За різних обставин кожна людина визначає (оцінює) конкретне ставлення оточення до себе та своє ставлення до близьких і знайомих. Найпоширенішим мірилом такої "оцінки" є поняття "добро" і "зло".
Як суспільна цінність добро реалізується в соціальній злагоді, громадському спокої, відсутності кризових потрясінь, у матеріальній забезпеченості сьогодні та впевненості в завтрашньому (соціальний оптимізм). Визначення добра як духовної цінності цілеспрямовано здійснюється у межах аксіології – науки про цінності, яка з'ясовує якості та властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей.
Добро, як правило, визначають як нормативно-оціночне явище духовності, яке в загальній формі визначає те, що має бути позитивним у житті суспільства, людських цілях, вчинках. Добром позначають здатність людини творити благо на користь суспільства, іншої людини.
Поняття добро визначає позитивне ставлення до різних явищ з позиції визнання їх необхідними для співіснування людей. Явища, які спричиняють руйнування суспільного буття, називаються злом. Добро не слід розглядати лише як суб'єктивну оцінку, воно може бути об'єктивною характеристикою предмета, яка фіксує його досконалість у поєднанні з емоційним схваленням, коли щось називають добрим, тобто таким, яке відповідає своєму призначенню (добрий інструмент, добра квартира); цінність, корисність речей, явищ для людини, суспільства (добра новина, наживати добра); моральні якості людини, сутність її вчинків (зробити добру справу, добра мати, добродій).
Відомі з історії спроби визначення добра і краси здійснювалися через співвідношення з поняттям "благо". Іноді ці поняття вживались як синоніми.
Переважна більшість як "класичних", так і сучасних мислителів користуються таким еквівалентом поняття "добро", як "благо". Однак поняття "благо" більш глибоке.
Благо – соціально-філософське поняття, яким визначається все, що задовольняє потреби людини і має для неї (і суспільства) значення позитивної цінності. Саме в цьому розумінні поняття "благо" наближається до категорій добра і цінності й нерідко ототожнюється з ними. Втім, починаючи з античних часів, благо розуміється або як вища цінність (самоцінність), або як її субстанційна основа: "Благо є те, що людина цінує". У такому разі цінність виступає як міра блага, визначає його межі. Якщо цінність (речей, вчинків) є порівнянним поняттям, то благу така властивість не притаманна, його не може бути "більше" або "менше".