У ставленні до методологічної ролі філософії в науковому пізнанні сформувалися умоспоглядально-філософський та позитивістський підходи. Сутністю умоспоглядально-філософського підходу (натурфілософія, філософія історії) є пряме виведення вихідних положень наукових теорій безпосередньо з філософських принципів, крім аналізу спеціального матеріалу науки (концепції Шеллінга та Гегеля). А позитивізм вважає науку філософією. Отже, якщо в першому випадку роль філософії в науковому пізнанні абсолютизується, то у другому — принижується або навіть зовсім заперечується.
Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності (їх опис та вимірювання), порівняння та експеримент, які передбачають активне втручання в процеси.
Серед наукових методів теоретичного дослідження найпоширенішими є формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.
Формалізація (лат. — складений за формою) — відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння.
Аксіоматичний (грец. — загальноприйняте, безперечне) метод (грец. — спосіб пізнання) – спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).
Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб теоретичного дослідження, що передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти.
У науковому дослідженні застосовуються загальнологічні методи та засоби дослідження:
Аналіз – реальний чи мислений поділ об'єкта на складові;
Синтез – поєднання елементів об'єкта у ціле;
Абстрагування – процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей;
Ідеалізація – мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, що є принципово неможливим, ідеалізація тісно пов'язана з абстрагуванням та мисленим експериментом;
Індукція – це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їх узагальнення та висновків;
Дедукція – сходження у пізнанні від загального до одиничного;
Аналогія – встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об'єктами. На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок — умовивід за аналогією.
Моделювання – метод дослідження певних об'єктів, який передбачає відтворення їхніх властивостей на іншому об'єкті – моделі, що є аналогом оригінального об'єкта.
Зростає роль і значення в сучасній науці діалектичного філософського методу, намагання вченими поєднати (за допомогою часу) буття та становлення. Зростаюча математизація наукових теорій, їх рівень абстрактності й складності тісно пов'язані з підсиленням значення й ролі філософських методів, без яких не може обійтися жодна наука.
Висновки:
Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумови, засоби і форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування, умови і критерії його істинності і достовірності. Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до самого світу, чи здатна наша свідомість адекватно відображати дійсність.
Питання для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте емпіризм, раціоналізм та інтуїтивізм як класичні види гносеологічних систем.
2. Чи є діалектика універсальним методом наукового пізнання?
3. Порівняйте діалектичну та феноменологічну методології пізнання.
4. Поясніть єдність теоретичного і практичного в пізнанні.
5. Різновиди пізнання: наукове, особисте, моральне, мистецьке.