Якщо хочете зрозуміти сутність будь-якого слова, необхідно дослідити його походження. Багато слів, якими ми користуємося, народилися в Стародавній Греції. Не є винятком і слово “філософія”. Воно утворилося завдяки поєднанню двох слів: philo – “любов” і sophos – “мудрість”. “Я не мудрець, я любитель мудрості (philosophos)”, – сказав Піфагор, автор відомої теореми зі шкільного курсу геометрії. З VI ст. до н. е. слова –“філософ” і “філософія” назавжди ввійшли до скарбниці людської думки.
Серед усіх видів духовної діяльності людини філософії належить особливе місце. Адже вона проникає у свідомість людини незалежно від того, хоче вона цього чи ні. В процесі життєдіяльності кожному доводиться щось порівнювати, підбивати підсумки, узагальнювати. На цьому шляху ви робите висновки, які мають у своїй основі філософський зміст, навіть не підозрюючи, що філософствуєте.
Що ж вивчає філософія? Власне, предмет її вивчення не був постійним, він змінювався з розвитком суспільства. У стародавні часи, ще до того, як Піфагор назвав себе філософом, знаючих людей називали мудрецями. Однак із часом слова “філософ” і “філософія” стали широковживаними, а філософією називали різноманітні знання, що були прообразами різних наук. Пізніше з філософії виокремилися астрономія, геометрія, фізика та інші науки, завданням яких було вивчення певних явищ природи і застосування практичних умінь щодо їх дослідження. Значна роль у цьому належить давньогрецькому філософу Арістотелю. За його твердженням, існує три види розумового знання: фізика, математика і перша філософія. Оскільки слово “фізика” є похідним від грецького physis – природа, то з певного часу філософію стали називати метафізикою. А сталося це тоді, коли бібліотекар найвідомішої в стародавньому світі Александрійської бібліотеки Андронік з Родоса об’єднав праці Арістотеля під назвою “Та meta ta pfisika” – “Те, що йде після фізики”. У цих працях розглядалися питання духовного світу людини, зокрема пізнання. З того часу найпоширенішим уявленням про філософію як науку вважалося вчення про мислення.
Проте в XIX ст. від такого розуміння довелося відмовитися. Один із великих представників німецької філософії Нового часу Георг Гегель, виступаючи проти традиції, що склалася в розумінні цієї науки, говорив: “Безглуздо думати, що філософія вчить мислити, так само як фізіологія – перетравлювати їжу”. Продовжуючи дотепні зіставлення, німецький мислитель резонно додавав: “Але подібно до того, як вивчення фізіології не залишається без користі для дієтичної поведінки, так і вивченню форм розуму належить, без сумніву, приписувати ще важливіший вплив на правильність мислення”.
Насправді, один може правильно мислити й розумно діяти, не вивчаючи філософії і навіть не підозрюючи про її існування, а іншого навіть філософія не врятує від помилок. Проте кожна людина хоча б деякою мірою пов’язана з філософією. Навіть якщо вона вважає своєю основною перевагою відмову від будь-яких засадничих принципів. Проте її безпринципність – це теж певна система, якою вона керується в повсякденному житті, а відтак – це філософія її життя.
Людина не може уникнути світоглядних і філософських питань, відходячи від одного світогляду або філософії, вона неодмінно потрапляє у сферу інших поглядів.
У Стародавній Греції існувала філософська школа кініків (так називають філософів, які були прихильниками відповідної системи поглядів). Кініки (грец. kynikoi – собачий), або, висловлюючись латинською мовою, циніки (латин, супісі), вели невибагливий спосіб життя, що полягав у постійному самообмеженні та бідності, а також критикували погляди відомих на той час філософів. Бунтуючи проти філософії та заперечуючи її, вони залишалися філософами, оскільки сформували свою систему ставлення до життя. Кініків досить часто називають першими хіпі (один із поширених молодіжних рухів, що зародився в 60-х роках XX ст. і виявлявся у втечі від зручностей сучасного життя, недбалого одягу, зачісок тощо).
Ідейні прабатьки хіпі не дуже відрізнялися від своїх послідовників, незважаючи на те, що їх розділяють тисячоліття. Трясучи перед одним із найвизначніших давньогрецьких філософів Сократом своїм лахміттям, кінік Антисфен говорив: “Я проста людина і не женуся за честолюбцями”. На що Сократ йому відповідав: “Крізь діру твого плаща проглядає твоя пихатість”.
Антисфен дійсно отримував задоволення від носіння лахміття, а усвідомлення того, що він не такий, як усі, тішило його самолюбство.
