Тема 14.Право приватної власності
1. Право приватної власності громадян.
2. Право приватної власності юридичних осіб.
1-2. Право приватної власності громадян.
Право приватної власності юридичних осіб
Конституція України передбачає три економічні форми власності: приватну, державну, комунальну. Ці економічні відносини опосередковуються правом приватної власності, правом державної власності, правом комунальної власності.
У чинному законодавстві України приватна власність передбачена ст. 41 Конституції України, право на неї є однією з неодмінних умов вільного існування індивіда.
Стаття 325 ЦК України визначає особливості суб'єктного та об'єктного складу правовідносин приватної власності. Згідно означеної статті суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Таким чином право приватної власності замінює право колективної власності недержавних юридичних осіб, яке існувало до набрання чинності новим ЦК України.
Власність фізичних та юридичних осіб створюється і примножується за рахунок їхніх прибутків від участі у суспільному виробництві, від власного господарювання і прибутків від коштів, вкладених в кредитні установи, акції та інші цінні папери, придбання майна при спадкуванні та на інших підставах, передбачених законом. Ця власність ґрунтується на свободі особистості щодо розпорядження власними здібностями щодо виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення результатів на задоволення суспільних та особистих потреб.
Право приватної власності може бути визначене як вища влада, що належить приватній особі (фізичній і юридичній) над речами, яка може бути реалізована ним у відносинах з усіма іншими особами шляхом володіння, користування і розпорядження цими речами особистими діями або через спеціально уповноважених ним осіб.
Об'єктами права приватної власності можуть бути будь-які об'єкти споживчого і виробничого призначення, результати інтелектуальної праці, якщо інше не передбачене законом. Це майно може бути використане власником як у повсякденному житті, так і у підприємницькій діяльності. Однак в останньому випадку це можливе тільки при дотриманні спеціальних правил про підприємництво.
За чинним законодавством склад, вартість і кількість майна, яке знаходиться у приватній власності громадян, може бути обмежене тільки законом. А за загальним правилом фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Так, стаття 324 ЦК України визначає об'єкти права виняткової власності народу України (крім об'єктів права державної власності) - земля, її надра, повітряний простір; водні і інші природні ресурси її континентального шельфу і виняткової (морський) економічної зони. Як зазначалося вище, такі речі, фактично вилучені з цивільного обігу, мають розцінюватися швидше як об'єкти публічного, а не приватного права.
Крім того, «Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав на території України» дає вичерпний перелік такого майна - це зброя, боєприпаси, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні речовини і т.д.
Для певних категорій речей законодавством встановлені обмеження в їх цивільному обігу як об'єктів приватного права (вогнепальна мисливська зброя, пам'ятники історії і культури). Для здійснення права приватної власності щодо цих видів майна необхідні дозволи відповідних органів і ускладнений порядок його придбання.
Відповідно до правового режиму, встановленого статтею 328 ЦК України, володіння майном вважається правомірним до тих пір, доки інше не буде встановлене судом. На практиці це означає, що суб'єкт права приватної власності не зобов’язаний доводити законність свого володіння у разі виникнення сумніву в цьому у інших осіб. Разом з тим це не виключає вимоги підтвердження у разі спору права власності на окремі об'єкти спеціальними документами (що підтверджують право власності на жилий будинок, право приватної власності на землю тощо).
Що стосується виникнення і припинення права приватної власності,то вони є загальними для усіх форм власності. Це випливає із принципу рівності усіх форм власності. Загальною умовою визнання громадянина власником майна є правомірність його придбання. Діють загальні правила про первісні та похідні підстави виникнення права власності і т.п.