Екологічне страхування — це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв — джерел підвищеної небезпеки для довкілля за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища.
На сьогодні існує низка законодавчих актів, які регулюють окремі питання, що стосуються екологічного страхування (страхування екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища, від ризику радіаційного впливу).
Право на здійснення обов'язкового екологічного страхування надається національним страховикам, які отримали ліцензію на цей вид страхування, або страховій компанії за участю держави (це може бути спеціалізована державна страхова компанія або компанія зі змішаним капіталом).
Статтею 49 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено проведення добровільного й обов'язкового державного та інших видів страхування громадян, їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів. Таке формулювання є досить загальним, а тому вимагає подальшої конкретизації і вироблення правового механізму його реалізації. Крім того, цим законом не дається визначення екологічного страхування.
Закони України "Про природно-заповідний фонд України" (ст.50), «Про пестициди і агрохімікати» (ст.9), "Про відходи" (ст.14 і ст.38), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (ст.15 і ст.17) лише фрагментарно регулюють механізм проведення екологічного страхування.
Варто зазначити, що прийнятий 4 жовтня 2001 р. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" не відносить екологічне страхування до обов'язкової форми страхування. Звичайно, згідно з ст. 6 Закону цей вид страхування може проводитися у добровільній формі. Стаття 7 Закону дозволяє віднести до обов'язкового екологічного страхування такі види:
— страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України) (п.12,ст.7);
— страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, в тому числі вибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру (п.14, ст.7);
— страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою (п. 15, ст.7);
— страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу (п.18, ст.7);
— страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів (п.20, ст.7).
Згідно зі ст.13 Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" обов'язкове екологічне страхування відповідальності власників джерел підвищеної екологічної небезпеки є обов'язковою умовою одержання дозволу на експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки.