В цілому динаміка розвитку конфлікту передбачає такі стадії.
Виникнення конфліктної ситуації (передконфліктна стадія)
Конфлікт не виникає миттєво, йому передують приховані або відкриті соціально-психічні процеси між особистостями чи, в свідомості особистості або в якійсь групі, тобто конфліктна ситуація.
Під конфліктною ситуацією слід розуміти відносно стійку в якийсь проміжок часу невідповідність намірів людини з умовами їх досягнення.
В період, який передує конфлікту, прояви психічного світу особистості (психічні процеси, стани, властивості) можуть бути різними. При цьому емоційні переживання можуть характеризуватися підвищеною, тривожністю, страхом, ворожими почуттями, впевненістю або невпевненістю і т. д. Внутрішні стани і переживання породжують неврівноваженість системи “особистість - оточення”, яка, впливаючи на особистість в свою чергу викликає неузгодженість її внутрішнього і зовнішнього станів, негативно впливає на сприйняття особистістю її оточення.
Усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації
Коли протиріччя усвідомлені і протилежна сторона відповідає реальними діями (поведінкою), конфлікт стає реальністю, оскільки лише сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідну поведінку (з цього також виходить, що протиріччя можуть бути не тільки об’єктивними, тобто реально існуючими, а і суб’єктивними, уявними, тобто ми їх такими сприймаємо). Після того, як конфлікт усвідомлений, сторони переходять до конфліктної поведінки, яка спрямована на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнень, намірів, цілей.
Інцидент
З нього, власне, і починається конфлікт, це перше зіткнення конфліктантів. Він виступає як зав’язка конфлікту. Інцидент виникає ніби випадково, але насправді такий привід є останньою краплею, яка переповнює чашу. Як правило, поштовхом для вступу особистості в конфлікт може бути зовнішня або внутрішня спонука, яка викликає певну реакцію: жест, міміка, різке слово, недоброзичливий тон, фізична або моральна образа, приниження гідності, упереджене ставлення до особистості, необ’єктивна оцінка результату діяльності, байдужість, формалізм і т. д. При цьому слід зазначити, що слово й інтонація, з якою воно сказане є найбільш активним подразником, який спонукає особистість до конфліктного протиборства.
Ескалація
У фазі ескалації конфлікт крокує по сходинках, реалізуючись у серії окремих дій і протидій конфліктуючих сторін. Розгортання, наступ конфлікту супроводжується зіткненням протиборних сторін у формі демонстративної поведінки, висловлювань, а іноді і фізичних дій. Такі зіткнення носять гострий емоційний характер і відзначаються високим ступенем внутрішньої напруженості конфліктуючих.
Симптоми ескалації конфліктів:
§ більш тривале обговорення проблем;
§ надмірне привертання уваги до наслідків недосягнення згоди;
§ використання погроз для захисту своєї позиції;
§ наростання напруженості і ворожості в групі;
§ відсутність ефективних рішень, хоча здається, що група активно працює;
§ створення коаліцій.
Виникнення і продовження конфлікту, динаміка його інтенсивності супроводжується змінами в психології його учасників, що заважає досягненню згоди. З’являється бажання покарати, завдати шкоди іншому учаснику. Причиною цього є переживання гніву та інших негативних емоцій до протилежної сторони.
Уявлення учасників один про одного набувають негативного характеру і протилежна сторона починає оцінюватися як неповноцінна в моральному плані. Сформувавшись, негативні уявлення і установкимаютьтенденцію до самовідтворення, самопідтримки. Механізмом цього процесу є селективне (вибіркове) сприйняття: після формування негативних уявлень про іншого учасника конфлікту інформація, яка надходить знову, часто спотворюється під впливом цих негативних уявлень.
З’являється “самоздійснене пророцтво”, очікування негативної поведінки від іншого учасника конфлікту, що викликає ворожі по відношенню до нього дії. Розрив спілкування створює підґрунтя для збереження негативних установок, адже обмежується приплив позитивної інформації про опонента. При вирішенні конфліктів, особливо гострих і жорстких, необхідно перш за все нейтралізувати вплив цих механізмів і тільки після цього обговорювати власне причини конфліктів.
Ескалація може бути:
§ безперервна – з постійно наростаючим рівнем напруженості у стосунках і силою ударів, якими обмінюються конфліктанти;
§ хвилеподібною, коли напруженість стосунків то посилюється, то спадає, періоди активної конфронтації змінюються затишшям і тимчасовим поліпшенням стосунків.
Ескалація також може бути крутою, швидко наростаючою до крайніх проявів ворожості і в’ялою, яка повільно розгортається або тримається приблизно на одному рівні. В останньому випадку має місце хронічний (затяжний) конфлікт, який надовго затримується на цій стадії, може навіть роками і, можливо, так і не виходить за її межі. Іноді при цьому конфлікт поступово переходить на спад і вичерпується сам по собі.
Кульмінація
Ця стадія настає тоді, коли ескалація конфлікту приводить одну або обидві сторони до дій, які завдають серйозної шкоди справі, що їх пов’язує, організації, в якій вони співпрацюють, спільноті в якій вони живуть, або – при внутрішньоособистісному конфлікті – ставлять під загрозу цілісність особистості. Кульмінація – це верхня точка ескалації. Вона, як правило, виражається в якомусь “вибуховому” епізоді або декількох підряд епізодах конфліктної боротьби. Вона безпосередньо підводить до усвідомлення необхідності перервати подальше загострення відносин, так і посилення ворожих дії і шукати вихід із конфлікту на якомусь іншому шляху.
Постконфліктний період
Постконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію стосунків опонентів і повну нормалізацію їх відносин.
Часткова нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції які супроводжували конфлікт. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції, відбувається корекція самооцінок, рівнів домагань, відношення до партнера. Загострюється почуття провини за свої дії в конфлікті. Негативні установки по відношенню один до одного не дають можливості зразу нормалізувати відносини.
Повна нормалізація відносин настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяють подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, встановлення довіри. Внаслідок цього:
§ домінує орієнтація на взаємодію, кооперацію;
§ висувається більше ідей і кожен з учасників уважний і прихильний один до одного;
§ менше труднощів у спілкуванні і взаєморозумінні;
§ усвідомлюється цінність критичних зауважень.