Лекція 5. Публічно-правові утворення як учасники цивільних правовідносин.

Тема 6.Публічно-правові утворення як учасники цивільних правовідносин.

  1. Цивільна правосуб'єктність публічно-правових утворень.
  2. Випадки участі публічно-правових утворень в цивільних правовідносини.

 

1-2. Цивільна правосуб'єктність публічно-правових утворень.Випадки участі публічно-правових утворень в цивільних правовідносини.

 

Учасниками цивільних відносин можуть бути як суб'єкти приватного так і суб'єкти публічного права.

До суб'єктів публічного права, зокрема, належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення. Оскіль­ки такі утворення є складними організаціями, що виконують різні функції (як у галузі публічного, так і у галузі приватного права), а держава до того ж є носієм політичної влади і сувере­нітету, то у цивільному праві України вони традиційно не ви­знаються юридичними особами, а кваліфікуються як особли­вий вид суб'єктів цивільного права.

Держава та інші соціально-публічні утворення мають цивіль­ну правосуб'єктність, котра охоплює їхню цивільну правоздат­ність та цивільну дієздатність.

Разом з тим, правосуб'єктність суб'єктів публічного права, нерідко має прояви, не властиві правоздатності фізичних і юри­дичних осіб. Так особливості цивільної правоздатності держа­ви пов'язані з тим, що вона є також головним суб'єктом публіч­ного права, носієм публічної влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й цивільні, відносини, встановлюючи загальнообо­в'язкові правила поведінки суб'єктів та порядок розгляду су­перечок за їх участю. При цьому вона сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст і межі. Разом з тим, беру­чи участь у цивільних відносинах, держава має дотримуватися нею ж встановлених правил. Вона не має права використовува­ти свої владні повноваження для довільної зміни цивільно-правових норм у своїх інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам у конкретних цивільних відносинах.

Як суб'єкти цивільного права, держава та інші соціально-публічні утворення мають такий самий правовий статус, що й інші учасники цивільних правовідносин, і так само відповіда­ють за порушення або невиконання своїх зобов'язань, як і інші суб'єкти цивільного права. Тобто, вони діють у цивільних від­носинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (статті 167-169 ЦК України).

Цивільна щжвосуб'єктність держави та інших соціально-публічних утворень зумовлена наявністю у них відповідних властивостей, що забезпечують реалізацію цивільної правосу-б'єктності. Зокрема, держава має своє відокремлене майно, що складається з тієї частини державного майна, яка не закріпле­на за окремими юридичними особами публічного права. Пере­дусім, це майно державної скарбниці, що входить до складу державного бюджету. Майно скарбниці є матеріальною базою самостійної участі держави у цивільних правовідносинах.

Крім того, держава самостійно виступає в цивільному обігу через свої органи. Причому, ці органи або взагалі не мають прав юридичної особи, або, будучи такими, в даних правовідно­синах не користуються правами юридичної особи. Дії цих ор ганів вважаються діями самої держави. Наприклад, таким чи­ном, держава діє через Кабінет Міністрів України. Бюджетни­ми коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони частіше за все виступають як органи, уповноважені для участі у цивільних правовідносинах від імені держави, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо.

Держава бере участь у цивільних правовідносинах не як єдине ціле, а як сукупність суб'єктів різних рівнів. Всі вони незалежні один від одного і виступають як самостійні учасни­ки цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відноси­нах як «держава» беруть участь дві категорії суб'єктів: 1) дер­жава Україна, 2) Автономна Республіка Крим.

Що стосується територіальних громад, то у цивільних відно­синах вони виступають не від імені держави, а як об'єднання громадян за місцем проживання, що є соціальними утворення­ми публічно-правового характеру.

Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції України - Основно­му законі держави.

Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її сутності, як соціально-публічного утворен­ня, суб'єкта публічного права. Вона також є суб'єктом майно­вих відносин, зокрема, власником майна, яке знаходиться у дер­жавної власності, може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути учасником спадкових відносин (наприклад, спад-кувати за заповітом), бути учасником зобов'язальних відносин, наприклад, учасником договору поставки для державних по­треб, продавцем у договорі приватизації державного майна, су­б'єктом, зобов'язаним до відшкодування шкоди тощо.

Держава приймає участь у зовнішньому обігу у тих випад­ках, коли зовнішньоторгові відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи. Права та обов'язки у цьому разі набуває безпосередньо держава, котра виступає як суб'єкт цивільного права (ст. 8 Закону України «Про зовнішньоеко номічну діяльність»). Однак у тих випадках, коли договори вчи­няють державні юридичні особи від свого імені, останні висту­пають як учасники відповідного договору.

Держава може створювати юридичні особи публічного та приватного права, виступаючи як самостійний засновник, або як засновник нарівні з іншими суб'єктами цивільного права. Разом з тим, держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недер­жавними юридичним особами (наприклад, громадські органі­зації, політичні партії тощо).

Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю без­посередньо державою, територіальною громадою не допускається, оскільки це суперечить цілям їх існування. У випадках, вказа­них у законі, така діяльність може здійснюватися державними та комунальними органами та спеціально створеними для цієї мети юридичними особами.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначе­ний Конституцією України, Конституцією Автономної Респуб­ліки Крим та іншими нормативно-правовими актами. Матері­альною основою участі Автономної Республіки Крим у ци­вільному обігу є майно (бюджетні та інші матеріальні кошти), яке належить їй і не закріплене за юридичними особами публіч­ного та приватного права, створеними нею.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна може набувати усього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, котрі не суперечать її сутності, як соціально-публіч­ного утворення, що наділений владними та розпорядчими функ­ціями. Вона може мати певні немайнові права, здійснювати речеві права, котрі належать їй, створювати юридичні особи пуб­лічного та приватного права, бути учасником цивільних зобо­в'язань, спадкувати на підставі заповіту тощо.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави Укра­їні, як учасника цивільно-правових відносин, полягає у немож­ливості самостійного встановлення власної цивільної правосу-б'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затвер­джується Законом України, який приймається Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може висту­пати суб'єктом конфіскації, реквізиції майна, набувачем скар­бу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані по­стійним проживанням у межах села, селища, міста, що є само стійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальна громада має цивільну правосуб'єктність. Мо­ментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адміністративно-територіальної одиниці.

Матеріальним підґрунтям правосуб'єктності органів місце­вого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місце­вих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у вла­сності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальна громада може виступати суб'єктом речових правовідносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності, може набувати право власності на безхазяйну річ, знахідку, без­доглядну домашню тварину, а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою тощо. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побу­тових та соціально-культурних потреб територіальних громад.

Територіальні громади можуть бути учасниками цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів, створювати юридичні особи тощо, а також виступати суб'єктом зовнішньо­економічної діяльності.

Органи місцевого самоврядування можуть у межах, визначе­них законодавством, створювати комунальні банки та інші фі­нансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів під­приємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати на­лежні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отри­мувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуван­ням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Територіальна громада може нести цивільно-правову відпо­відальність за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподі­яну органами та посадовими, службовими особами при вико­нанні покладених на них посадових (службових) обов'язків.

Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні гро­мади здійснюють цивільну дієздатність через свої органи та представників.

Так, згідно ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Наприклад, управління державним майном від імені народу здійснює від­повідно Верховна Рада України і місцеві Ради депутатів, а та­кож уповноважені ними державні органи, котрі вирішують пи­тання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективніс­тю використання і схоронністю довіреного їм державного май­на тощо. Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони найчастіше уповноважені для участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо.

Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, котрі є незалежними одне від одного і виступають як самостій­ні учасники цивільно-правових відносин.

Так, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації держав­ного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Головне управління Державного казначейства організовує та здійснює виконання державного бюд­жету; здійснює управління доходами і видатками державного бюджету; проводить операції з наявними бюджетними кошта­ми; здійснює разом з Національним банком і Мінфіном управ­ління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та прово­дить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства тощо.

