Поняття світогляду

 

Такий висновок зобов'язує нас до розгляду природи, сут­ності, структури й особливостей розвитку поняття "світогляд".

Часто під світоглядом розуміють сукупність поглядів, уявлень, знань, понять про світ, у якому живе людина, а та­кож про саму людину як частинку цього світу.

При цьому розрізняють світогляд у широкому розумінні цього слова і у вузькому. Світогляд у широкому розумінні – сукупність усіх поглядів на світ: природознавчих, суспіль­ствознавчих, етичних, естетичних, релігійних, міфологіч­них, філософських та ін. А світогляд у вузькому розумін­ні – це власне філософське світобачення. Однак історія люд­ства на Землі показує, що світогляд у широкому розумін­ні – це далеко не проста сукупність усіх поглядів на світ, а у вузькому розумінні його зміст не вичерпується самою філо­софією.

Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення людиною, людством світу. Об'єкт світогля­ду – світ як цілісність. А предмет світогляду – відно­шення "людина–світ". Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, ро­зумної частини світу (людини) зі світом – як об'єктивно існу­ючою цілісністю (протилежністю людини). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світо­гляду. Світогляд у сутнісному розумінні – це сукупність об­разів і уявлень чи система понять і категорій, яка підпоряд­кована процесові визначення місця людини, людей у світі, їхнього історичного походження і призначення.

А виходячи з природи людини, світогляд є системою уза­гальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних по­глядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до інших людей. Водночас світогляд — це система основних життєвих наста­нов людини, певної соціальної групи і суспільства.

Отже, наявність світогляду є виявом системності духов­ності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальних груп, тих чи інших полі­тичних сил. Світогляд – це різнорівневе духовне утворення, в якому органічно поєднуються житейське бачення світу, розсуд і пе­ресуди, а також наукові, художні й політичні погляди тощо. Розвиток світогляду відбувається шляхом зміни форм прак­тичного освоєння людиною світу і її теоретичного самоусві­домлення.

Тому світогляд – найвища форма самоусвідомлення людини, логічно впорядкована система світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Основою цієї впо­рядкованої системи є певний категоріальний апарат і логічні вибудови доведень та обґрунтувань, духовно-практичне осво­єння світу. У світоглядній культурі світові наявного буття протиставляється світ мети, світ ідеалів, цілей і сподівань, а також уявлення, почуття, ідеї, знання, вірування і переко­нання, опосередковані досвідом особистості і які є основою формування її життєвої позиції.

Образно висловлюючись, світогляд – це цілісна кар­тина світу, в якій головний сюжет – відношення "лю­дина – світ", а головна дійова особа – людина.

Як і будь-яке явище, світогляд має певну структуру. На­гадаємо, що структура – це внутрішня будова чого-небудь, спосіб закономірного зв'язку предметів і явищ природи і су­спільства, мислення і пізнання, сукупність суттєвих зв'язків між окремими частинами цілого, що забезпечує його єдність.

Говорячи про структуру світогляду, потрібно зауважи­ти, що вона досить різноманітна, має багато аспектів свого існування.

Зокрема, якщо розглядати світогляд із точки зору зміни його змісту в процесі практичного освоєння світу і його тео­ретичного усвідомлення, то основними структурними елемен­тами постають: погляди, уявлення, знання, оцінка знань, переконання, віра та ідеали.

Дійсно, практичне людське світотворення починається з вибору людиною свого місця у світі, орієнтації в ньому. Інши­ми словами, щоб побачити світ у всій його цілісності, людина має кинути погляд на ті чи інші речі, предмети, явища, які цей світ представляють. Тому й слід розглядати погляди як одну з найголовніших елементарних складових світогляду.

У світлі сучасної світоглядної культури погляди – це ви­біркове відображення свідомістю людини дійсності, яке відповідає певним потребам та інтересам. Таке понятійне визна­чення поглядів багато до чого зобов'язує. Зокрема, вказуєть­ся, що погляди бувають випадкові, стихійні – зумовлені перевагою підсвідомого в житті та діяльності людини. Водно­час погляди тяжіють до пошуку закономірного, свідомо ви­значеного. При цьому слід підкреслити, що нічиїх поглядів не буває. Тому цілком реальним є існування індивідуальних, особистих, сімейних, колективних, соціально-групових, націо­нальних, суспільних та інших поглядів. Окрім цього, погля­ди мають соціальну визначеність, тому ми говоримо про різ­номанітність їхнього існування, наприклад, економічні, полі­тичні, правові, релігійні, наукові, філософські погляди тощо.

Наступними з-поміж структурних елементів світогляду є уявлення.

Уявлення – це збережений і відтворюваний у свідомості людини образ раніше сприйнятого у світі, а також творення бажаного й очікуваного результату. Як структурний елемент світогляду уявлення, вибране поглядами людини, намага­ються вдосконалити, наблизити в кінцевому підсумку до мети. Основою уявлень є актуалізація минулого досвіду, по­передніх сприймань і відчуттів.

Але найпотужнішою і найважливішою складовою уявлен­ня є те, що в ньому розрізняється пам'ять і фантазія. Це озна­чає, що саме через уявлення людина отримує здатність поба­чити найвищу цінність минулого в житті людини і людства – те, що було ними втрачене; те, що не вдалося реалізувати на гілці прогресивного розвитку. Тому уявлення – це своєрід­не конструювання світоглядних орієнтирів, пов'язане з ми­нулою, теперішньою і майбутньою діяльністю людини.

Певна міра невизначеності уявлення стосовно конкрет­ного напряму діяльності людини надає цьому термінові ще й значення неповного, приблизного, попереднього знання. Тому цілком логічним є те, що наступним структурним еле­ментом світогляду постають знання та оцінка знань.

Дійсно, всяке пізнання, його різноманітні типи і види, тво­рять знання, формуючи світоглядний каркас. Отже, основа світогляду, один із його засадничих структурних елементів – знання, тому що саме вони є його інформаційним підґрунтям. Саме в цьому розумінні знання висвічується як створений людиною, системно-узагальнений образ дійсності. Однак знання далеко не вичерпують змісту світогляду. Для того щоб знання набули світоглядного змісту, вони ма­ють бути піддані нашій оцінці, освітлені нашим до них став­ленням. Людина все оцінює з точки зору своїх власних інте­ресів, інтересів певних соціальних груп, суспільства в ціло­му. А це означає, що до структури світогляду входять не лише знання, а і їхня оцінка. Тобто світогляду притаманна не лише інформаційна, а й ціннісна (аксіологічна) насиченість.

Оцінка знань виводить світогляд на якісно новий рівень. Світогляд через оцінку знань починає виявляти значущість тих чи інших явищ стосовно минулого, теперішнього і май­бутнього в житті людини.

Проте знання набувають здатності високого рівня значу­щості насамперед тоді, коли починають працювати, а це відбу­вається у процесі перетворення їх на переконання. Переко­нання – це постійний компонент світогляду, призма, через яку в певному ракурсі проглядається дійсність. Переконан­ня – не лише інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стихійна психологічна настанова. Отже, у найбільш загаль­ному плані переконання – це незворушна впевненість у правильності ідеалів, принципів, ідей, поглядів, які, немов­би оволодівши людиною, підпорядковують собі її почут­тя, розум, волю, совість і вчинки. Переконання передбача­ють не лише розуміння, а й беззаперечне прийняття певної реальності, поглядів та ідей, які заволоділи думкою та почут­тями людини і до яких прикута вся її увага.

Тому переконання органічно пов'язані з таким структур­ним елементом світогляду, як віра, вірування. Віра – це ставлення людини до певного знання, суджень, уявлень, ідей як до такої істини, якій не потрібна перевірка пізна­вальною діяльністю. У третьому розділі, розглядаючи віру як один із проявів духовності, ми підкреслювали, що це внут­рішньо притаманний людині потяг до певного ідеалу. Тут ми насамперед підкреслюємо, що віра дає людині впевненість у необхідності саме цього, а не іншого світоглядного вибору. Віра дає людині наснагу щодо перетворення переконань на ідеали. Тому віра, у якій би формі вона не виступала (віра в Бога, віра у світле майбутнє, віра в батька, матір, віра в са­мого себе, у свої власні сили тощо), завжди показує, що пе­реконання – це ідеї, втілені в дію, і водночас дія, освітлена ідеєю. Саме тому переконання потрібно розглядати поряд із вірою, бо цей союз найбільш яскраво демонструє так по­трібний сьогодні світогляд сильної, соціальне активної осо­бистості.

Поряд зі знаннями, ціннісними орієнтаціями, вірою і пе­реконаннями важливим структурним елементом світогляду е ідеали.Вони нагадують собою вогники, які постійно при­тягують людину до себе, зігріваючи її теплом віри, любові, надії, заполоняючи її серце одвічною мрією про щастя. Ідеа­ли – це те, до чого прямують усі думки, почуття і діяння людини.

Тому світогляд, до структури якого входять ідеали, не­можливо визначити як просте відображення дійсності. На­явність у світогляді ідеалів характеризує його як випере­джувальне відображення, як силу, що не тільки відображає дійсність, а й орієнтує людину на зміну цієї дійсності. Отже, самі по собі ідеали ще не формують цілісного і дійового світо­гляду, якщо вони не пов'язані з процесом соціальних відно­син. Світогляд формується під впливом соціальних умов, виховання та освіти. Протягом усього процесу формування світогляду він не лишається безвідносним до ідеалів.

