Вище зазначалося, що низький рівень життя селян, які складали більшість населення краю, відбивався й на побуті. Убоге житло, одноманітне низькокалорійне харчування були його візиткою.
І все ж і тут відбувалися зміни. Дещо удосконалювалися знаряддя праці. Так, ще переважали невеликі дерев’яні плуги, але дедалі частіше застосовувались металеві колісні, що дозволяло отримувати кращі врожаї. Будівлі курні, нерідко напівземлянки, поступово замінювалися комфортнішими – більш просторими, з димарями й дерев’яною підлогою. Як правило, їх стіни зводилися з дерева-кругляка чи напівкругляка.
Окремі селяни, котрим вдавалося накопичити кошти, користувалися можливостями, які надавав розвиток торгівлі. Вони купували одяг і взуття, які вироблялися ремісниками в найближчих містах чи навіть завозилися із центральних районів імперії.
Істотніші зміни відбувалися в містах, особливо найбільшому з них – Львові, центрі Королівства Галичини і Лодомерії.Розбудовувалися центральні квартали міста, які мали оригінальний вигляд і продовжували притаманні саме забудові Львова мистецькі традиції. Як і в Наддніпрянській Україні, у Львові, Станіславі, інших містах зростало число купців. Вони будували багатоповерхові будинки. Значну частину міської забудови складали житла ремісників і дрібних торгівців. Перший поверх в них займали виробничі приміщення (майстерні, крамниці), другий був жилим.
Торгово-ремісничий люд, купецтво переймало стиль життя, який панував у Відні. Вони купували одяг, взуття, меблі, що доставлялися з центру імперії, намагалися налагодити побут відповідно до традицій, які утверджувалися в Західній Європі.