Страхова угода проходить кілька етапів:
І – подання страхувальником заяви про прийняття об’єкта на страхування;
ІІ – вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об’єкта на страхування (андеррайтинг);
ІІІ – укладання договору страхування (видача страхового полісу);
ІV – відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору, дострокове розірвання договору).
У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об’єкті страхування, інакше договір не буде укладено.
Заява містить перелік питань, що стосуються об’єкта страхування. Страхувальник повинен відповісти на поставленні питання абсолютно чесно і якомога точніше. У заяві може бути також декларація страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в якому страховик попереджає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання стосовно об’єкта, що має бути прийнятий на страхування.
Для надання юридичної ваги заяві разом із декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід’ємну частину договору страхування.
Отримавши заяву, страховик на її основі вирішує, чи приймати йому пропозиції страхувальника.
Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом.
Андеррайтинг спрямований на вирішення чотирьох основних завдань:
1) оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об’єкта страхування та ступеня ризику і розміру максимально можливого збитку;
2) на основі оцінки – вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;
3) у разі згоди щодо страхування даного об’єкту – визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності (тобто конкретних умов договору страхування);
4) обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахуванням істотних характеристик даного об’єкта.
Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об’єкт, або підписання договору (видачею страхового полісу).
Договір страхування – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків (прав і обов'язків).
Такий договір виконує дві основні функції.
По-перше, це – юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов'язань. Відповідні зобов'язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов'язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання і правові відносини.
По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.
Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.
Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк тощо) в індивідуальних договорах страхування.
Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.
У Законі докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:
1) назва документа;
2) назва та адреса страховика;
3) прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;
4) прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;
5) зазначення об'єкта страхування;
6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;
7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
8) перелік страхових випадків;
9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
11) строк дії договору;
12) порядок зміни і припинення дії договору;
13) умови здійснення страхової виплати;
14) причини відмови у страховій виплаті;
15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
16) інші умови за згодою сторін;
17) підписи сторін.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.
Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Існують дві стадії у процесі укладання договору:
1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини – оферта;
2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною – акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.
Питання про правову характеристику – оферту – не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства.
Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.
Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.
Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.
Коли пропозицію укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визнається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.
В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержане до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, – у межах необхідного для цього часу.
До форми договору страхування застосовують загальні правила, встановлені для форми угоди.
Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами тощо, а також підписаний стороною, яка їх надсилає.
Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.
Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.