(Фрагмент)
Благословен Господь Бог Ізраїлев, Бог християнський, що відвідав і порятував людей своїх (Лк. 1 : 68), що не відмовився від створінь своїх остаточно під владою ідольського мороку бути і в служінні бісам загинути, але спершу показав племені Авраама шлях скрижалями і законом, потім сином своїм народи всі порятував Євангелієм і хрещенням, навертаючи їх в оновлення відродження, в життя вічне...
Хто ще великий такий, як і Бог наш? (Пс. 76 : 14). Він один, що творить чудеса. Установив закон на уготування істини й благодаті, бодай навикло в ньому людське єство від багатобожжя ідольського відходити, в єдиного Бога вірувати, щоб посудина скверная – людство, омите водою, законом і обрізанням, прийняло молоко
благодаті й хрещення. Бо закон предтечею був і слугою благодаті й істині, істина ж і благодать – слуги прийдешньому віку, життю нетлінному. Як закон припроваджував законові підлеглих до благодатного хрещення, так і хрещення синів своїх допускає до життя вічного...
Одначе про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що Христом були, повість ця є.
І чого домігся закон і чого благодать? Спершу закон, потім благодать, спершу тінь, потім істина.
Образ же закону і благодаті – Агар і Сарра, рабиня Агар і вільна Сарра (Гал. 4 : 24–31). Рабиня спочатку, потім вільна. Нехай же розуміє, хто читає (Мт. 24:15). Авраам з юності своєї Сарру мав за дружину, вільну, а не рабиню. І Бог предвічно замислив сина свого у світ послати, щоб тим благодать явити.
Сарра ж не народжувала, оскільки неплідною була. Не зовсім неплідною, а зачинена була Божим промислом на старість народити (Бут. 16 : 2). Безвісна і таємна премудрості Божої (Пс. 50 : 8) утаєні були від янголів і людей не як неявлені, а притаєні, і на кінець віку воліли з’явитися.
Сарра ж сказала Аврааму: “Ось зачинив мене Господь Бог не народжувати. Увійди до рабині моєї Агарі і народиш від неї” (Бут. 16 : 2). Благодать же сказала до Бога: “Якщо ще не час зійти мені на землю і світ порятувати, зійди на гору Сінай і закон поклади”.
Послухався Авраам слів Сарриних і увійшов до раби її Агарі (Бут. 16:2,4). Послухався ж і Бог слів, що від благодаті, і зійшов на Сінай.
Народила Агар раба від Авраама, раба від рабині, і дав Авраам ім’я йому Ізмаїл (Бут. 16 : 15). Зніс же і Мойсей із Сінайської гори закон, а не благодать, тінь, а не істину.
По цім же, по старості Авраама і Сарри, явився Бог Аврааму, коли той сидів перед дверима куреня свого опівдень коло дуба Мамьврійського. Авраам же вийшов назустріч йому, уклонився до землі і прийняв у курінь свій (Бут. 18:1–5). Коли ж вік цей до кінця наближався, відвідав Господь людський рід і зійшов з небес, в утробу дівиці увійшов. Прийняла ж його дівиця з поклонінням у курінь тілесний свій безболісно. Сказала та до янгола: “Ось я – раба Господня. Хай буде мені по слову твоєму” (Лк. 1 : 38). Тоді отверз Бог утробу Саррину і, зачавши, народила Ісаака, – вільна вільного. Отож, коли відвідав Бог людське єство, з’явились безвісна й утаєна і народилась благодать, істина, а не закон, син, а не раб.
І коли від грудей відлучили отрока Ісаака і зміцнів він, учинив Авраам пригощання велике (Бут. 21 : 8), бо від грудей відлучили Ісаака, сина його.
Доки був Христос на землі, доти не визріла благодать, не зміцніла і ще не годувалася грудьми понад ЗО років, доки Христос таївся. Коли вже залишила грузди і зміцніла, з’явилась благодать Божа всім людям (Тит. 2 : 11) на Йордан-річці, учинив Бог пригощання й учту велику з тільцем, годованим (Лк. 15:23) одвіку, з улюбленим сином своїм Ісусом Христом, поскликавши на спільні радощі небесних і земних, поєднавши в одне янголів і людей.
Опісля ж, коли побачила Сарра Ізмаїла, сина Агарі, який бавився з сином її Ісааком, і що кривдив Ісаака Ізмаїл, сказала Аврааму: “Прожени рабу разом із сином її, бо не може успадковувати син рабині із сином вільної” (Бут. 21 : 9-Ю; Гал. 4 : ЗО) (...)
І вигнано було Агар-рабиню із сином її Ізмаїлом, й Ісаак, син вільної, спадкоємцем став Авраама, батька свого. І вигнані були іудеї, і розкидані по країнах, і діти благодаті, християни, спадкоємцями стали Бога (Рим. 8 : 17) і Отця. Відходить, бо світло місяця, коли сонце засяє. Так і закон, коли благодать з’явилась. І холод нічний згинув, коли сонячне тепло землю зігріло. І вже не тісно в законі людству, а в благодаті вільно воно ходить... Так і іудейство, хоча передніше було, а благодаттю християне вищі стали... І Христова благодать усю землю обійняла і, як вода морська, покрила її.
Належить благодаті й істині на нових людях засяяти. Не влива-ють-бо, – за словами Господніми, – вина нового, вчення благодатного, у міхи ветхі, в іудействі постарілі, а якщо так, то продруться міхи і вино проллється” (Мт. 9 :17). Не змогли-бо закону тіні утримати, багато разів ідолам поклонялися, то як істинної благодаті втримають учення? Але новому вченню – нові міхи, нові народи. І обоє збережуться.
Так і є. Віра благодатна по всій землі розповсюдилась і до нашого народу руського дійшла. І озеро закону висохло, євангельське ж джерело наводнилося і всю землю покрило і до нас розлилось. Ось-бо вже і ми з усіма християнами славим Святу Трійцю, Іудея мовчить.