Серед загальнолюдських цінностей одне з чільних місць посідає феномен творчості. Кожна людина здійснює пошук ідеального, прекрасного, оскільки кожна людина прагне (хоча й по-своєму) до абсолюту.
За своїми засадами творчість – соціальний феномен. Тварини не творять, вони пристосовуються до навколишнього середовища. Навіть якщо вони і привносять у нього зміни, то лише в результаті об'єктивного існування, взаємодії з іншими явищами, зумовленими власною природою тварин і природою цих явищ.
Творчість визначається як "продуктивна людська діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було". У творчості людина виявляє себе в культурі, створюючи її як нову цінність, як продовження своєї природної сутності. Тому з-поміж різних тлумачень цього феномена переважає діяльнісний підхід: це діяльність, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Тобто людська діяльність, активність, пізнання, психіка тощо – це внутрішнє підґрунтя творчості. Суб'єкт же – людина, суспільство. Найсуттєвішою ознакою творчості є новизна Ті продуктів.
Однак цією ознакою творчість не обмежується. Людська діяльність багатогранна, продуктивна і репродуктивна, творча і нетворча. (Існує і псевдодіяльність, але про неї йтиметься нижче.) Тому творчість не є синонімом діяльності та новизни, її витоки не тільки в праці, а й у цілепокладаючій здатності свідомості.
Отже, творчість - це притаманна людині здатність створювати нові цінності, що є засобом самовираження людини як прояву цілепокладаючої активності її свідомості та потреб суспільно-історичної практики.
Ознаками творчості є: свідоме цілепокладання, створення принципово нових цінностей, орієнтація на досягнення соціальне значущих результатів. У ній наявні розум і просте роблення або праця, гра, інші прояви якостей людини. Проте, на відміну від них, творчість містить у собі також інші елементи. Особливу роль у ній відіграє стихійне, несвідоме начало: творчий порив, натхнення, осяяння та ін., про що неодноразово говорили вчені, поети, художники, мислителі.
Пізнаючи безкінечну багатоманітність світу речей та явищ, їхніх взаємозв'язків, людина розширює межі своєї діяльності, яка набуває нині космічного характеру. Ці процеси визначають певною мірою різновиди творчої діяльності. До них належить передовсім історична творчість, тобто уміння свідомо творити свою історію, забезпечувати нові, прогресивні умови та форми свого життя.
Наукова творчість спрямована на відкриття нових законів, вироблення оригінальних ідей, проведення складних експериментів тощо. Це соціальне організоване виробництво відповідного різновиду знання.
Технічна творчість є вдосконаленням уже існуючих засобів або створенням нових машин, апаратів, механізмів, що є необхідною умовою технічного прогресу, без якого неможливий розвиток суспільства.
Особливий різновид творчості – художня творчість, продуктом якої є кращі культурні цінності. Вона потребує образного мислення, тобто вміння думати образами та картинами, яке переважає у людей художньо обдарованих, так званих ліриків (на відміну від "фізиків", тобто вчених-теоретиків) – артистів, письменників, художників, композиторів тощо.
Ще одним важливим різновидом творчої діяльності є вміння бути творцем самого себе і свого життя, тобто розвивати свої здібності, реалізовувати свої потенції, знаходити свій шлях у житті, залишатися самим собою за будь-яких обставин тощо. Це особливо важливо усвідомити вам як молодим людям, що стають на власний шлях творчості.
І хоча не можна ділити людей на "творчих" і "нетворчих", все-таки спробуємо відокремити риси, притаманні творчій особистості, які радимо знайти і в собі. Насамперед це нестандартність діяльності людини, прагнення знайти щось нове, не зрадити істині або самому собі. Для цього потрібні мужність, воля, сила характеру. Слід зазначити, що нове, талановите, не говорячи про геніальне, визнається з великими труднощами. Як свого часу говорив німецький мислитель О. Гумбольдт, будь-яке нове проходить три стадії: спершу - "яка дурниця!"; потім - "у цьому щось є..."; і нарешті - "хто ж цього не знає!" Тому потрібні терпіння й мужність, уміння бути наполегливим, доводити свою справу до кінця.
