Протилежні рішення першої сторони розділяють філософів на два основних напрямки: матеріалізм і ідеалізм.
Ідеалізм є такий тип і такий спосіб філософствування, що активну, творчу роль у світі відводить винятково духовному початку, лише за ним визнаючи здатність до саморозвитку. Ідеалізм не заперечує матерію, але розглядає її як нижчий рід буття - не як творчий, а як вторинний (створений) початок. Звичайно, творча природа духовного виробництва «помітніше», зовні яскравіше, більш відкрита і для погляду теоретика, і для суспільної свідомості в цілому, у порівнянні з матеріальним виробництвом. Дух (думка, свідомість) є вищий цвіт матерії, без чого матерія не повна, не виражена в усю міць своїх глибинних можливостей.
Матеріалізм є, у кінцевому рахунку, переконаність свідомості, яка пізнає, у її похідності від природної і соціальної реальності, що для матеріалістів самооцінена і самодостатня, ніким не створена, тобто існує вічно. Корені матеріалізму ідуть у матеріально-виробничу і соціально-перетврювальну практику людини.
Форми матеріалізму й ідеалізму різноманітні. Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм, метафізичний, вульгарний і діалектичний матеріалізм. Матеріалізм і ідеалізм - протилежні філософські вчення. Протягом всієї історії філософії вони вели і продовжують вести складну, напружену і змістовну суперечку одно з одним, знаходячи в суперечливій дійсності все нові і нові аргументи для зміцнення і захисту своїх позицій.