Лекція 3 і 4. Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин.

Тема 5.Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин.

1. Поняття і види юридичних осіб.

2. Юридична особа як суб'єкт цивільного права.

3. Юридична особа підприємницьких товариств.

4. Інші види юридичних осіб.

1. Поняття і види юридичних осіб

 

Ст. 80 ЦК України визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

З врахуванням положень ЦК та теорії цивільного права можна дати такий перелік ознак юридичної особи:

1) Наявність організації, тобто певним чином організацій­но і структурно оформленого соціального утворення. Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридич­ної особи іменувалася як вимога «організаційної єднос­ті». Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої струк­тури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо. Організаційна єдність закріпляється у статуті юридич­ної особи, її установчих документах або у акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Крім того, щодо окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'яз­кові правила стосовно організації їхньої внутрішньої структу­ри та порядку функціонування її органів управління. Напри­клад, ст. 97 ЦК встановлює, що управління товариством здійс­нюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

2) Майнова самостійність юридичної особи припускає наяв­ність у юридичної особи майна, що виділене і враховуєть­ся окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.

3) Наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності), іншими словами, здатності приймати участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа від власного імені, самостійно розпоряджа­ється своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зок­рема, укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юри­дичної особи. Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, котре відповідно до правил, встановлених у ст. 90 ЦК, має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, зареєстроване у порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб інди­відуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права. Наймену­вання юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4) Здатність відповідати за прийнятими на себе зобов'я­заннями.

Зокрема ст.90 ЦК України закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження містяться також у главі 8 ЦК, присвяче­ній визначенню правового становища окремих видів підприєм­ницьких товариств.

Відповідальність юридичної особи публічного права, що фі­нансується державою, обмежується коштами, які знаходяться в її оперативному управлінні. За умови нестачі таких коштів до субсидіарної відповідальності притягується власник установи.

5) Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Цюознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість - можливість бути самостій­ним учасником цивільного обігу. Однак правильним здається трактувати її як окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки в цьому випадку йдеться не тільки про реаліза­цію, але й про порядок захисту цивільних прав останнього. Власне, така позиція відображена і у ст. 80 ЦК України.

Всі розглянуті ознаки тісно пов'язані між собою. Наявність відокремленого майна - матеріальна основа господарської са­мостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання ж без матеріальної бази неможлива. У той же час само­стійна відповідальність - необхідна передумова реалізації юри­дичною особою наданої йому можливості від свого імені набува­ти майнових прав і обов'язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності відображається практичне значен­ня прийняття і виконання обов'язків від свого імені. Без само­стійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їхнього значення для реєстра­ції, а відтак - конституювання юридичної особи.

Класифікація юридичних осіб можлива за різними підста­вами.

Зокрема, юридичні особи поділяють:

1) У залежності від виду прававласності на: 1) державні і комунальні юридичні особи - ті, що ґрунтуються на дер­жавній або комунальній формі власності; 2) приватні юри­дичні особи - ті, що ґрунтуються на приватній власнос ті. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК); 3) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній вла­сності за участю юридичних осіб і громадян України, юри­дичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК).

2) У залежності від мети створення і діяльності на: 1) комерційні юридичні особи - ті, що мають основною метою одержання прибутку (господарські товариства, ви­робничі кооперативи тощо); 2) некомерційні юридичні особи - ті, що не мають мети одержання прибутку (гро­мадські або релігійні організації, споживчі кооперативи, добродійні та інші фонди, що фінансуються власниками установ, тощо).

3) У залежності від підстав фінансування на: 1) госпроз­рахункові юридичні особи; 2) бюджетні юридичні особи. Госпрозрахункові юридичні особ - самоокупні. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Бюджетні - отримують від держави кожен рік кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами.

4) У залежності від функцій на: 1) юридичні особи, що госпо­дарюють - такі, що ставлять перед собою завдання вироб­ництва продукції, виконання робіт тощо; 2) юридичні осо­би, що не господарюють тобто, не мають виробничих за­вдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичні особи, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпе­чення основної діяльності вказаних організацій).

5) У залежності від ставлення засновників до майна на: 1) юридичні особи, засновники яких мають право власно­сті на її майно; 2) юридичні особи, засновники яких ма­ють лише корпоративні права (право вимоги) щодо май­на створеної ними юридичної особи.

6) У залежності від кількості засновників на: 1) унітарні юридичні особи. Вони виникають внаслідок волевиявлення одного власника; 2) юридичні особи, створені кількома засновниками (господарські товариства, об'єднання під­приємств, громадян тощо).

7) За типом правосуб'єктності та функціями на: 1) юриди­чні особи публічного права - створені для виконання функцій публічної влади: управління, забезпечення пра­вопорядку тощо; 2) юридичні особи приватного права - створені для досягнення мети, яка має приватний харак­тер, для отримання прибутку та задоволення інших по­треб їхніх засновників.

8) У залежності від організаційно-правової форми на: 1) гос­подарські товариства; 2) установи; 3) об'єднання громадян; 4) об'єднання юридичних осіб тощо.

З усього розмаїття класифікацій, що пропонувалися у ци-вілістиці, в ЦК використана лише одна - поділ юридичних осіб на особи приватного права і особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема, частина 2 ст.81 встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділя­ються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦК України. Юри­дична особа публічного права створюється розпорядчим ак­том Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самовря­дування.

З приводу позиції у ЦК варто зауважити, що, очевидно, критерієм класифікації тут, передусім, слід вважати все ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь у якій має діяти дана особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, осві­тні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо юридична особа має функціонувати як приватний суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридич­них осіб приватного права.

Відносно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна під­става для подальших класифікацій саме юридичних осіб при­ватного права. Зокрема, один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже у частині 1 ст. 81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Звідси слідує висновок, що згід­но концепції ЦК юридичні особи приватного права з погляду їх організації можуть бути: 1) такими, що являють собою об'­єднання осіб; 2) такими, що являють собою об'єднання майна; 3) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.

Специфічним видом юридичних осіб є біржа - організа­ційно-правова форма оптової торгівлі. Біржі, незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати метою отримання прибутку в результаті здійснення їх основної діяльності.

Банки - це установи, функцією яких є кредитування су­б'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залуче­них коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслугову­вання, здійснення валютних та інших банківських операцій.

 

2. Юридична особа як суб'єкт цивільного права.

 

Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб. Щодо сутності юридичної особи найбільшу популярність здо­були: 1) теорія держави (теорія власника), автором якої був С.І. Аскназій, виходила з того, що державна юридична особа це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній дільниці єдиної господарської сис­теми; 2) теорія колективу (А.В. Венедиктов), припускала, що в економічних відносинах виступають радянська держава в ці­лому, як власник всенародного надбання, і організований дер­жавою колектив робітників та службовців на чолі з керівни­ком, на який держава поклала виконання певних завдань і якому для виконання цих завдань надала відповідну частку єдиного фонду державної власності; 3) теорія директора (Ю.К.Толстой), пояснювала сутність державної юридичної особи тим, що остан­ня персоніфікується у його керівникові (директорові), оскіль­ки він здійснює від імені юридичної особи усі юридично значу­щі дії і уповноважений державою на управління майном під­приємства; 4) теорія соціальної реальності (Д.М. Генкін) пояснювала необхідність існування державних юридичних осіб економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошової форми, а тому потребують, щоб державні ор­ганізації діяли як самостійні, відокремлені у майновому сенсі, утворення - суб'єкти цивільно-правових зв'язків.

В основі усіх цих теорій лежали потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єди­ний власник - держава, що на свій розсуд створювала і припи­няла більшість підприємств.

На загальному тлі виділялася позиція О.А.Красавчикова, який використав більш універсальний підхід, що дозволяло вести мову не тільки про державні, але й про інші види юридич­них осіб. На його думку, юридична особа є правовою формою вираження певних суспільних відносин людей, об'єднаних єди­ною метою. Отже, юридичною особою є організація, котра виступає не як сума індивідів, що її складають, а як певне соціаль­не утворення - система істотних соціальних взаємозв'язків, об'єднаних для досягнення поставлених цілей у єдине струк­турно і функціонально диференційоване соціальне ціле, що має ознаки юридичної особи.

Втім ця позиція не отримала широкої підтримки у радян­ській науці цивільного права.

В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні власники, а тому виникає необхідність зміни підходів до тракту­вання сутності юридичної особи. При обґрунтуванні правосуб'єктності соціальних утворень усі сучасні теорії виходять з того, що юридична особа - це відокремлене у організаційному і майно­вому сенсі утворення, що приймає участь у цивільному обігу як самостійний носій прав і обов'язків. Проте методи обґрунтуван­ня наявності такої правосуб'єктності соціальних утворень у пред­ставників різних напрямів юридичної думки неоднакові.

Найбільш чітко визначилися два концептуальних підходи: 1) концепція фікції; 2) концепція соціальної реальності (реалі­стичні теорії).

1) Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За цим вченням корпорація, як така, не має своєї власної волі. Тому вважалося, що вона не здатна здійснювати зло­чини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену у закон і акт про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утво­рення юридичних осіб.

У подальшому теорія фікції була деталізована. Виникли різні її модифікації, котрі, по суті, є варіантами теорії фікції.

