Тенденція кінця XX ст., яка полягала у поверненні до метафізики та пошуку абсолютів називається неоконсерватизмом. Абсолютно протилежною є тенденція постмодерної філософії представники якої (Ж. Деррида, Ж. Дельоз) закликають остаточно розірвати з попередньою філософською традицією, відмовитися від розуму на користь почуттів, створювати нову чуттєвість замість оновлювати раціоналізм, повернутися до стану «до-логосу» замість переосмислювати логіку. Для постмодерністів єдиним простором філософствування є сучасна культура, в межах якої має вестися постійний діалог з культурами різних часів та народів. Філософствування – це незупинний герменевтичний процес без обмежень. Монологічності попередньої традиції постмодерністи протиставляли діа-логічність та полі-логічність. Тим самим вони проголошувавли абсолютну цінність комунікації, діалогу, плюралізму. Локальне в постмодернізмі протистоїть тотальному. Щоправда абсолютна плюральність приводить багатьох представників цього напряму до абсолютної іронії, що межує з відчуттям повного абсурду реальності. Тобто, для постмодернізму характерні антилогіцизм, антидемаркаціонізм, вторинне засвоєння, вільний герменевтичний дискурс. Метою цієї філософії є досягнення станів, які передують сталостям культури, коли важливим є не результат, а процес. Тут філософія намагається остаточно позбавитися від раціонального дискурсу, і стати стихією життя.
Питання для самоперевірки:
1. Що є джерелом сучасного неопозитивізму та постпозитивізму?
2. Виділіть логіко-філософські школи неопозитивізму.
3. Визначте основні риси неопозитивізму.
4. Визначте специфічні риси постпозитивізму.
5. Що таке критичний раціоналізм?
6. Що таке герменевтика?