Проблема конфлікту почала досліджуватися в психології у 30-х роках цього сторіччя (К. Левін). В наш час загальноприйнятими підходами до проблем детермінації конфлікту є:
1.Особистісно-орієнтований підхід - причини конфлікту вбачаються в особливостях особистості взагалі або локалізуються в когнітивних процесах, у результаті яких у силу різного досвіду, освіти тощо, у сторін (учасників конфлікту) виникають несумісні оцінки й судження щодо виниклої ситуації, що приводить до появи суперечливих пізнавальних стратегій, які використовуються сторонами під час розв'язування виниклих значимих проблем.
2.Мотиваційно-орієнтований підхід - підкреслюються «об'єктивні» ознаки ситуації, специфіка яких обумовлює появу конфлікту (конфлікт «особистість - організація»: особистість не в змозі задовольнити свої актуальні потреби в рамках даної організації; конфлікт між окремими людьми або групами осіб, що мають усвідомлені несумісні наміри й інтереси).
3. Інтегральний підхід - спроба подолання «монокаузального» способу пояснення причин конфлікту, тобто прагнення врахувати всі можливі фактори, які впливають на виникнення й протікання
конфлікту.
Існують різні визначення конфлікту, але усі вони підкреслюють наявність протиріччя, що приймає форму розбіжності, якщо мова йде про взаємодію людей. Але не завжди ця розбіжність приводить до конфлікту. Конфлікт виникає тільки тоді, коли ці існуючі протиріччя порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставлених цілей.
Термін «конфлікт» походить від латинського терміна «conflictus» (зіткнення сторін, думок, сил).
Конфлікт – це процес різкого загострення протиріччя й боротьби двох чи більш сторін-учасників у вирішенні проблеми, що має особисту значимість для кожного з його учасників.
Конфлікт – цe прояв непогодженості інтересів; неузгодженість між двома чи більш сторонами (особистостями чи групами), коли кожна сторона прагне зробити так, щоб була прийнята саме її позиція або цілі, спроба перешкодити іншій стороні робити те саме.
Формула конфлікту така: