Необхідність, мета та значення державного регулювання страхової діяльності

 

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України – Держфінпослуг) та його органами на місцях.

Державне регулювання спрямоване на:

– забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;

– створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

– недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

– дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

– захистом страхувальника;

– економічною політикою, що проводиться державою.

Страхування в ринковому господарстві набуває все більшого значення, тому виникає необхідність державного регулювання страхової діяльності. Від здійснення державного страхового нагляду залежить, якою мірою та в якому напрямі будуть розвиватися страхова діяльність, використовуватися фінансові можливості страховиків, при цьому слід враховувати, що збираючи та нагромаджуючи значні грошові кошти, страхові компанії надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, збагачують своїми вкладеннями банківську систему, дають можливість широкого та тривалого використання страхових капіталів.

Метоюдержавного регулювання є дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективний розвиток страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захист інтересів страхувальників. Державний нагляд за страховою діяльністю повинен:

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

При державному регулюванні страхової діяльності застосовується поєднання:

• правових способів – розробка і застосування законів та інших нормативних і методичних актів, які регламентують страхову діяльність;

• економічних способів – стимулювання розвитку страхування через податкову систему;

• адміністративних способів – видача ліцензій на право займатися страховою діяльністю, а також застосування певних норм і нормативів, яких повинні дотримуватися страхові компанії.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

– пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

– законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

– здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

Державне регулювання також важливе для здійснення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі. Необхідність державного регулювання страхової справи зумовлена двома факторами: захистом страхувальника та економічною політикою, яку здійснює держава.

Державне регулювання здійснюється шляхом:

При державному регулюванні страхової діяльності доцільно використовувати відомі методи державного регулювання [Ошибка! Источник ссылки не найден.], а саме:

1) в залежності від форми впливу:

§ прямі методи, що безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку (адміністративно-правові, економічні інструменти, а саме – нормативно-правові акти, державні плани, програми, ліцензії, квоти тощо);

§ непрямі методи регламентують поведінку суб’єкта ринку в визначеному державою напрямки через створення певного економічного середовища (інструменти фіскальної, бюджетної, інвестиційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування)

2) в залежності від засобу впливу:

§ правові методи – заходи держави по встановленню обов’язкових для виконання юридичних норм поведінки суб’єктів права;

§ адміністративні методи – прямий вплив на діяльність суб’єктів ринку шляхом ліцензій, санкцій, норм, стандартів, цін тощо;

§ економічні методи – непрямий вплив на суб’єктів ринку шляхом бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики;

§ пропагандистські методи – звернення держави до гідності, честі й совісті людини шляхом виховання, роз’яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення.