На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість[7][8].
Український історик Орест Субтельний зауважив, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом[9].
33. Якщо українські землі Росій ської імперії управлялися з одного центру – Петербурга, то західноукраїнські належали до різних адміністративних одиниць Австрійської монархії.
Австрійська імперія складалася з мішанини земель, народів, релігій і мов, які мали різні історичні, культурні та релігійні традиції і над якими не було однакової системи управління. Зовсім не випадково її називали «клаптиковою імперією».
З трьох західноукраїнських земель – Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття – найперше до складу імперії Габсбургів потрапило Закарпаття. Ще у XVIII ст. у складі Угорського королівства воно підпало під владу австрійців. Але підпорядкування Відню було досить умовним, і фактично Закарпаття управлялось з Будапешта. Буковина у 1786 р. була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй знову надали право окремої провінції (краю). Інші ж українські землі об’єднали разом з польськими, які дісталися Австрії після зникнення Речі Посполитої, у Королівство Галичини і Лодомерії.