Структура світогляду з необхідністю висвічує також міру наближення людини до світу при творенні основних рівнів його системно-узагальненого образу. В цьому розумінні, як правило, виділяють такі структурні елементи світогляду, як буденний (або його ще називають звичайним) і теоретичний світогляд.

У буденному світогляді, який, по суті, є стихійно сис­тематизованим знанням про дійсність, немає стрункої, чітко вивершеної, логічно вибудованої думки. Як правило, це бачення людиною світу – поза межею наукових правил, норм і принципів. Буденний світогляд більше спирається на чуттєве, аніж на раціональне в діяльності людини. У буден­ному світогляді пояснення бліде, а констатація факту яск­рава і зримо демонстративна. Він більше вказує людині на те, що є, і найменше на те, чому щось є. Буденний світо­гляд – це безаналізне бачення дійсності, його узагальнення мають меркантильний характер. Саме на рівні буденного світогляду дійсність оцінюється як активно діюча щодо лю­дини, а людина при цьому світогляді постає як пасивно діючий суб'єкт. Тому буденний світогляд ніколи не веде до ідеї необхідності перетворення світу. Він більше тяжіє до пасив­ного характеру відображення світу. Цей світогляд не орієн­тує людину на перспективу, бо в ньому немає її бачення.

Проте поза буденним світоглядом осягнення людиною дійсності немає. Світобачення людини починається саме з буденного світогляду. Він – підвалина, основа цілісної картини світу, бо витоками його є передусім чуттєвість. Саме на ньому виростає більш високий рівень систематизації та узагальнення знання про дійсність, який отримує назву теоретичного світогляду.

До теоретичного рівня світобачення людина починає підноситися тоді, коли у неї виникає органічна потреба по­яснення минулого і сьогодення, а також прогнозування сво­го майбутнього. Теоретичний світогляд уперше оформлюєть­ся в релігійних вченнях. Адже основною його рисою, на відміну від буденного світогляду, є те, що він бере на себе сміливість вчити. А ця сміливість – результат того, що ви­токами теоретичного світогляду є окреслення предмета осяг­нення та систематизація знання про вибраний предмет. Тео­ретичний світогляд намагається чітко окреслити взаємозв'я­зок можливого і дійсного через знання. Знати на цьому рівні означає мати завершену систему світобачення.

Найбільш виразно теоретичний світогляд виявляє себе в науці і філософії. Про це йтиметься нижче.

Щодо структури світогляду слід підкреслити таке. Тео­ретичний світогляд – це відображення людиною відношен­ня "людина – світ" на рівні знання, яке є порівняно завер­шеною системою бачення певної предметної сфери дійснос­ті, оскільки ця система є взаємозв'язком тверджень, дове­день, пояснень і передбачень та методів їхньої реалізації.

Теоретичний світогляд – це системне бачення людиною свого взаємовідношення зі світом на основі знан­ня, пояснення, передбачення.

Аналіз структури світогляду буде неповним, якщо не на­голосити: основним суб'єктом, носієм світогляду є людина. Тому показ структури світогляду з точки зору визначення суб'єкта світоглядного процесу є особливо актуальним.

Виходячи з багатовимірності феномена людини, можна і потрібно говорити про різноманітні прояви існування світогляду. При цьому зауважимо, що людина як суб'єкт світо­глядного процесу виявляє себе передусім через суспільний і діяльнісний характер свого існування. У цій площині струк­тура світогляду постає як процес реалізації індивідуально­го, особистого, колективного, сімейного, соціально-групово­го, національного, народного та певного типу суспільства світоглядних проявів. А з точки зору характеру і способів соціальної діяльності людини, як показано в попередніх роз­ділах підручника, можна виділити такі структурні елемен­ти світогляду, як природознавчий, релігійний, правовий, політичний, моральний, естетичний, філософський та ін.

Такий підхід до структури світогляду дає підстави ще раз підкреслити, що нічийного світогляду немає. Кожний світо­гляд має свого конкретного творця, і кожен творець перебу­ває в суттєвій залежності від свого творіння.

Доля того чи іншого світогляду багато в чому залежить від принципів, на основі яких він формується і розвиваєть­ся. Безсумнівно, що багатство відношення "людина – світ" породжує досить широке коло принципів, згідно з якими й формується світогляд. З-поміж них – догматизм і скепти­цизм, монізм і плюралізм, досвід і мудрість та ін.