У центрі китайського села Інь-Янь, історія якого сягає глибини тисячоліть, є мальовниче озеро з однойменною назвою, що нагадує давній символ, у якому поєднуються дві взаємодіючі протилежності. Зображення символів інь-ян було досить поширеним і в трипільців, які жили на території України в VI-III тис. до н. е. Дослідники трипільської культури пов’язують ці символи із законом магії – протиставлення – оперування протилежними поняттями: верх – низ, холод – тепло, вогонь – вода, біле – чорне тощо. Поєднання протилежностей і є сакральним змістом символів інь-ян.
Інь-Ян-ці – одна з найстародавніших філософських доктрин Китаю, яка належала натурфілософській школі – прибічникам учення про інь і ян. У давньокитайській філософії інь-ян завжди зображують разом. Ці елементи один без одного втрачають своє значення. Кожен із них має логічний зв’язок один з одним, що передається крапкою протилежного кольору на тлі елементів знака. Ці два елементи створюють незмінний третій, містичний центр, названий у китайській філософії ці. В давній китайській цивілізації процеси світобудови та буття розглядалися як наслідок
33”
взаємодії протилежностей інь-ян, які, так само як протилежні полюси магніту, тягнуться один до одного. Особливістю символів інь-ян є те, що вони врівноважують жіночий і чоловічий початки світобудови.
Філософія Інь-Ян-ці нагадує нам давню індійську філософію санкх’я Ка-піли, у якій пракриті була наділена трьома якостями: світлим (саатва) і темним (тамас) початками та енергією (раджас).
Історія китайської філософії не має первісних джерел, які дали б можливість простежити найстародавнішу стадію розробки цієї доктрини. Найбільш достовірні китайські свідоцтва пов’язують із “Книжкою змін”- (ші-щин”), яка є однією з головних книжок “П’ятикнижжя” (“У-цзин”-). Однак дослідники не зводять доктрину лише до цього джерела, уважаючи, що вона має давніші джерела. Одним із можливих шляхів її сприйняття є тлумачення самих ієрогліфів інь та ян, які від початку виникнення мали своєрідний узагальнюючий сенс і не використовувалися в повсякденному мовленні. У дофілософські часи інь та ян уособлювали відповідно світло та тінь, упертість і податливість, чоловіче та жіноче начала.
Світобудова – це арена безкінечної боротьби цих протилежних початків. Така первісна “діалектика” китайської світобудови. Взаємодія інь та ян породжує п’ять елементів. У книжці “Шу-цзин” ідеться про те, що “перший початок – вода, другий – вогонь, третій – дерево, четвертий – метал, п’ятий – земля”. З цих початків з’явилося все, що існує. В іншому варіанті: “Небо створило п’ять елементів”. Тісний зв’язок, нерозрізненість фізичного та морального, природного та людського, характерний для міфологічного світогляду з його антропоморфізмом, коли, наприклад, землетрус пояснюється образою, нанесеною жінкою чоловіку (а не навпаки), зберігається і на початковому етапі зародження філософії. Разом із тим у ній зароджуються передфілософські уявлення про ці – первісну субстанцію, станом якої є інь і ян. Так, наприклад, у книжці “Цзо-жуань” названі такі шість станів ці: інь, ян, вітер, дощ, морок, світло. Сама ці набуває дві головні протилежні форми – легку та важку субстанції. Зароджується й уява про безособовий світовий закон – дао, що означає “шлях”. Це і моральний, і космічний закони. Китайці знайшли дуже вдалу лаконічну форму, що відображає сутність
буття як боротьбу та єдність темного і світлого начала.
Невідомо, де вперше з’явилося символічне зображення інь та ян, про які згадуються в багатьох міфах, але потрібна була велика уява та глибинне розуміння основ світобудови, щоб вони набули такого глибокого символізму.
У процесі розвитку китайської філософської думки кожен із цих ієрогліфів набував різні значення. Інь розглядалося як негативне, пасивне, слабке та руйнуюче начало (відповідно – жіноче начало темряви, вологості, спокою); ян – позитивне, енергійне, активне, сильне, творче (відповідно – чоловіче начало світла, тепла, сухості та руху). Первісною ж парою протилежностей, які знаходяться в підґрунті низки пов’язаних пар, є протилежність темряви та світла.
У стародавніх китайських текстах ієрогліф інь означає “північний схил вершини”, тобто “темний” схил, а ієрогліф ян – “південний схил вершини”, тобто “ясний” схил. Можна припустити, що вони використовувалися для позначення сонця, яке виходить з-за хмар і, навпаки, ховається в них, тобто доктрина Інь-Ян-ці була пов’язана зі спостереженнями за явищами природи, зокрема метеорологічними явищами тепла та холоду.
Розвиток цієї доктрини безпосередньо поєднав її з астрономічними спостереженнями за рухом небесних тіл, які вважалися причиною протилежних подій, що відбувалися в земній природі. Доктрина перетворилася на першопринцип створення стародавнього китайського календаря. Разом із тим китайські мудреці в давнину зіставляли й безпосередньо пов’язували природні явища з політичними подіями. Більше того, трактування світла й темряви в китайській стародавній думці було зосереджене не стільки на вияві протилежностей, скільки на вияві їх ритмічного чергування. Ритмічне ж чергування інь-ян було покладене в підґрунтя розгляду ритмічних сезонів, а також у розгляд ритмічної формули життя. Сучасні синологи вважають найбільш адекватним словом для характеристики доктрини Інь-Ян-ці слово “пульсація”.
Інь та ян не просто співіснують, вони перебувають у постійній взаємодії – ці. Давньокитайська народна філософія вбачала рушієм світобудови наявність протилежностей та їх взаємодію.
) апитання і^^ )авдання *^
1. Яке походження символів інь та ян вам відоме?
2. Як змінювалося значення символів інь та ян в історії китайської філософії?
3. Як пов’язана символіка з історією інь-ян України та Китаю?
4. У чому суть ці?
5. У чому полягає первісна діалектика китайської світобудови?
6. Чому взаємодія протилежностей уважалася основою світобудови?
7. У чому полягає зміст першопринципу створення китайського ка
лендаря?