Філософія виникла раніше за науку. За своїм походженням вона - донаукова форма свідомості. З виникненням науки, особливо науки досвідної та математичної (XVII ст.), повстало й реальне питання про взаємовідношення цих двох основних форм раціональності. У самій філософії виявилися дві тенденції, два підходи та погляди на характер такого взаємовідношення. Один – сцієнтистський, який прагне надати філософії всіх ознак суворого й точного наукового знання: можливість бути доведеним, обов'язковість висновків, принципову можливість їх перевірки (верифікованість).
Серед філософів були, однак, прибічники й зовсім інших уявлень: якомога більше й різкіше віддалити філософію від науки, або навіть протипоставити ці дві форми духу. На цьому особливо наполягав філософський ірраціоналізм (філософи XIX ст. - Шопенгауер, Ніцше), для яких наука була скоріше ознакою занепаду культури, ніж проявом її прогресу. Тепер ми знаємо, що однозначно відповісти на питання: чи є філософія наукою - неможливо. Філософія не протилежна науці, але і не може бути зведена до неї. Філософія спирається на сукупний духовний досвід людства. Наука - лише частка такого досвіду. У кінцевому рахунку філософія й наука роблять спільну справу, але роблять її по-різному, їх взаємодію можна уявити образно як зустрічний рух прохідників, котрі риють тунель з двох боків. Це буде більш зрозуміло, якщо на філософію й на науку поглянути історично. Історія науки така: спочатку виникає механіка, потім фізика, за ними хімія, біологія, пізніше за інші - соціологія. Наукове опанування світу йде від нижчих, простих форм руху матеріального світу до форм більш складних та вищих. (Від неживої природи до живої і від неї до людини). Шлях філософії, її історія - протилежні. "Людино, пізнай саму себе" - ці слова (вони належать Сократу) сказані вже на зорі філософії. Філософія неминуче антропоцентрична - це не недолік, а природний стан її, що дозволяє на весь навколишній світ перенести проекцію людських стосунків. Про філософське знання можна сказати, що воно "людське, занадто людське". Але якщо для Ніцше подібна оцінка виражала докір та скепсис, то в теперішній час є все більше підстав визнати за ними, навпаки, високу похвалу філософії, об'єктивну констатацію її виключної ролі в гуманізації світу.
Потаємна мета філософії - вивести людину зі сфери повсякденності, захопити її вищими ідеалами, надати її життю істинного сенсу, відкрити шлях до найдосконаліших цінностей - досить визначено реалізується у функціях філософії:
- гносеологічній;
- методологічній;
- праксиологічній;
- аксеологічній тощо.
Якому суспільству потрібна і якому "не потрібна" філософія? Філософія є стратегією вільної людської життєдіяльності. Вона обґрунтовує та виправдовує вибір особистості, і суспільства в цілому. Але таке суспільство повинно бути відкритим, демократичним.
У "закритому", тоталітарному суспільстві для його громадян "проблем немає" - кожен крок людини там визначається керівництвом. Де немає свободи, там немає її відповідальності, а отже, немає місця і для таких почуттів як вина, каяття, сумнів. Останнє особливо важливе. "Піддавай все сумніву" - це стародавній девіз філософії. Не сумнівається ні в чому лише дурень. Але тоталітарному суспільству і потрібні такі дурні: слухняні "гвинтики" суспільного та державного ладу, його "вірнопіддані".
Можуть, однак, запитати: чи не в такому суспільстві, не в деспотичній державі жили, творили великі філософи: Сенека і Лукрецій, Бруно і Мор, Кант і Гегель, Хайдеггер і Флоренський. Хіба Римська імперія, середньовічні монархії, гітлерівський рейх та сталінський "соціалізм" сприяли філософським пошукам? Режим не тільки не сприяв більшості з них, але був їм просто ворожим, підтвердженням цьому є трагічна доля багатьох з них. У тюрмах, та засланні, перед ешафотами філософи творили, мислили, шукали відповіді на світові питання, що їх непокоїли - всупереч, наперекір обставинам. Канта та Гегеля режим не переслідував (обидва філософи були на державній службі) - офіційна влада їх просто не розуміла. Тих же, кого розуміла (або вважала, що розуміє), - не щадили.
Але і філософи не шкодували свого часу. Вони заперечували, критикували його в ім'я майбутнього, звертались до суду нащадків, глибоко вірячи в загальнолюдську значимість своєї праці.
Починаючи працювати над запитаннями семінарського заняття, слід надати відповіді на усі запитання, підготувати один реферат з історії філософії.
Семінарське заняття "Філософія і світогляд"