Глава п’ята [Сутність]
(Фрагмент)
Сутність, названа так у найбільш основному, первинному й безумовному значенні, – це те, де не говориться ні про який предмет, і те, що не перебуває ні в якому предметі, як, наприклад, окрема людина або окремий кінь. А іншими сутностями називаються ті, до яких як до видів належать сутності, названі так у первинному смислі...; наприклад, окрема людина належить до виду “людина”, а рід цього виду – “жива істота”. Тому про них говорять як про другі сутності, наприклад “людина” і “жива істота”.
Зі сказаного очевидно, що з того, де йдеться про предмет, необхідно говорити про предмет й ім’я та поняття; так, наприклад, людина говорить про предмет – про окрему людину – і про неї, звичайно, говорить ім’я [людини]: адже окремою людиною називають живу
істоту й визначення людини буде визначати окрему людину, адже окрема людина є й людиною, і живою істотою. Отже, й ім’я, й визначення будуть говорити про предмет. Навпаки, у тому, що перебуває в предметі, у більшості випадків ні ім’я, ні визначення не говорить про предмет; у деяких випадках нічого не заважає, щоб ім’я іноді говорило про предмет, але визначення не може говорити про нього. Так, біле, перебуваючи в тілі як у підметі, говорить про предмет (адже тіло називається білим), але поняття білого ніколи не може означати тіло. А все інше [крім перших сутностей] або говорить про перші сутності як про предмет, або перебуває в них, як у предметі. Це стає зрозумілим, якщо брати окремі випадки: жива істота, наприклад, може означати людину, тому вона означатиме й окрему людину; адже якби не йшлося ні про жодну окрему людину, не була б означена і людина взагалі. В іншому випадку колір перебуває в тілі, отже, і в окремому тілі. Якби він не перебував у жодному з окремих тіл, він не перебував би й у тілі взагалі. Таким чином, усе інше [крім перших сутностей] або говорить про перші сутності як про предмет, або перебуває в них як у предметах. Тому, якби не існувало перших сутностей, не могло б існувати й нічого іншого.
З інших сутностей вид більшою мірою є сутністю, ніж рід, тому що він ближчий до першої сутності. Справді, якщо почнуть пояснювати, що таке перша сутність, то її пояснять доступніше й більш доцільно, скоріше вказуючи на вид, ніж вказуючи рід; так, визначаючи окрему людину, уточнюють, що вона людина, говорячи при цьому, що-вона жива істота; перше більш властиве для окремої людини, друге більше загальне; і, визначаючи окреме дерево, ми вкажемо точніше, що воно дерево, ніж сказавши, що воно рослина. Далі, сутностями називають насамперед перші сутності, тому що для всього іншого вони є предметами й усе інше означає їх або перебуває в них. І так само, як перші сутності належать до всього іншого, так і вид належить до роду, а саме: вид є предметом для роду, адже роди говорять про види, види ж не говорять про роди. Отже, ще й з цієї причини вид є більшою мірою сутністю, ніж родом. Стосовно самих видів, то, оскільки вони не роди, один вид не більшою мірою сутність, ніж інший: твоє визначення анітрошки не буде більш доцільним, якщо ти для окремої людини вкажеш “людина”, ніж коли для окремого коня вкажеш “кінь”. Так само одна перша сутність не більшою мірою сутність, ніж інша. Адже окрема людина є сутністю анітрошки не більшою мірою, ніж окремий бик.
Цілком природно, що після перших сутностей з усього іншого одні тільки види й роди називаються другими сутностями: з усього, про що йдеться, тільки вони виявляють першу сутність. Справді,
якщо хто-небудь почне пояснювати, хто така окрема людина, то він пояснить це, визначаючи її вид або рід, втім він зробить це зрозумі-ліше, вказавши, що він людина, ніж те, що він жива істота. Яка-небудь інша думка буде недоцільною, наприклад, якщо вказувати, що він блідий, або біжить, або що-небудь подібне. Тому цілком природно, що з усього іншого (крім перших сутностей) тільки роди й види називаються сутностями. Далі, перші сутності, оскільки вони є предметами для всього іншого, називаються сутностями в найбільш основному розумінні. І як перші сутності належать до всього іншого, так само до всього іншого належать види й роди перших сутностей, то за ними визначається все інше.
Глава шоста [Кількість]
(Фрагмент)
Стосовно кількості, то одне перервне, інше безперервне, й одне складається з частин, що мають конкретне місце один щодо одного, а інше – з частин, що не мають такого положення. Перервні, наприклад, число і слово, безперервні – лінія, поверхня, тіло, а крім того, час і місце. Справді, у частин числа немає загальної межі, де стикалися б його частини; наприклад, якщо п’ять є частиною десяти, то п’ять і п’ять не стикаються і на певній загальній межі, а знаходяться окремо; також і три й сім не стикаються і на певній загальній межі. І взагалі в числі не можна вказати загальну межу його частин; вони завжди знаходяться роздільно, тому число належить до окремих кількостей. У такий самий спосіб і слово належить до роздільних кількостей. Що слово є кількістю, це зрозуміло: адже воно вимірюється коротким і довгим складом. А маю. я на увал зі слово, вимовлене голосом: адже його частини не стикаються і на певній загальній межі, тому що немає такої загальної межі, де стикалися б склади, адже кожний із них стоїть роздільно сам по собі.