Значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім'ям, визнаного фахівця у галузі загального мовознавства, фонетики, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії О. П. Потебні (1835-1891).
О. Потебня першим із українських філософів дав глибокий і всебічний аналіз проблеми взаємозв'язку мови і мислення. Він показав, що мислення формується за допомогою мови, на її основі розкрив зв'язок мови не тільки з мисленням, а й з психікою у цілому. Характерною особливістю дослідницької практики Потебні є історичний підхід до дослідження питань співвідношення мови і мислення.
П. Юркевич (1827-1874) за вічно змінними явищами природи, що сприймаються нашими органами чуття, намагався (у дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; у цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкривається не тільки мисленням, а й «серцем», оскільки пошук Істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка у процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням. Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра.
Далі слід звернути увагу на те, що значний вклад у розвиток філософії України зробили видатні вчені-природознавці другої половини XIX - початку XX ст. Основними центрами розвитку прогресивних світоглядних ідей у природознавстві були такі визнані наукові установи, як Київський, Харківський і Новоросійський (Одеський) університети. Ряд всесвітньо відомих учених, таких як М. П. Авенаріус, М. С. Ващенко-Захарченко, Д. О. Граве, Г. Г. Де-Метц, В. П. Єрмаков, Й. Й. Косоногов, Т. Ф. Осиповський, М. В. Остроградський, С. М. Реформатський, О. М. Сєверцов та ін., сконцентрували світоглядно-філософську увагу на обґрунтуванні положень про об'єктне, незалежне від свідомості людей існування світу. Вони мотивували прогресивні погляди на рух, простір і час як форми існування матерії.
Цінний внесок у розвиток української філософії другої половини XIX - початку XX ст. зробили М. П. Драгоманов (1841-1895), І. Я. Франко (1856-1916) та Леся Українка (1871-1913).
Найсуттєвішою рисою філософії М. П. Драгоманова є те, що він розглядав історичний процес у всій його різноманітності, як результат дії багатьох факторів і різних комбінацій суспільних сил; визнав велику роль філософії в історичному процесі, підкреслюючи, що без філософії, без глибоких теоретичних узагальнень не можливе не тільки з'ясування основних законів історичного розвитку, а й розумна організація усіх суспільних і державних порядків. Розглядаючи соціальні питання, М. Драгоманов користувався не суб'єктивним методом, а порівняльно-історичним, який вимагав конкретно-історичного розгляду всіх суспільних явищ у їхньому взаємозв'язку з іншими явищами та в історичному розвитку. Цей метод передбачав також урахування не тільки фактора часу, а й усіх тих суспільних умов, за яких відбувається розвиток того чи іншого явища.
Аналізуючи філософію І.Я. Франка, потрібно зазначити, що він перший в українській і один з перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляв тему праці, трудової моралі, яка розвивається пізніше в одну з провідних філософських тем. Вже в першому своєму філософському трактаті «Поезія і її становисько в наших временах» Франко говорить, що духовне ледарство - то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, письменник формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство - зло, а праця - добро. Праця у розумінні Франка - єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди.
Франківська філософія породжує досить важливу й актуальну ідею: людяне носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.
Необхідно засвоїти, що оригінальність філософії Лесі Українки полягає насамперед в оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації. Ґрунтуючись на Біблії, філософських ідеях Г. Сковороди і Т. Шевченка, Леся Українка будує філософію пошуку синтезу вічних проблем і сучасних запитів. Письменниця закликала українську громадськість збудитись від інертності, малюючи в разючих образах жахливі картини поразки, що є наслідком байдужості до голосу правди. Розглянуті надбання філософської думки в Україні дають змогу зробити ряд узагальнень і висновків.
Отже, виходячи з ідеї, що існування будь-якої національної філософії реалізується як прояв філософії духу, можемо стверджувати: українська філософія є особливим, оригінальним явищем. Ця особливість визначається домінантою етико-морального її спрямування. Український народ створює філософію, у центрі якої людина з її внутрішнім світом, котра перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина Землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального. Українська філософія - це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як органічна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі, яка й скеровує людське життя.
Питання для самоперевірки:
1. Назвіть характерні риси української філософії.
2. Дайте визначення поняттю “кордоцентризм”.
3. Хто з українських філософів розвивав ідеї “філософії серця”?
4. В чому головне завдання філософії за Г.Сковородою?
5. Філософсько-естетичні погляди Лесі Українки.
6. Філософські ідеї Дмитра Чижевського.
7. Назвіть українських філософів другої пол. XX-поч. XXI ст.
Теми рефератів:
1. Філософські мотиви «Слова о полку Ігоревім».
2. Основні риси філософських пошуків Київської Русі.