Творчість потребує також багатої уяви, розвиненої фантазії, вміння у будь-якому явищі побачити щось нове, запропонувати оригінальну або навіть "божевільну" ідею. Вона неможлива без здатності критично мислити, критично ставитися до результатів своєї праці, визнавати свої помилки. Характерними рисами творчої особистості завжди були жадоба знань, допитливість, працелюбність. І ніколи цим людям не були притаманні самозаспокоєність, догматизм, байдужість.
Творчість – одна із "доріг", що веде до свободи.
Свобода – це поняття, що характеризує сутність людини і її існування, стан і можливість мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу.
Поняття свободи нерозривно пов'язане із поняттям "свобода волі".
Свобода волі – це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань особистості. Вона часто пов'язується з:
v відповідальністю людини за свою діяльність;
v виконанням свого обов'язку;
v усвідомленням свого призначення.
Проте в історії людської думки розуміння свободи волі було і є різним: це або наслідок природної чи надприродної обумовленості, детермінованості (Бог, Абсолют), або самовизначальна сила всіх життєвих процесів людини (наприклад, у А. Шопенгауера, Ф. Ніцше). Вольові якості людини визначаються частково генетично, частково виховуються навколишнім її середовищем, входячи до структури характеру особистості.
Для того щоб зрозуміти феномен свободи особистості, потрібно розібратися в суперечностях волюнтаризму та фаталізму, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалізація свободи.
Волюнтаризм полягає у визначенні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включно з мисленням. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони людям. Волюнтаризм проявляється в основному в соціально-політичній практиці як спроба свавільно вирішувати проблеми життя, не рахуючись з об'єктивними законами суспільного розвитку. Отже, діяти в дусі волюнтаризму означає не враховувати об'єктивних умов буття, законів природи і суспільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість. Прикладів подібного немало у світовій історії – досить згадати волюнтаризм вождів "великих революцій" у цілому і Жовтневої в Росії зокрема.
Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинки, пояснюючи це або долею (у міфології і язичництві), або волею Бога (у християнстві й ісламі), або детермінізмом – замкнутою системою, де кожна наступна подія жорстко зв'язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору, оскільки немає альтернативи.
Це властиво також для астрології та інших окультних наук минулого й сьогодення, для різноманітних соціальних утопій і антиутопій, відображених у творах письменників А. Платонова, Дж. Оруелла, О. Хакслі та ін.
Водночас варто зазначити, що ігнорування природної, історичної та іншої необхідності може спричинити лише свавілля і вседозволеність, анархію та хаос, що взагалі виключає свободу.
Свобода – дійсно "солодке" слово. Воно походить із санскриту і означає "улюблений" (згадаймо: "Живи вільно або помри..."). Відомо кілька моделей взаємовідносин особи і суспільства щодо свободи та її атрибутів:
v найчастіше це прояв боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий, часто непримиренний конфлікт із суспільством, прагнучи досягти своєї мети за будь-яку ціну. Це шлях не лише важкий, а й небезпечний;
v це втеча від світу, коли людина, яка не може здобути свободу серед людей, утікає в монастир, у скит, у себе, у свій "світ", щоб там мати свободу самореалізації;
v здебільшого людина адаптується до світу, жертвуючи чимось у своєму прагненні отримати свободу, йдучи у добровільну підлеглість аби здобути новий рівень свободи у модифікованій формі;
v можливий також варіант певного збігу інтересів особистості й суспільства в набутті свободи, що має прояви в країнах з розвинутими формами демократії.
Отже, свобода – це найскладніший і глибоко суперечливий феномен життя людини та суспільства.
Відповідальність як протилежне свободі — це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.
Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:
v чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?
v якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?
v якими є межі її діяльнісних здібностей?
v чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?
v чи може людина передбачити ці наслідки?
Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питанням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей. Очевидно, у вас уже сформувалося своє ставлення до цих проблем, адже ви на порозі дорослості.