З надр ще не розчленованої, не диференційованої суспільної свідомості розвився релігійний світогляд. Як і міфологія, релігія звертається до фантазії і почуттів. Це можуть бути дуже високі почуття любові, віри, надії, благоговіння перед життям, буттям, світобудовою. Однак на відміну від міфу релігія не «змішує» земне і сакральне, а найглибшим і необоротним образом розводить їх на два протилежні полюси. Творча всемогутня сила - Бог - стоїть над природою і поза природою. Буття Бога переживається людиною як одкровення. Як одкровення людині дано знати, що душа її безсмертна, що за труною її чекає вічне життя і зустріч з Богом.
Релігія, релігійна свідомість і релігійне відношення людини до світу залишилися незмінними. Протягом історії людства вони, як інші утворення культури, розвивалися, набували різноманітних форм на Сході і Заході, у різні історичні епохи. Але всіх їх поєднувало те, що в центрі будь-якого релігійного світогляду стоїть пошук вищих цінностей, істинного шляху життя, і те, що і ці цінності, і ведучий до них життєвий шлях переносяться не в земне, а в «вічне» життя. Усі дії і вчинки людини і навіть її помисли оцінюються, схвалюються чи осуджуються за цим вищим, абсолютним критерієм.