3. Гурток київських книжників.
4. Філософські ідеї діячів Острозького культурно-освітнього центру.
5. Філософські погляди І. Вишенського.
6. Філософія братських шкіл.
7. «Філософія серця» і розуміння щастя Г. Сковородою.
Основна література:
1. Історія філософії. Підручник / За ред. В.І. Ярошовця. – К., 2002.
2. Всемирная энциклопедия: Философия. – М., Минск, 2001.
3. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навчальний посібник. – К., 1997.
4. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.
ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ:
1. Світоглядна природа філософського знання.
2. Софійний та епістемний способи філософського мислення.
3. Філософія як смислотворче ядро культури.
4. Міфологія і філософія як форми знання: єдність і відмінність.
5. Віра і знання: проблеми розмежування.
6. Філософія як спосіб життя.
7. Філософія як методологія наукового пізнання.
8. Знання і віра.
9. Істина і користь. Реалізація знань.
10. Пізнання та творчість.
11. Основні проблеми сучасної філософії та методології науки.
12. Категорія буття: її зміст і специфіка.
13. Буття і небуття.
14. Проблематичність людського буття.
15. Людина у Всесвіті.
16. Мозок і свідомість.
17. Мова в діяльності людини.
18. Роль самосвідомості у житті людини.
19. Людина – найвища цінність суспільства.
20. Діалектика взаємодії особистості та суспільства.
21. Людина як природна і соціальна істота.
22. Проблема особистості як соціальний феномен історичного поступу.
23. Проблема критерію ціннісного вибору.
24. Ціннісні орієнтації у структурі діяльності.
25. Ієрархія цінностей.
26. Рушійні сили розвитку культури.
27. Культура і духовний світ людини.
28. Культура і цивілізація.
29. Стародавні та середньовічні уявлення про історію та історичний розвиток.
30. Філософія історії Монтеск'є.
31. Марксистські уявлення про історичний розвиток.
32. Цивілізаційна концепція історичного розвитку О. Шпенглера.
33. Інформаційні теорії історичного розвитку.
34. Свобода як фундаментальна проблема філософії історії.
35. Соціальний простір і час: основні закономірності розвитку.
36. Традиції як форми соціального відтворення.
37. Особливості соціальної структури українського суспільства.
38. Нація як соціально-культурний феномен.
39. Самовизначення нації: історія питання та сучасність.
40. Етнос і нація. Перспективи розвитку спільностей і особи.
41. Система природи і суспільства: загальне, особливе, одиничне.
42. Власність і експлуатація: сучасна філософська інтерпретація.
43. Закон і право. Поняття правової держави.
44. Права людини і проблеми гуманізації суспільних відносин.
45. Правота свобода.
46. Гносеологія юридичного праворозуміння.
47. Права і свободи людини і громадянина.
48. Правова держава: історія ідей і сучасність.
49. Мораль і право.
50. Конституційне праворозуміння; права людини, правовий закон, правова держава.
51. Філософія права в Україні.
52. Філософія ранньої класики.
53. Еллінська філософія.
54. Почніть заповнювати таблицю «Історико-філософський процес».
55. Філософський сенс патристики.
56. Гуманізм Відродження та сучасність.
57. Драматизм філософії Відродження.
58. Вчення про субстанцію у філософії Б. Спінози.
59. Бекон та Декарт: сенсуалізм і раціоналізм Нового часу.
60. Деїстична філософія III. Монтеск'є.
61. Вчення про монади Г. Лейбніца.
62. Філософія І. Канта як перехідна ланка між раціоналізмом Просвітництва і романтично забарвленою філософією XIX ст.
63. Проблема активності суб'єкта пізнання у філософії І. Канта.
64. Проблеми моралі у філософії І. Канта.
65. Діалектика як тип світогляду у філософії Г. Гегеля.
66. Чи можлива діалектична логіка як наука про мислення?
67. Естетика Гегеля.
68. Філософія релігії Гегеля.
69. Марксистсько-ленінська філософія: міф чи реальність?
70. Структуралізм у гуманітарному пізнанні.
71. Проблема раціонального та ірраціонального у філософії XX ст.
72. Загальне та особливе у неопозитивізмі і постпозитивізмі.
73. Неопозитивізм і постпозитивізм.
74. Герменевтика та інші напрями філософії пізнання.
75. Філософські мотиви «Слова о полку Ігоревім».
76. Основні риси філософських пошуків Київської Русі.
77. Гурток київських книжників.
78. Філософські ідеї діячів Острозького культурно-освітнього центру.
79. Філософські погляди І. Вишенського.
80. Філософія братських шкіл.
81. «Філософія серця» і розуміння щастя Г. Сковородою.