Світ постає як єдність і сукупність усього існуючого. В той же час, завжди актуальним був пошук структури світу. Варто пам’ятати, що в історії філософії було два підходи до структури світу. Згідно першому світ поділяється на дві частини – матеріальний і духовний (Платон, Декарт, Сковорода), а згідно другому виділяються своєрідні східці буття (Аристотель, Фома Аквінат, Енгельс). Недоліком цих підходів було те, що вони встановлювали первинність якоїсь однієї сфери буття – матеріальної чи духовної, а інші виступали другорядними і залежними від головної. В сучасній некласичній філософії М. Гартмана розвинуте нове бачення буття і сущого. Він виділив дві якісно різні сфери (шари) буття: реальне та ідеальне, але кожному з них надав самостійного значення. До реального буття потрапляє все, що існує в часі та має індивідуальну форму: матерія, життя, психічні та духовні явища. Причому простір має лише матеріальна реальність (неживе і живе), а інші (психічне, духовне) існують в часі. Так був подоланий матеріалізм, який усі сфери включав до матеріального. Реальному буттю якісно протистоїть ідеальне – математичні, логічні предметності та цінності. Ідеальні речі характеризуються позачасовістю, надіндивідуальністю, нематеріальністю.
Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).