Принципи військового управління видатних полководців
В історії війн було багато полководців, але видатних обмежена кількість. Військові дослідники й теоретики зазвичай до числа таких полководців зараховують Олександра Македонського, Ганнібала, Гай Юлія Цезаря, Олександра Суворова, Наполеона Бонапарта й Георгія Жукова
Розглянути принципи управління всіх названих полководців ми не зможемо через обмеженість навчального посібника. Зупинимося тільки на принципах, які використовували Олександр Македонський, Олександр Суворов й Георгій Жуков. Кого зацікавлять інші великі полководці, рекомендуємо прочитати книгу [55].
1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості
Олександра Македонського
Олександр Македонський (356 – 323 рр. до н.е.) – цар Македонії з 336 р. до н.е.. Перемігши армії персів, що багаторазово перевершували чисельністю, завоювавши значну частину Центральної Азії, землі до ріки Інд, створив найбільшу монархію стародавності. Македонський був найосвіченішою людиною свого часу. Він вивчав військову справу, музику, математику й грецьку літературу. Коли йому виповнилося тринадцять років, батько, піклуючись про гідну освіту сина, запросив до нього в якості вчителя видатного філософа Аристотеля, який серед інших наук викладав Олександру й науку про державу.
Вивчав Македонський і природничі науки, філософію історію, географію. Особливо він захоплювався історією перських війн і географією. Тодішні карти були досить приблизними й містили безліч білих плям. Дослідження світу представлялося Олександру найбільш захоплюючим завданням, тому що це відповідало його мріям про великі походи й завоюваннях. На картах з особливою ясністю було видно: яка невелика Македонія – лише незначна частка величезного світу.
Принципи військового управління.Аналіз робот [1, с. 89; 33, с. 14 – 16; 73, с. 399 – 414] дозволяє сформулювати наступні принципи військового управління Олександра Македонського:
1.Уперше відокремив управління підготовкою й веденням збройної боротьби від державного управління й розвинув практику у військовому управлінні.
2. Першим усвідомив значення управління в збройній боротьбі.
3. Увів поняття штабу.
4. Вів воєнні дії на основі глибоко продуманого плану, виходячи з обстановки, що склалася. Втілюючи в життя цей план, Олександр Македонський за 10 років війни створив найбільшу світову монархію стародавності.
5. Ставив підлеглих в умови повної віддачі.
6. Зосереджував зусилля в потрібному місці й у потрібний час при боротьбі із сильним супротивником і розосереджував зусилля при боротьбі зі слабким супротивником.
7. Всебічно оцінював супротивника. Ретельно продумував й планував майбутні бої, скрупульозно враховуючи всі сильні й слабкі сторони тих, хто веде військові дії, їх позиції.
8. Здійснював керівництво боєм.
9. Наочно демонстрував зразкову поведінку. У зимову холоднечу Олександр затримався біля багаття, обдивляючись минаюче повз військо. Побачивши солдата, який зовсім замерз
, наказав йому сісти на своє місце, а сам зайняв його. Воїни не раз бачили таку ситуацію: цар молодою, міцною рукою підтримує змученого переходом ветерана.
10. Підвищував моральний дух армії. Будучи важко пораненим під час взяття кріпості Молла, стікаючи кров’ю й всупереч застереженням лікаря, наказав посадити себе на коня, щоб його побачили війська.
11. Виявляв винахідливість у пошуках нових рішень. Уперше застосував прийняття рішень за участю військ (партисипативне управління). Так було прийняте саме важке і значне рішення на ріці Гифазис про припинення походу на Індію.
12. Ставив шляхетну місію й конкретні цілі походів. Створити державу, що поєднує весь світ, він мріяв на основі шляхетної, духовної мети ‑ на базі вищих досягнень грецької культури.
13. Застосовував заохочення до воїнів, що відзначилися. Він щедро нагороджував усіх учасників походу, що особливо відзначилися. Воєначальники одержували плату у виді сфер управління, а найбільш наближені призначалися царями підкорених держав.
14. Застосовував демократичний стиль керування. Олександр був самим увічливим із царів свого часу, умів здобути прихильність до себе.
15. Поширював неправильну інформацію (дезінформація) про цілі військових дій, широко використовував прийоми військових хитрощів.
16. Використовував тісну взаємодію піхоти й кінноти.
Ці принципи військового управління Олександра Македонського узяло на озброєння багато полководців і командирів (начальників) держав. Їх застосовують і в наші дні в збройних силах більшості держав, у тому числі й України.
Управлінські якості Македонського:
1. Ораторське мистецтво.
2. Мужність і героїзм поєднувалися з образом батька-командира.
3. Великий психолог.
Без психологічного впливу неможливо перемогти у відкритому бою вдесятеро переважаючого супротивника.
4. Справедливість. Олександр, безсумнівно, любив славу, але шукав її в чесній боротьбі з тими, кого вважав гідними суперниками.
5. Ратні подвиги, насамперед. Олександр відрізнявся помірністю в їжі й у вживанні вина.
Таким чином, Олександра Македонського можна вважати засновником практики військового управління й першим військовим менеджером. Таким був геній Олександра Македонського ‑ першого серед великих полководців усіх часів і народів.
Більш докладно про великого полководця стародавності можна прочитати в [55, с. 399 – 414].
1.2.3.2. Принципи військового управління й управлінські якості
Олександра Суворова
Великий внесок у розвиток військового управління зробив відомий полководець Олександр Васильович Суворов (1730 – 1800) – генералісимус (з 1799 р.), учасник Семирічної війни та Російсько-турецької війни.
У 1799 р. успішно провів Італійську й Швейцарську кампанії. Не програв жодного бою, хоча й боровся, як правило, із чисельно переважаючим супротивником.
Олександр Васильович Суворов народився в Москві в родині військового, любив слухати розповіді батька про Петра I і його військові походи.
У дванадцяти річному віці Олександр Суворов був зарахований солдатом і продовжив домашню освіту. Він вивчав історію, географію, геометрію, тригонометрію, артилерію, інженерію й фортифікацію, французьку і німецьку мови.
Олександр із захопленням читав книги по військовій справі. Усі отримані знання стали гарною базою для успішної військової служби.
Коли йому виповнилося вісімнадцять років, Олександр Суворов почав дійсну військову службу в чині капрала. Через шість років він став поручиком, у двадцять вісім ‑ уже підполковник, а в тридцять два – полковник.
Олександр Суворов протягом 50 років провів шістдесят боїв і одержав шістдесят перемог. Однак справа не тільки в цих дивних цифрах. Незбагненно інше: тільки у трьох боях із шістдесяти Суворов мав чисельну перевагу над супротивником; у п’ятдесяти семи він переміг ворога, який у багато разів переважав його по силі. Самим відомим є безприкладний перехід через Альпи, що й прославив його. У цьому переході був підкорений перевал Сен-Готард і відомий Чортовий міст.
Принципи військового управлінського мистецтва Суворова.Аналіз робіт [33, с. 25 – 29; 55, с.445 – 466] показує, що Олександр Суворов обґрунтував і застосовував революційні для свого часу наступні принципи військового мистецтва: