
89. Саух П.Ю. ХХ століття. Підсумки. – Київ – Рівне, 2001.
90. Сержантов В.О. Человек, его природа и смысл бытия. – Л., 1990.
91. Сичивица О.М. Методы и формы научного познания. – М., 1972.
92. Скворцов Л.В. Культура самосознания. Человек в поисках истины своего бытия. – М., 1989.
93. Скирбекк Г., Гилье Н. История философии. – М., 2000.
94. Соколов В.В. Европейская философия XV—XVII веков. – М., 1984.
95. Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.
96. Социальная философия. Учебник // Под общей редакцией Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – Киев-Харьков, 2002.
97. Спиркин А. Сознание и самосознание. – М., 1972.
98. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. I.Ф.Надольного. 2-ге вид., випр. й доп. – К., 2001.
99. Філософія: Навчальний посібник / За редакцією С.П.Щерби, М.Г.Тофтула. – К., 2003.
100. Філософія. Підручник /За загальною редакцією Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. – Харків, 2000.
101. Филатов В.П. Научное познание и мир человека. – М., 1989.
102. Целлер Э. Очерк истории греческой философии. – СПб., 1996.
103. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.
104. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.
105. Человек в системе наук. – М., 1989.
106. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. ХХ век / Редкол.: И.Т.Фролов и др. – М., 1995.
107. Читанка з історії філософії ХХ ст. – К., 1993.
108. Чудинов Э.М. Природа научной истины. – М., 1977.
109. Шварц Т. От Шопенгауэра к Хайдеггеру. – М., 1964.
110. Шептулин А .Л. Диалектический метод познания. – М., 1983.
111. Шинкарук В.И. Теория познания, логика и диалектика И. Канта. – К., 1974.
112. Шинкарук В.И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. – К., 1964.
113. Ящук Т.І. Філософія історії: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2004.
Література з медично-філософських проблем:
1. Александер Ф. Психосоматическая медицина – М.: Институт Общегуманитарных Исследований2006.
2. Адо А.Д. Некоторые философские аспекти учення о болезни. М, «Медицина, 1965г.
3. Адо.А.Д. Методологические принципы построения современной теории патологии // Философские и социально-гигиенические аспекты учення о здоровье н болезни. М., «Медицина», 1975.
4. Адо А.Д., Царогородцев Г.И. Борьба материализма и идеализма в учений о здоровье и болезни человека - М.: Медицина, 1970.
5. Анохин А.М. Проблемы знания в медицине: методологические аспекты /А.М. Анохин. – М., 1995.
6. Анохин А.М. Теоретическое знание в медицине / А.М. Анохин. – М., 1998.
7. Бачериков Н. Е. Философские вопросы психиатрии / Н. Е. Бачериков, В. П. Биомедицинская этика: Сб. науч. статей / Отв. ред. В. И. Покровский. – М.: Медицина, 1997.
8. Биоэтика: принципы, правила, проблемы: Сб. науч. статей / Отв. ред. Б. Г. Юдин. – М.: Эдиториал, УРСС, 1998.
9. Введение в биоэтику: учебное пособие / Отв. ред. Б. Г. Юдин., П. Д. Тищенко – М.: Прогресс-Традиция, 1998.
10. Гиппократ. Избранные книги / Гиппократ. – М.: Сварог, 1994. – 736 с.
11. Давыдовский И.П. Проблемы причинности в медицине. - М: Медгиз, 1962.
12. Долинин В. А. Диалектика и логика клинического мышления / В. А. Долинин, В. П. Петленко, А. С. Попов. – Л.: Изд.. ВМА, 1981.
13. Егоров А.А. Причинно-следственные отношения и структура - В кн.: Некоторые вопросы методологии научного исследования. Вып.2. Л., изд-во ЛГУ, 1968.
14. Зильбер А. П. Трактат об эйтаназии / А. П. Зильбер. – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1998.
15. Иванюшкин А.Я. Профессиональная этика в медицине. Философские очерки. – М.: Медицина, 1990.
16. Корольков А.А., Петленко В.П. Философские проблеми теории норми в биологии й медицине. М., «Медицина», 1977 г.
17. Лещинский Л. А. Деонтология в практике врача / Л. А. Лещинский. – М.: Медицина, 1989.
18. Лисицын Ю.П. Теории медицины на стыке веков – ХХ и ХХI / Ю.П. Лисицын. – М., 1998.
19. Лисицын Ю.П. Детерминационная теория медицины. Доктрина адаптивного реагирования / Ю.П. Лисицын, В.П. Петленко. – СПб., 1992.
20. Мирсон Ф.З. Пластическое обеспечение функций организма. М «Медицина», 1968.
21. Мухин А. П. Философия человека и медицина / А. П. Мухин. – СПб.: Изд. иностр. лит., 2001.
22. Осипов И. Н. Основные вопросы теории диагноза / И. Н. Осипов, П. В. Копнин. – М.: Медицина, 1951.
