Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
1. Давньогрецький єдиний гармонійний Космос в християнській середньовічній філософії розривається на боже та тварне буття. Перше – досконале, вічне, незмінне, абсолютно благе. Друге – сотворене, плинне, наповнене страждання.
2. Циклічність часу замінюється лінійною моделлю, виникає історія. В християнському трактуванні світ має початок і кінець (ідея есхатології).
3. Античний космо- та антропоцентризм замінюється на теоцентризм – основна проблема середньовічної філософії – Бог, його сутність, відносини із сотвореним світом, способи його пізнання.
4. Пізнання Бога розглядалось двома шляхами – раціонально, за допомогою розуму (звідси з’явиться патристика, що підведе під християнство філософську раціональну базу) та інтуїтивно (звідси – містика, що заперечуватиме раціональне пізнання Бога).
5. Нового звучання набуде платонівська проблема співвідношення ідей та речей, загального та одиничного – проблема універсалій (загальних понять). У середньовічній філософії в ході вирішення цієї проблеми виникне два напрямки – номіналізм та реалізм.
В найзагальнішому філософія Середньовіччя ділиться на два великі періоди:
- патристика (лат. рater - отець) (І – VІІІ ст.) – філософія і теологія (богослов’я) Отців церкви – духовних лідерів християнства;
- схоластика (VІІІ-ХІ – ХV ст.) – філософія і теологія оформленого християнства, що поєднувала в собі релігійно-філософські та формально-логічні проблеми.