Зокрема, згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досяг­нення мети, що визначається призначенням майна. Теорія ін­тересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються, майно юридичних осіб служить інтересам цілком певних осіб. Пра-восуб'єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юри-дико-технічною вимогою. Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, що нале­жить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті, дана теорія трактувала юридичну особу як персоніфіковане правове відношення. Згідно з теорією колек­тивної власності юридична особа є не більш ніж засобом, при­значеним для управління колективною власністю, саме понят­тя юридичної особи ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.

У XX ст. набули поширення позитивістські та нормативіст-ські теорії юридичної особи. Позитивістська теорія юридичну особу характеризує як створений об'єктивним правом центр прикладення певного комплексу прав і обов'язків, а нормати-вістська теорія вважала юридичну особу лише персоніфікаці­єю правових норм, предметом правосвідомості.

2) На відміну від теорії фікції і її модерних варіантів реалі­стичні теорії визнають юридичні особи «соціальною ре­альністю», їхні прихильники виходять з факту реально­го існування групових інтересів окремих індивідуумів, які у сукупності складають основу для створення різного роду юридичних осіб. Колективні інтереси мають первинний характер. Право ж виконує похідні функції, що зводяться лише до оформлення даних інтересів. Наслідком реаліс­тичних теорій, зокрема, стало положення про виникнення юридичних осіб у нормативно-явочному порядку. Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопоряд­ком тілесно-духовний організм, що має власну душу, волю і діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біо­логічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне утворення, що має свою волю і діє з метою забез­печення спільних інтересів своїх членів.

Інтерес являє теорія відокремлення власності від управлін­ня. Хоча вона і мала обмежену мету з'ясування сутності тіль­ки акціонерного товариства, але набула поширення практично в усіх розвинених країнах. На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують функції двоякого роду. Вони управляють власністю і одночасно є орга­нізаторами економічного життя країни. Завдяки наявності ве­ликої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль над своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управ­ління нею. Управління власністю зосередилося в руках керую­чих корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної еко­номічної влади над власністю. Засоби виробництва, що викори­стовуються корпораціями, більше не знаходяться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками акцій. Корпорації стали квазіпублічними організаціями, що здійсню­ють розподіл виробленого ними продукту на підставі затраче­ної праці при збереженні інституту приватної власності.

Таким чином, найбільш придатною для пояснення сутності юриди­чної особи здається теорія соціальної реальності (якщо роз­глядати соціальну реальність як феномен, що виникає на під­ґрунті і на реалізацію норм природного права). Такий підхід достатньо адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і, таким чи­ном, захищати й реалізовувати свої права у різних сферах ді­яльності, передусім у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань тільки з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, які не зазіхають на громадські інтереси, що трак­туються як сукупні інтереси індивідів.

Правосуб'єктність юридичної особи

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здат­ність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з ци­вільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створен­ня юридичної особи, і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбача­лася радянським цивільним законодавством, прийшов прин­цип універсальної правоздатності, що є відображенням сучас­ної тенденції розвитку концепції цивільного права України, як права приватного.

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розши­рилася не лише за рахунок надання їй рис універсальності, але також завдяки зміні підходу до вирішення питання щодо того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно на­голошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ст. 94 ЦК закріплені також її особисті немай-нові права (право на недоторканість її ділової репутації, на та­ємницю кореспонденції, на інформацію, тощо). При цьому осо­бисті немайнові права юридичної особи захищаються на загаль­них засадах глави З ЦК України.

Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної осо­би не є безмежним, оскільки визначається її установчими доку­ментами. Це означає, що комерційні організації, в установчих документах яких не міститься вичерпний перелік видів діяль­ності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Проте, якщо статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності - це спеціальна право­здатність, виходити за межі якої не можна. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, передбачених зако­ном. Крім того, ч. З ст. 91 ЦК України встановлює,що здійснен­ня окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється зако­ном, можливе лише після одержання спеціального дозволу (лі­цензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною так і універсальною правоздатністю. Наприклад, таке ліцензування передбачено законом України «Про аудитор­ську діяльність» від 22 квітня 1993 р., Законом України «Про благодійництво і благодійні організації» від 7 березня 2002 р.

Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова в наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи - це її здатність набувати власними діями цивільні права і приймати на себе цивільні обов'язки.

Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, ви­значаються для різних видів юридичних осіб, регулюється ЦК, відповідним цивільним законодавством. Разом з тим, реаліза­ція дієздатності юридичної особи можлива через інших суб'єк­тів, які є її учасниками або працівниками. При цьому орган юридичної особи, або інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих повноважень.