23. Петленко В.П. Философские вопросы теории патологии. - Л-д: т Медицина, 1971.
24. Петленко В.П. Эволюция здоровья и болезней человека // Общество и здоровье человека. М., «Медицина», 1973.
25. Петленко В.П. Философские проблемы теории нормы в биологии и медицине / В.П. Петленко, А.А. Корольков. – М.: Медицина, 1977.
26. Петленко В.П. й др. Детерминизм и теория причинности в патологии. - М. Медицина, 1978.
27. Покуленко Т. А. Принцип информированного согласия: вызов патернализму / Т. А. Покуленко // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 73-77.
28. Попов А. С. Очерки методологии клинического мышления / А. С. Попов, В. Г. Кондратьев. – Л.: Медицина, 1972.
29. Портер Р. Краткая история безумия. – М., 2009.
30. Сас Т. Миф душевной болезни. – М., 2010.
31. Современные философские проблемы естественных, технических и социально-гуманитарных наук: учебник для аспирантов и соискателей ученой степени кандидата наук / Под общ. ред. д-ра филос. наук, проф. В. В. Миронова. – М.: Гардарики, 2006.
32. Субботин Ю. К. Методологические вопросы медицинской семиотики / Ю. К. – М.: Медицина, 1982.
33. Философия естественных наук: учебное пособие для вузов / Под общ. ред. проф. С. А. Лебедева. – М.: Академический проект: Фонд «Мир», 2006.
34. Философия здоровья. – М., 2001.
35. Фуко М. История безумия в классическую эпоху / М. Фуко. – СПб.: Университетская книга, 1997.
36. Хильдебрандт, Понтер; Мозер, Максимилиан, Лехофер, Михаэль. Хронобиология и хрономедицина. М, 2006.
37. Хрусталев Ю. М. Философия науки и медицины / Ю. М. Хрусталев, Г. И. Царегородцев. – М.: Гэотар Медицина, 2007.
38. Царегородцев Г. И. Диалектический материализм и медицина / Г. И. Царегородцев. – М.: Медицина, 1966.
39. Царегородцев Г. И. Диалектический материализм и теоретические основы медицины / Г. И. Царегородцев, Ерохин В. Г. – М.: Медицина.
40. Черносвитов Е. В. Социальная медицина / Е. В. Черносвитов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.
41. Шевченко Ю. Л. Философия медицины / Ю. Л. Шевченко, Шевченко С., Андреев С., Ардашев С. – М.: Гэотар Медицина, 2007.
42. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия. – М., 1999.
Першоджерела:
1. Августин Аврелий. Исповедь. – М., 1990.
2. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4-х т. Т.1. - М., 1983.
3. Бердяев Н.А. О назначении человека. - М.. 1993.
4. Беркли Дж. Трактат о принципа человеческого знания / Избр. произв. – М., 1978.
5. Бэкон Ф. Новый Органон // Соч., в 2-х т.- Т.2. – М., 1972.
6. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. - М. 2007.
7. Гельвецький К.О человеке // Соч.: В 2-х т. - М. 1974. - Т.2
8. Гольбах П.Система природы или о законах мира физического и мира духовного // Избр. филос. произв. В 2-х т. М., 1963.
9. Делез Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения. – Екатеринбург, 2008.
10. Декарт Р. Рассуждение о методе// Избр. Произв. В 2-х т. - М., 1989. - т. 1
11. Кант И. Критика чистого разума.-М., 2010.
12. Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.
13. Кузанский Н. Об ученом незнании. – СПб., 2001.
14. Лиотар Ж-Ф. Состояние постмодерна. – СПб., 1998.
15. Локк Дж. Опыт о человеческом разуме // избр. философ. произв. В 2-х т. -М., 1960
16. Макиавелли Н. Государь -М., 1990.
17. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Прелюдия к философии будущего // Сочинения в 2 т. – Т.2. – М., 1990.
18. Ортега и Гассет. Что такое философия?. - М., 1991
19. Платон. Государство. - М., 1981
20. Руссо Ж.Ж. Об общественном догоаоре // Антология мировой философии. - М., 1970.
21. Сартр Ж.П. Экзистенциализм - это гуманизм.// Сумерки богов. - М., 1989.
22. Спиноза Б. Этика// Избр. Произв. В 2-х т. - М., 1984.
23. Тойнбі. А. Дж. Дослідження історії. К., 1995.
24. Фейербах Л. Сущность християнства // Избр. философ. произв. - М., 1955.
25. Фрейд З. Толкование сновидений. – М., 2007.
26. Фромм Е. Психоанализ и етика. -М., 1993.
27. Фуко. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. – СПб., 1994.
28. Хайдеггер М. Бытие и время. - М., 2010.
29. Шопенгауер А. Афоризмы житейской мудрости. - М., 2007.
30. Юм (Г’юм) Д. Трактат про людську природу. – К., 2003.
31. Ясперс К. Смысл и назначение истории М., 1991.