Учень філософа Антисфена, Діоген Синопський, який став більш відомим за свого учителя, згідно з переказами, жив у глиняній діжці, носив плащ, що був йому і одягом, і постіллю. Він міг спати, їсти й спілкуватися будь-де. Одного разу Діоген розмірковував про дуже важливі речі, але ніхто його не слухав. Однак коли він став верещати, ніби птах, на ці звуки зібралися люди. Діоген став дорікати їм за те, що через таку дрібницю вони позбігалися, а заради важливих речей навіть не поворухнулися. Одного разу він став викрикувати: “Гей, люди!” І коли на його вигуки збігся натовп, він накинувся на нього з палицею, промовляючи: “Я кликав людей, а не мерзотників”.
У вас може скластися враження, що філософія – це захоплення диваків, але це не так, оскільки філософія – не тільки погляди, а й спосіб життя, що відповідає цим поглядам, а кожна людина самостійно обирає, як їй жити і думати. У цьому й полягає значення філософії для звичайної людини.
Чим же займається філософія як наука? Ми вже знаємо, що Піфагор був першим, хто об’єднав любов і мудрість в одне слово “філософія”. Любомудрість – як прагнення до знань і пошуку істини – стала не тільки способом життя, а й сенсом усього життя, покликанням для тих небагатьох, хто присвятив себе філософії, а для всіх інших – фундаментом наукового світогляду, оскільки будь-яка філософія є світоглядною, але разом з тим не тотожною зі світоглядом.
Світогляд – це система поглядів людини, на основі яких формується її ставлення до світу, а також до самої себе.Світогляд має майже кожна людина. Однак одні спираються на переконання і вірування, що складаються під впливом життєвого досвіду і на цій основі розмірковувань про життя, або на авторитет релігії. Такий світогляд називають буденно життєвим. Інші віддають перевагу науковому знанню, що і визначає їхній спосіб життєдіяльності. Ми можемо говорити про буденно життєвий, релігійний або науковий світогляди. Релігійний світогляд ґрунтується на вірі в надприродні сили, віру в Бога. Світогляд на відміну від філософії не потребує наукового обґрунтування. Людина, яка керується здоровим глуздом, але не вміє читати і писати, має свій світогляд. Однак такий світогляд відрізняється від філософії, оскільки вона потребує теоретичного обґрунтування та більшого рівня наукового обґрунтування. Як бачимо, світогляд є ширшим від філософії, оскільки включає життєвий досвід, релігійні вірування, наукові знання, а філософія як цілісний світогляд спирається на наукове знання.
Що таке наука або наукове знання? Ці два поняття не збігаються ні з книжковою “ученістю”, ані зі знанням як таким. З першим поняттям – тому, що ученість є наслідком накопичення наукового знання, яке, очевидно, має передувати ученості; з іншим – тому, що те або інше знання (наприклад, технічне або практично наукове, яким ми керуємося в житті) мають бути в кожної людини, що, зрештою, відрізняє її від тварини. Науковим знанням може оволодіти не кожний. В історії стародавнього світу відомі народи високої культури – єгиптяни, вавилоняни, іудеї, фінікійці, які не знали науки, а їхні технічні, астрономічні та інші знання передавалися протягом століть від покоління до покоління без відчутного розвитку. Вони вважалися неспростовними істинами й здебільшого санкціонувались авторитетом релігії. Ці знання ніколи не доводили й не перевіряли, оскільки вважалося, що вони мали божественне походження. Загалом нам достеменно не відома природа багатьох знань, якими володіли давні цивілізації.
Наприкінці VII – на початку VI ст. до н. е. з цими знаннями ознайомилися давні греки, які швидко перетворили їх на справжнє наукове знання. Наприклад, Піфагор деякий час провів у Стародавньому Єгипті і був, як тоді казали, одним із небагатьох “посвячених” у таємницю знання. Він створив перше об’єднання людей – піфагорійський союз, головним завданням якого було вироблення нового знання та навчання знань. З того часу знання почали розробляти безкорисливо як знання заради самого знання, не пов’язуючи його з життєвими потребами людини, а заради пошуку істини.
Кожен мислитель уважав, що має право сам дошукуватися до істин, змінювати й виправляти існуюче знання, що сприяло його вільному розвитку. Єгиптяни, а потім греки впродовж декількох століть заклали основи багатьох галузей науки: астрономії, геометрії, медицини, фізики, біології, історії, що об’єднувалися філософським началом і були спочатку лише певними напрямами філософії. Знання почали доводити й перевіряти, тобто будувати раціонально, у логічно розробленій системі понять. Стародавня Греція стала батьківщиною науки.