Вчення про мозок пройшло тривалу історію. Виділяються дві основні тенденції:
1) концепція строгої локалізації психічних явищ;
2) точка зору, відповідно до якої мозок функціонує як єдине ціле.
Аргументи в захист першої концепції такі.
Було виявлено, що руйнування лобової звивини лівої півкулі веде до поразки мови. При поразці лівої скроневої області мозку людина перестає чути і сприймати чужу мову. Поразка заднєлобних відділів лівої півкулі веде до втрати здатності говорити. Був установлений зв'язок зору з потиличними частками півкуль, а слуху - зі скроневими.
Ця лінія досліджень продовжується дотепер. Наприклад, Хосе Дельгадо вживлював у мозок тварин металеві нитки товщиною з волосся і пропускав через них електричний струм. У своїх дослідах Дельгадо опанував майстерністю керування емоціями тварини. Досліди показали, що в мозку існують ділянки, роздратування яких викликає у тварин задоволення («центр задоволення»), неприємності («центр неприємностей»), «пункт люті» і т.п.
На основі цих дослідів деякі спробували зробити висновки, начебто згодом за допомогою кнопок можна буде, як маріонеткою, керувати самими складними формами поведінки тварин і навіть людини.
Класичне навчання про локалізацію зазнало різкої критики прихильниками другої точки зору. Завдяки успіхам тонкої анатомії головного мозку, фізіології, психології, неврології, нейрохірургії удалося показати, що мозок - це насамперед найскладніша система, що діє як диференційоване ціле. Будь-яка складна психічна функція є складно організованою і саморегулюючою системою.
Розумові процеси здійснюються на вищих поверхах мозку - у його корі. Це сіра речовина, що тонким шаром звивин облягає великі півкулі мозку, заходячи в усі поглиблення і борозни. Кора головного мозку складається з величезного числа (до 15 млрд.) нервових кліток - нейронів. Нейрони утворять ажурну мережу з незлічимою безліччю зв'язків, що ідуть по нервових волокнах і нервових закінченнях органів почуттів.
Дослідження вчених показали, що в структурі мозку можна виділити кілька блоків.
Перший блок складається з групи апаратів, розташованих у глибині мозку, які мають пряме відношення до обміну речовин і до регуляції «внутрішнього господарства» організму. Це утворення підбугорної області, деякі ядра «зорового бугра», ділянки найбільш древніх відділів мозкової кори. Вони утворюють єдину систему, що регулює хімічний обмін в організмі, є джерелом потягів і потреб людини і служить як би «енергійним блоком» людського мозку. Підкірковий апарат відповідальний за інстинктивні потяги й емоційні стани.
До складу другого блоку входять нервові прилади, сконцентровані в задніх відділах великих півкуль - у потиличній, скроневій і тім'яній області, на різній глибині. Вони служать для одержання, переробки і збереження інформації, що доходить до людини з зовнішнього (а частково і з внутрішнього) середовища.
Окремі ділянки кори головного мозку, що входять у другий блок, строго диференційовані: потиличні сприймають і переробляють зорову, скроневі - слухову, тім'яні - шкірну інформацію.
На границях, де ділянки зливаються, кора головного мозку несе найбільш складну функцію, що поєднує роботу всіх цих «каналів».
Особливі функції властиві третьому блоку: програмування і регулювання рухів і дій, їхнє звірення з вихідними намірами й оцінка результатів. Цей блок розташований у передніх розділах мозку і, насамперед, у лобових частках. Схоронність його необхідна для правильної організації поведінки людини, що здійснює відомі наміри.
Таким чином, задня кора переробляє інформацію, а передня виробляє інструкцію. Легко помітити, складна психічна діяльність психіки вимагає спільної роботи всіх блоків. Тому при частковому руйнуванні однієї з ділянок мозку створюється можливість компенсувати дефект за рахунок інших збережених ділянок.
Таким чином, кора мозку є функціонально і структурно диференційованим цілим. Потрібно відзначити, що цілісна діяльність мозку залишається дотепер «чорною шухлядою». Що туди надходить і що відтіля виходить, нам відомо, а от що ж там відбувається, залишається багато в чому таємницею.