«Пізно полюбив я Тебе, Краса, така древня і така юна, пізно полюбив я Тебе! Ось Ти був у мені, а я – був у зовнішньому і там шукав Тебе, у цей благообразний світ, Тобою створений, вламувався я, потворний! Зі мною Ти, з тобою я не був. В далині від тебе тримав мене світ, якого б не було, не будь він у тобі. Ти покликав, крикнув і прорвав глухоту мою; Ти блиснув, засяяв і прогнав сліпоту мою; Ти розлив пахощі свої, Я вдихнув і задихаюсь без тебе. Я покуштував Тебе і Тебе бажаю і хочу; Ти торкнувся мене, і я загорівся про світ Твій». Августин. Сповідь.