Середньовічна європейська філософія - надзвичайно важливий змістовний та тривалий етап в історії філософії, пов'язаний передусім з християнством. Головна відмінність середньовічного мислення полягає в тому, що рух філософської думки був проникнутий проблемами релігії. "Філософія - служниця богослов'я - такою була поширена думка освічених кіл середньовічної Європи. Не можна забувати і те, що більшість учених були представниками духівництва, а монастирі були осередками культури та науки.
Основні проблеми філософії в цей час мали неповторний колорит. Чи створений світ Богом чи існує одвіку? Яке місце людини в світі? Як поєднується свобода волі людини та божественна необхідність? Та інші питання.
Скорочено специфіку типу філософствування середньовіччя можна визначити в таких моментах:
1. Їй був властивий Біблейський традиціоналізм і ретроспективність. Біблія вважалася "книгою книг", богонатхненний твір, слово Бога, заповіт і тим самим об'єкт віри. Тут містилася ідея єдиного, унікального Бога, який знаходився в позамежному світі. Така тенденція виключала багатобожжя в будь-якому варіанті та стверджувала ідею про єдину сутність світу.
2. Оскільки Біблія розумілася як повний звід законів буття та велінь Бога, особливого значення набула екзегетика - мистецтво правильного тлумачення та роз'яснення положень Заповіту.
3. Філософії середньовіччя була властива тенденція до повчання Це сприяло загальній настанові на цінність навчання та виховання з точки зору просування до спасіння, до Бога.
В цілому філософія середньовіччя була оптимістична за своїм духом. Вона цуралася античного роз'ятрюючого душу скептицизму та агностицизму. Світ не уявлявся таким, що може бути осягнутий, побудованим на раціональних засадах, історичним, т.т. таким що має початок від створення світу та кінець у вигляді "страшного суду". У результаті фізична природа світу, історія в окремих проявах, ряд моральних вимог осягались розумом людини, а релігійні проблеми - одкровенням.
У середньовічній філософії чітко виділяються етапи патристики та схоластики. Вершина патристики - Августин Блаженний, ідеї якого визначили розвиток європейської філософії. Фома Аквінський - пік середньовічної схоластики, один з найкрупніших філософів усієї післяантичної філософії. На етапі патристики відбувається інтелектуальне оформлення та розробка християнської догматики та філософії, в якій філософські елементи платонізму грають визначальну роль. На етапі схоластики — систематична розробка християнської філософії під величезним впливом філософської спадщини Аристотеля.
Августин у своїй філософії спирався на спадщину Платона. Головні його філософські ідеї торкаються проблем буття та часу, руху історії та історичного прогресу, проблеми особистості людини, її волі та розуму перед Богом. Як християнин, Августин вважає, що Бог створив світ з нічого, т.т. Він створив не тільки лад та устрій у світі, але й саму субстанцію (першоматерію). Бог створив і час, який не існував до творця. Людина ж має минуле, сьогочасне та майбутнє, які змикаються у вічності. Історія, вважав філософ, визначається божественним провидінням, вона має спрямованість, вектор руху. Значне місце в філософії Августина зайняли проблеми особистості людини, її свободи, волі та розуму. Людина є розумною душею, яка користується земним тілом, говорить Августин. Людина прагне до Бога, тому що в ньому вона знаходить любов, спокій та благодать.
З ім'ям Фоми Аквінського пов'язаний широкий комплекс проблем, у центрі яких - співвідношення релігії та філософії, віри та знання. Фома стверджував, що людину потрібно вивчати всю цілком, т.т. в єдності душі й тіла Треба жити в реальному світі, в єдності з природою та прагнути до земного (а не тільки до райського) блаженства. Фома Аквінський говорив, що: матеріальний світ такий же священний, як і розум, не протиставляється йому та не є "злим початком". Бог створив природу рівно як усі форми буття. Розум починає з фактів, відчуттів і приходить до істини, пояснює буття Бога та цінність християнства. Уся філософія є і все, що може бути. Буття існує, і воно є істина. Речі можуть змінюватися, однак суще не змінюється, воно просто набуває інших форм. Сам Фома вважав, що Бог створив світ, але припускав думку про те, що світ не має початку та не має кінця. Бог, на його думку, може створити й безпочаткове й безкінечне в часі та просторі, оскільки Бог поза часом і простором. І нарешті, Фома Аквінський по-своєму вирішує запеклу суперечку середньовічних номіналістів та реалістів про реальність загальних понять: загальне існування цілком реально, але не в розумінні та не у вигляді ідей Платона. Загальне - у Богові. Моменти ж загального можуть бути знайдені в будь-якій речі, адже речі причетні до буття. І те що одиничні речі є, т.т. існують, пов’язує їх у спільне ціле. Іншого загального, крім Бога та зв'язку одиничних речей через буття (т.т. знову ж через Бога), немає.