Аналогічним чином здійснюється цивільна дієздатність Автономної Республіки Крим.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Зокрема, ор­гани місцевого самоврядування від імені та в інтересах терито­ріальних громад відповідно до закону здійснюють правомоч ності володіння, користування та розпорядження об'єктами пра­ва комунальної власності, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продава­ти і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питан­ня їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Муніципальним законодавством визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, порядок їхньої участі у цивільних відносинах. Окремі повно­важення можуть покладатися на посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією у цій галузі.

Держава, Автономна Республіка Крим і територіальні гро­мади можуть виступати у цивільних відносинах не тільки без­посередньо, але й через посередництво інших осіб - представ­ників, якими на підставі спеціальних доручень можуть висту­пати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого само­врядування (ст. 173 ЦК України).

Таке представництво може здійснюватися на підставі зако­ну або договору.

У разі, якщо представництво виникає на підставі закону або іншого акта законодавства органу державної влади, органу Ав­тономної Республіки Крим, територіальної громади, то безпосе­редньо цим законодавчим актом призначається представник та визначається обсяг його повноважень.

У разі договірного представництва відповідні відносини ви­никають на підставі договору (доручення, трудового договору тощо), а обсяг повноважень представника визначається домов­леністю сторін.

Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні гро­мади відповідають за своїми цивільно-правовими зобов'язан­нями на загальних підставах з фізичними та юридичними осо­бами усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Із загального принципу відповідальності держави за пору­шення зобов'язань у повному обсязі встановлені винятки. Зок­рема, стягнення не може бути звернене на майно: 1) вилучене з цивільного обігу, тобто таке, що не може перебувати у приват­ній власності фізичних та юридичних осіб. Розпорядження, управління, користування ним ґрунтується на нормах публіч­ного права; 2) закріплене за територіальними громадами або Автономною Республікою Крим; 3) земля та інші природні ре­сурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, мож­ливе лише у випадках, передбачених законом.

Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-пра­вовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами належним їй майном, за винятками, вста­новленими законом. Зокрема, не може бути звернено стягнен­ня за зобов'язаннями територіальної громади на майно, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності, тощо.

Закріплюючи принцип відповідальності держави, Автоном­ної Республіки Крим та територіальних громад за своїми ци­вільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами, ЦК, разом з тим, встанов­лює і принцип «персоналізації» відповідальності зазначених суб'єктів.

Вказаний принцип «персоналізації» відповідальності у за­лежності від того, про які саме суб'єкти йдеться, має два прояви:

1) розмежування відповідальності держави, Автономної Рес­публіки Крим та територіальних громад, з одного боку, і створених ними юридичних осіб, з іншого боку. Тут зазначений принцип проявляється у тому, що закон чіт­ко розмежовує відповідальність за зобов'язаннями держави, Ав­тономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб: кожний із вказаних суб'єктів самостійно несе відповідальність за своїм цивільно-правовим зобов'язан­ням. Згідно ст. 176 ЦК держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями ство­рених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених зако­ном. До таких випадків, що є винятком із загального правила, зокрема, належать: додаткова (субсидіарна) відповідальність України, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за зобов'язаннями казенних підприємств та установ; відпові­дальність цих суб'єктів за дії органів та посадових, службових осіб, які виконують владні завдання та функції тощо. У свою чергу, юридичні особи, створені державою, Автономною Респуб­лікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зо­бов'язаннями своїх засновників;

2) розмежування відповідальності держави, Автономної Рес­публіки Крим та територіальних громад між собою.

У цьому випадку має місце розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних гро­мад між собою. Тому, забезпечуючи реалізацію прояву принци­пу «персоналізації» соціально-публічних утворень, ст. 176 ЦК встановлює три спеціальних правила: 1) держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територі­альних громад; 2) Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад; 3) територі­альна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, Авто­номної Республіки Крим та інших територіальних громад.