(Фрагмент)
Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую
економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство; взаємний зв’язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить переді мною у формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з’ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.
Загальний вступ, який я був накидав, опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке перехоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.
Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд із філософією та історією. У 1842–1843 pp. мені як редакторові “Rheinische Zeitung” довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. (...)
Перша праця, яку я розпочав для розв’язання сумнівів, що опанували мене, був критичний розбір гегелівської філософії права; вступ до цієї праці з’явився в 1844 р. у видаваному в Парижі “Deutsch-Franzosischejahrbticher”. Мої дослідження привели мене до того результату, і що правові відносини, так само, як і форми держави, не можуть бути пояснені ні із самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає “громадянським суспільством”, і що анатомію громадянського суспільства треба шукати в політичній економії. Розпочате мною в Парижі вивчення цієї останньої я продовжував у Брюсселі, куди переселився внаслідок наказу пана Гізо про моє вислання з Парижа. Загальний результат, до якого я прийшов і який став потім провідною ниткою в моїх дальших дослідженнях, може бути коротко сформульований так. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична
надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.
На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки юридичним’виразом останніх – з відносинами власності, усередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їхні окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше – від ідеологічних форм, у яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв’язання. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що саме вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту за її свідомістю. Навпаки, цю свідомість треба пояснити із суперечностей матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Ні одна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дала досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства. Через це людство ставить собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв’язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв’язання вже є наявними або принаймні перебувають у процесі становлення. У загальних рисах азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна означити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. (Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в розумінні індивідуального антагонізму, а в розумінні антагонізму, який виростає із суспільних умов життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства, створюють разом з тим матеріальні умови для розв’язання цього антагонізму. Через це буржуазною суспільного формацією завершується передісторія людського суспільства).
ТРАКТАТ ПЕРШИЙ