Конфуціанство

Філософські погляди Конфуція принципово відрізняються від поглядів Лаоцзи, який був його старшим сучасником. За легендою, після першої зустрічі з Лаоцзи Конфуцій не розмовляв три доби. Пізніше учні його запитали: “Які заперечення ви висунули Лаоцзи?” На це філософ відповів: “Зустрівши Лаоцзи, я побачив ніби дракона, який то ставав невидимим, перетворюючись на туман, то починав літати в хмарах і дихати небесним промінням інь і ян. Я не тільки не висунув жодних заперечень, але не міг перед ним і рота розкрити”. При зустрічі Конфуцій запитав Лаоцзи про правила людської поведінки, і той відповів, що людини, про яку говорить Конфуцій, давно вже не існує, від неї залишилися лише слова... “Шляхетний муж має багато чеснот, але на вигляд старається бути схожим на дурного. Залиш свою гордість, пихаті манери і надмірне бажання. Все це не приносить тобі користі”.

Конфуціанці наполягають на тому, що існує певна система моральних цінностей і вивчення, культивування цих цінностей – єдиний шлях досягнення ідеалу загальної гармонії. Лаоцзи ж стверджував, що той, хто постійно прагне віднайти де, той ніколи не досягне етичного ідеалу даосизму. Ідеали як такі призводять до боротьби в суспільстві, конкуренції, до створення соціальної ієрархії. Якщо в соціальній групі існує якийсь ідеал, то обов’язково виникне суперництво за право вважатися найбільш наближеним до

нього, і той, хто стоїть вище, дивитиметься на інших згорда. Коли виникає таке суперництво, нехай навіть із найкращими мотивами, порушується соціальна гармонія в групі.

Тема земного зла хвилювала всіх без винятку філософів. Проте якщо в буддизмі йдеться про страждання окремої людини й способи їх подолання, то конфуціанство звертається до соціального зла, до нещасть, яких зазнає суспільство. Адже якщо воно бідує, значить страждає і кожний окремий його

представник, і, навпаки, якщо суспільство процвітає, то благополучною є і кожна людина, яка належить до нього.

Які ж причини соціальних нещасть? Чому правителі ображають свої народи, а народи піднімаються на боротьбу проти своїх правителів? Чому батьки часом не піклуються про дітей, а діти не поважають батьків, що породжує вічний конфлікт поколінь? Чому у світі процвітають жорстокість, брехня і ворожнеча? І головне, як позбутися цих напастей і зробити суспільство гармонійним і щасливим?

“Зло не має самостійної причини у Всесвіті”, – говорив Конфуцій. Наш світ сам по собі не злий і не може бути таким, тому що він створений і контролюється абсолютно добрим і вищим, безособовим, пантеїстичним початком – піднебессям (тянь), яке саме, будучи добром, призначило Всесвіту бути добрим. Піднебесся встановило порядок (чи), наповнений чеснотою, тобто має своїм сенсом добро. Отже, зло спочатку закладено в програму Всесвіту. Воно не було створене добрим піднебессям як самостійний елемент світу. Звідки ж береться зло? Воно виникає від порушення порядку, який був добрим, тобто від порушення добра. І це порушення виробляємо ми – люди, через те, що не розуміємо небесний порядок, не бачимо, не можемо або не хочемо його наслідувати і виконувати. Ми вносимо у світ безлад, руйнуючи початкову гармонію, створюємо в ньому хаос, тим самим порушуючи й знищуючи первинний

порядок. Так з’являються нещастя і біди, так з’являється зло. Отже, воно є результатом порушення світового балансу, або впорядкованості. Зло – це розбалансованість Усесвіту. Уявімо механізм, що прекрасно працює, усі частини якого правильно з’єднані одна з одною і тому нормально функціонують. Тепер уявімо, що цей механізм розібрали й з’єднали його частини не в тій послідовності. Чи буде цей розбалан-сований механізм, як і раніше, працювати? Швидше за все, він узагалі не зможе діяти. Так само і в нашому світі, спочатку гармонійному і впорядкованому, порушення порядку призводять до дисбалансу і хаосу, у якому все не так, як повинно бути: людям потрібно допомагати один одному, а вони ворогують, їм треба дотримуватися справедливості, а вони творять усілякі безчинства, їм належить бути добродіями, а вони чинять зло.

Для того щоб цього не відбувалося, щоб упорядкувати й гармонізувати людське життя, зробити його благополучним, людям необхідно зрозуміти небесну волю і той добрий порядок речей, який установило піднебесся. Людина має побачити цей порядок, усвідомити його до кінця й наслідувати неухильно; виконувати всі його

принципи й правила, ніколи не порушувати їх, і тоді життя, побудоване на виконанні цього порядку і кероване ним, буде бездоганно правильним і щасливим. Основними його принципами, або головними чеснотами, установленими піднебессям, є великодушність, пошана до старших, синівська шанобливість, вірність боргу, відданість правителю та ін. Не потрібно шукати суспільне щастя де-небудь, оскільки воно завжди поряд із нами, ним необхідно лише скористатися.

Зрозуміло, що життя окремої людини і всього суспільства, що

ґрунтується на дотриманні цих правил, відрізнятиметься надзвичайною стабільністю. Якщо люди діятимуть не через суб’єктивне свавілля кожного, не за своїми особистими бажаннями та устремліннями, які суперечать одне одному й розколюють суспільство, а дотримуватимуться встановленого і єдиного для всіх-порядку, тоді людське суспільство теж буде єдиним організмом, непорушним і постійним.

Стабільне суспільство, що живе за своїм незмінним статутом, століттями не мінятиметься, а перебіг людського життя буде настільки ж розміреним, як вічний рух Сонця на блакитному небосхилі. Внутрішні зміни невідомі такому суспільству, а від впливів і потрясінь ззовні воно гарантоване, бо, живучи тільки за своїми автономними законами, є абсолютно ізольованим від зовнішнього світу. Нехай довкола вирують пристрасті і дійсність нестримно змінюється, нехай виникають і гинуть держави, нам немає до цього жодної справи, тому що в нас своє призначення, своя дорога і своє розуміння.

Конфуціанське вчення якнайкраще відповідало історичним процесам економічної, політичної і культурної консервації та ізоляції Китаю і на тривалий час стало державною ідеологією, сприяючи внутрішній цілісності, незмінності та національній самобутності китайської цивілізації, яка для європейців завжди була незбагненною та загадковою. Вони не розуміли її, дивувалися з неї, хоча й захоплювалися її мудрою незалежністю.

) апитання і,___ авдання

ґ 1. У чому вбачав Конфуцій причини суспільних нещасть?

2. У який спосіб, згідно з конфуціанськими уявленнями, можна гар-
j; монізувати суспільне життя і зробити його благополучним?

3. Віртуальним у філософГі’ називається можливе, тобто те, чого немає,
.’¦ але що може бути за певних умов. Чи можна говорити, що зло (перед
усім суспільне) трактується в конфуціанстві як віртуальна реальність?

4. У книжці “Бесіди і думки”, що складена учнями Конфуція, є такі твер
дження: “Вчитель сказав: “Давні люди говорили з обережністю, ос
кільки остерігалися, що не зможуть виконати сказане. Шляхетний

* муж турбується про те, що не володіє здібностями, але не турбуєть-¦ • ч ся про те, що люди не знають його. Шляхетний муж пред’являє вимоги до себе, низька людина пред’являє вимоги до людей””. На які принципи небесного порядку вказують ці твердження Конфуція?

5. Порівняйте погляди Конфуція з філософськими поглядами Лаоцзи. Чим вони відрізняються?

6. Чому конфуціанство стало державною ідеологією Китаю?

7. Проаналізуйте парадокс китайської цивілізації, яка для європейців завжди була незбагненною і загадковою.

) апам’ятайте... ^ Веди, карма, сансара, ньяя, упанішади, монотеїзм, брахман, атман, джайнізм, буддизм, інь-ян, даосизм, конфуціанство.

V/загальнення

У розділі II підручника розглянуто давньоіндійську та давньокитайську філософії.

У розвитку давньоіндійської філософії можна визначити такі періоди:

 ведичний (XVI–VI ст. до н. е.);

 класичний, або брахмано-буддійський (VI ст. до н. е. – X ст. н. е.);

 посшкласичний.

Давньокитайська філософія виникла в І тис. до н. е. і представлена такими напрямами:

 народна китайська філософія (Інь-Ян-ці);

 даосизм (засновник Лаоцзи, 604 р. до н. е.);

 конфуціанство (засновник Конфуцій, 551–479 pp. до н. е.).