Місцезнаходження юридичної особи, якщо інше не встанов­лене законом, визначається місцем її державної реєстрації, кот­ре вказується в її установчих документах (ст. 93 ЦК України). Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юри­дичної особи) на день державної реєстрації може бути місцезна ходження (місце проживання) одного із засновників або місце­знаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором. У випадку зміни міс­цезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності зобов'яза­ний в семиденний строк з моменту настання таких змін сповіс­тити про це органи державної реєстрації, подавши необхідні до­кументи. Невиконання цієї вимоги є підставою для звертання органу державної реєстрації до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею мо­жуть створюватися філії та представництва (ст. 95 ЦК Украї­ни). Філія - це відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій самої юридичної особи від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням. Представництва створюють­ся для захисту її інтересів поза місцем знаходження юридичної особи. Частіше такі представництва створюються великими під­приємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів. Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. По­садовим особам на їх ім'я (а не на ім'я філії або представницт­ва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність дії філій, представництв і їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва.

Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономіч­ну діяльність натериторії України (ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

3-4.Юридична особа підприємницьких товариств

Інші види юридичних осіб

Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, яка передбачена або у всякому разу не заборонена законом. Ст. 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб:

1) товариства.Товариство - це організація, створена шля­хом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. За своєю сутністю товариства є корпора­тивними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасни­ків товариства й наявності статутного фонду товариства, поділеного на частки учасників пропорційно їхнім внес­кам. Разом з тим, товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статут­ного фонду. Цей фонд формально поділяється на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі;

2) установи.Установа - це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окре­мих видів установ встановлюються законом;

3) інші форми, «встановлені законом». Враховуючи особли­вості методу цивільно-правового регулювання, це положення ст. 83 ЦК слід трактувати у тому сенсі, що йдеться не лише про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, але й узагалі про будь-яку форму юридичної особи, котра прямо не заборонена законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькі товариства - це товариства, які здійсню­ють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК України). Визначальною ознакою під­приємницького товариства є мета отримання прибутку з наступ­ним поділом між учасниками або привласнення учасником (коли він один).

Підприємницькі товариства, у свою чергу, поділяються на господарські товариства та виробничі кооперативи. ЦК передбачені такі види господарських товариств:

1) Акціонерне товариство - товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номіналь­ної вартості, і несе відповідальність по зобов'язаннях лише майном товариства. До акціонерних товариств належать відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть роз­поділятися шляхом відкритої підписки та купівлі-прода-жу на біржах; закрите акціонерне товариство - акції якого діляться між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки та продаватися на біржі.

2) Товариство з обмеженою відповідальністю - товарист­во, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства у межах їхніх внесків.

3) Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділено на частки, що визначають­ся установчими документами. Його учасники відповіда­ють по боргах товариства своїми внесками у статутний фонд, а якщо цих сум не досить - також своїм майном в одна­ковому для всіх розмірі, що є кратним до внеску.

4) Повне товариство - товариство, всі учасники якого за­ймаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір внеску учасника визначаються установчим дого­вором.

5) Командитне товариство - товариство, куди поряд з од­ним або кількома учасниками, які відповідають по зобо­в'язаннях товариства всім своїм майном (повновкладниками), входять також один або кілька учасників, відповіда­льність яких обмежується внеском в майно товариства. Таким чином, у командитному товаристві розрізняють учасників з повною відповідальністю (вони мають право управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не при­ймають участь в управлінні товариством і тому відповіда­ють за результати його діяльності лише своїм внеском). Детально питання створення та діяльності зазначених то­вариств регулюються главою 8 Цивільного кодексу України (ст. 113-162).

Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи - добровільні об'єд­нання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній осо­бистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субси-діарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмі­рах та порядку, встановлених його статутом та законом.

Непідприємницькі товариства - це товариства, які не ма­ють на меті одержання прибутку для його наступного розподі­лу між учасниками.

Згідно зі ст. 36 Конституції України громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задо­волення політичних, економічних, соціальних, культурних і ін­ших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Отже, такі об'єднання, партії та інші аналогічні утворення та­кож набувають у відповідному порядку статус непідприємни-цьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені Законами України «Про об'єд­нання громадян», «Про політичні партії».

Некомерційні товариства можуть створюватися в організа­ційно-правових формах, передбачених ЦК або іншими закона­ми. Крім того, чинне законодавство передбачає створення неко-мерційних організацій у інших (крім товариств) формах. На­приклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (мо­настирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб передбачена Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Діяльність таких організацій є безкорисливою, яка не передбачає одержання при­бутків від неї.

Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-про­мислові палати. Вони створюються на підставі Закону Украї­ни «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до цього закону торгово-промислова палата є недержавною непри­бутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, які зареєстровані як підприємці.

Некомерційною, непідприємницькою організацією є також профспілки. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначає основні принципи, статус і за­вдання профспілок.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'­єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися підприємництвом тобто здійс­нювати діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Але така діяльність допускається за двох умов: 1) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної особи або для даного виду юридичних осіб, 2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК). Тому політичні партії та створювані ними устано­ви і організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інформації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу су­спільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агі­таційних матеріалів, виробів із власною символікою та прове­дення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).