Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія, їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина.
Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.
Суттєва риса світогляду – цілісність поглядів.
Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу.
Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу:
Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ.
Оцінювальне відношення людини до світу включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ.
Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.
Структура світогляду органічно зумовлює його функції.
Функція тлумачення, розуміння світу. Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму, та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму.
Оцінювальна (аксіологічна) функція. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.
Праксеологічна функція. Виділяють практично-активні та споглядальні світогляди.
Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єднання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.