Нові гуманістичні критерії моніторингу якості шкільної освіти та реалізація її оздоровчої функції зумовлюють необхідність зосереджувати увагу вчителя на можливостях естетотерапії. Це малодосліджений синтез галузей наукового знання, що здійснюється на перетині педагогіки, психології, мистецтвознавства і медицини, ергономіки. Він передбачає позитивний (стимулюючий і гармонізуючий) вплив творів різних видів мистецтва на органи дихання, слуху, на голос і пластику, координацію рухів учнів з метою розвитку здорової особистості. Виокремлюється кілька видів естетотерапії:
• музикотерапія (активне і пасивне слухання музики, ідивідуаль- ний, ансамблевий і хоровий спів);
• арт-терапія (малювання або використання кольорів у різних видах навчальної діяльності),
• імаготерапія («проживання образу»);
• евритмія (логоритмічна пластика, сольний або колективний та- нок-імпровізація під музику);
• театротерапія або драмотерапія (ігрові або пластичні дії-рухи, пантоміма).
Інтегровані уроки мають значні резерви щодо регуляції і саморегуляції психофізіологічного стану учнів. Завжди варто пам'ятати, що колір і звук —- це жива енергія, а високохудожні твори мають значний енергетичний потенціал.
Відомий сильний вплив кольору на людину, що ґрунтується на її здатності викликати той чи інший настрій, сприяти підвищенню або пониженню емоційного тонусу. Усі кольори палітри наповнені духовною СИЛОЮ, але кожний — особливою й неповторною. Теплі кольори — жовтий та оранжевий — здатні піднімати настрій людини; червоний — посилювати життєву енергію, збуджувати; чорний і сірий — пригнічувати; блакитний і зелений — знімати втому, заспокоювати; білий асоціюється зі світлом, чистотою, викликає тиху радість. Тому привертаємо особливу увагу вчителя і наголошуємо: добирати картини до музики чи навпаки — мелодії до творів живопису треба з урахуванням емоційних особливостей художніх образів, а не лише їх зовнішньої сюжетно-тематичної спорідненості.
Посилити вплив світових хвиль вібраційними може кольоромузика (можливо, в комплексі з ароматерапією — використанням пахощів).
За допомогою комплексних емоціогенних технологій учитель може стимулювати різні форми самовираження учнів, розвивати здібності до невербальною комунікації (міміку, пантоміміку, «музику жестів і рухів — пластичне інтонування»), коригувати психічні стани, сприяти релаксації, здійснювати профілактику зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я.
Зауважимо: головна стратегія естетотерапевтичної діяльності вчителя — не лікування патологій, а попередження можливих відхилень, актуалізація превентивних функцій педагогіки мистецтва і не тільки в надзвичайних обставинах, а й у природних умовах навчально-виховного процесу. Причому це стосується не лише уроків мистецтва, а й усіх інших уроків, де можна використовувати художні засоби з метою регуляції функціонального стану учнів.
Наведемо приклади із широкого діапазону естетотерапевтичних вправ, що доцільно застосовувати в процесі викладання курсу «Мистецтво»:
• «Кольорова музика» (завдання: після слухання музики виразити настрій у вигляді безпредметної композиції з кольорових ліній і плям);
• « Слухаю себе » (завдання: під час сприйняття музики із заплющеними очима «прислухатися» до власних відчуттів, емоцій, потім спробувати за допомогою рефлексії уявити цей стан і передати у вигляді образу — словесного, пантомімічного, візуального);
• «Оживи картину» (завдання: представити себе героєм картини, передати жестами й рухами характер спілкування з персонажами, добрати відповідні вокальні інтонації);
• «Мімічний образ» (завдання: «прочитати» настрій героя на картині, відобразити його на власному обличчі, створити піктограму настрою);
• «Пантоміма-імпровізація» (завдання: створити пластичний руховий образ персонажа пісні, програмної музичної п'єси, картини, скульптури);
• « Дерево-фантазія» (завдання: передати настрої контрастних музичних творів за допомогою застиглих поз-образів: «плакуча верба», «веселий клен», «струнка тополя», «кремезний дуб», «ніжна берізка»).
Пропонуємо вчителям переносити елементи запропонованих вправ на уроки з інших предметів, використовувати їх як «музичні паузи», « арт-хвилинки ».
У науково-педагогічній літературі (А. Водальов, М, Каган, В. Лабунська, Е. Руденський) засоби спілкування поділяються на такі групи:
• мовні, лінгвістичні;
• оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка);
• паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);
• екстралінгвістичні (паузи, сміх, плач, темп мови);
• просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація спілкування).
Ритміка дає шанс тим учням, які мають проблеми з вербальною комунікацією.
Незважаючи на визнання поліфункцірнальності художньої творчості на рівні теорії та існування надзвичайно широкого спектра можливостей її впливу на осягнення істини, які належать до сфери духовно-душевних здібностей і потреб людини, мистецтво має стати відкритою образною моделлю входження у світ, і не лише завдяки його пізнанню, але й індивідуальному «переживанню» і «проживанню», внаслідок чого посилюється духовно-енергетичний потенціал і активізується духовно-рефлексивна творчість особистості. У внутрішньому «духовному середовищі» людина, яка сприймає твір, «вичерпує» ціннісний смисл художнього образу і створює власний образ-концепт.
Література
1. Лозанов Г. Суггестология.— София, 1970.
2. Сугестопедагогіка,— Рівне, 2003.
3. Пальчевський С. Сугестопедичне навчання на уроках образотворчого мистецтва // Мистецтво та освіта.— 2005.— № 3.— С. 10—13.