(Фрагмент)
...Справді суще у Всесвіті є атоми і порожнеча, решта існує лише в загальній уяві. Існує безкінечна множина світів, що виникають і гинуть. Ніщо не виникає з неіснуючого, і ніщо не розкладається в неіснуюче. Атоми також безкінечні за величиною та кількістю, вони вихором летять по Всесвіту і цим створюють усе складне – вогонь, воду, повітря, землю, адже всі вони є поєднанням якихось атомів, що не руйнуються внаслідок своєї твердості. Сонце і місяць складаються з таких же тілець, гладеньких і круглих, як і душа; а душа і розум – одне і те ж. Бачимо ми завдяки тому, що в нас потрапляють і залишаються видимості. Усе виникає по необхідності: причина усякого виникнення – вихор, і цей вихор він називає необхідністю. Кінцевою метою є душевний добробут, і він не тотожний з насолодою, як дехто помилявся, – це стан душевного спокою і рівноваги, без краплі страху, забобонів чи пристрасті. Він також називає його “добросердям” та багатьма іншими іменами. Якості існують лише за встановленням, за природою ж існують лише атоми і порожнеча. Ось якими були його погляди.
ПЛАТОН ДІАЛОГИ (ПІСЛЯ СМЕРТНОГО ВИРОКУ)
(Фрагмент)
...Через той невеликий відтинок часу, що залишився мені прожити, дістануться вам, афіняни, неслава й докори від тих, хто захоче ганьбити наше місто за те, що ви умертвили Сократа, людину мудру. Адже ті, хто захоче вам дорікнути, будуть говорити, що я мудрець, хоча я ним не є. От якби ви трішки почекали, то це сталося б для вас само собою: та й ви бачите мій вік, дожив я до глибокої старості, смерть уже близько. Це я кажу не всім вам, а тим, які винесли мені смертний вирок. І ще ось що хочу сказати тим людям: можливо, ви думаєте, афіняни, що я засуджений, тому що мені забракло таких доказів, якими я міг би переконати вас на свою користь, особливо якби вважав за необхідне робити й говорити все можливе, аби тільки уникнути присуду. Зовсім ні. Я програв,
щоправда, не від браку доказів, а через брак нахабства та безсоромності, а ще внаслідок того, що я не хотів говорити вам те, що ви залюбки слухали б: щоб я тут плакав і стогнав – одне слово, робив і говорив багато дечого, що ви звикли чути від інших, але це не-достойне мене, як я вважаю. Однак і тоді, коли наді мною нависла небезпека, я був далекий від думки вдаватися до того, що личить лише рабу, та й тепер не шкодую, що я захищався таким чином. Я волію вмерти після такого захисту, аніж жити, захищавшись інакше. Бо ні на суді, ні на війні ні мені, ні будь-кому іншому не годиться міркувати над тим, як би то уникнути смерті будь-якою ціною. Адже і в битвах часто-густо виявляється, що можна уникнути смерті, покинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів. При кожній небезпеці є чимало різних способів уникнути смерті, якщо тільки хтось зважився не цуратися ніяких засобів і слів. Отже, уникнути смерті неважко, афіняни; куди важче уникнути ганьби, бо вона мчить швидше за смерть. Так ось, тепер мене, оскільки я, старий, ходжу поволі, наздогнала та, що наздоганяє повільніше, а моїх обвинувачів, людей дужих і метких, спіткала та, що біжить швидше, тобто ганьба. Я відходжу звідси, засуджений вами на смерть, а вони відходять, викриті правдою в нікчемності й несправедливості. На мене чекає моє покарання, а на них – їхнє. Так, воно, либонь, і мало бути, і мені думається, що це правильно.