Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:
— як усвідомлення людиною самої себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»;
— як спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння самосвідомості є взаємодоповнюючими.
Самосвідомість — здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.
Через це людину так хвилює думка інших людей. Якщо людина не має такої здатності, то це є ознакою психічного захворювання.
Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промовляє «про себе» способами внутрішнього мовлення: немовби конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (ТV, якщо й не гальмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мистецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає широкий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб'єктом свого життєвого процесу. Засобом розвитку самосвідомості може бути і релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для самосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибудову (каяття). Схожі дії вироблені й в інших релігіях, зокрема в конфуціанстві.
Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам'ять, яка зберігає й репрезентує в межах свідомості минуле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього.
Самосвідомість виконує такі функції:
– самопізнання – охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);
– самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);
– самооцінки – включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);
– саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.
Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.
Висновки:
Отже, свідомість – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв'язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої. Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії.
Питання для самоконтролю:
1. Поясніть основні положення теорії відображення.
2. Що означає положення про те, що свідомість не лише відображає світ, але й створює його?
3. Суспільна свідомість та її структура.
4. Проаналізуйте взаємозв’язок індивідуальної та суспільної свідомості.
5. Розгляньте співвідношення понять: «дух», «душа», «психіка», «свідомість».
Теми рефератів:
1. Мозок і свідомість.
2. Мова в діяльності людини.
3. Роль самосвідомості у житті людини.
Література:
1. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — К., 2005.
2. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.
3. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. – К., 2005.
4. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.
5. Мир философии. Книга для чтения. В 2 т. – Т. 1. – М., 1991.
6. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М., 2005.
7. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2000.
8. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.
9. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.
10. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.
11. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.
Тема 5: АНТРОПОЛОГІЯ (ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ)
Мета: ознайомити студентів з проблематикою філософської антропології. Розглянути основні вчення про людину, проблему походження людини і суспільства. Зрозуміти проблему єдності в людині біологічного, психічного та соціального. На підставі порівняння понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" усвідомити багатовимірність людини. Довести важливість свободи та справедливості як загальнолюдських цінностей в історичному контексті.
Основні поняття: антропологія, людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість, свобода і необхідність, вибір, совість, гуманізм, сутність і екзистенція, практика, праця, досвід, еволюція, дух, духовність, тілесність, життя, смерть, безсмертя, евтаназія, клонування.
Питання до самостійної роботи:
1. Основні підходи до проблеми людини.
2. Проблема походження людини.
3. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
4. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
5. Проблеми смерті та безсмертя. Творчість.