ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ

 

ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ

За загальною редакцією кандидата юридичних наук доцента С. Ю. Полякова  

ББК Ц4(4УКР)286Я73

 

© Поляков С. Ю., Куртов А. І., Полікашин В. С.,

Полікашин О. В., Зміївський Г. А., Потіхенський А. І.,

В.М. Александров 2012

 

© Національний університет

“Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”, військово-юридичний факультет, 2012

З М І С Т

В С Т У П

1) управління військовослужбовцями; 2) управління бойовими засобами (зброєю); 3) управління військами (силами).

Основи управління військовою організацією

Введення у військове управління

Організація й військова організація.Найголовнішим поняттям військового управління є військова організація. Спочатку з’ясуємо, що ж таке організація?… Будь-яка військова організації складається з головних (основних) явищ… У 30-40-ві роки минулого століття один із класиків менеджменту Честер Барнард називав будь-яку формальну організацію…

Військова організація як об’єкт управління і як складна

Соціально - технічна система

1.1.2.1. Військові організації і їх класифікація Визначення військової організації дано в п. 1.1.1.1. Сучасний світ нерідко розглядається як світ найрізноманітніших організацій, що створюються для задоволення…

Військові організації належать до формальних, державних і некомерційних організацій.

Військові організації, як правило, мають не одну, а кілька цілей. У такому разі організацію прийнято називати складною, тому ми будемо розглядати в основному складні військові організації.До військових організацій будемо відносити військові частини, а також військові навчальні заклади та інші військові установи, (науково-дослідні, ремонтні бази, заводи, інші військові установи і їх структурні підрозділи).

Військова частина – організаційно самостійна бойова адміністративно-господарська одиниця у всіх видах збройних сил [7, c. 151]. До військових частин належать усі бригади, кораблі 1, 2 і 3-го рангів, окремі батальйони (дивізіони, ескадрильї), що не входять до складу бригад, а також окремі роти, що не входять до складу батальйонів і полків. До структурних підрозділів відносять батальйони (дивізіони, ескадрильї), роти (батареї, авіаційні ланки), взводи тощо.

За розміром військові організаціїбудемо групувати на малі, середні й великі. До малих військових організацій будемо відносити військові формування, у яких немає структурних підрозділів. Це взвод у роті, відділення у відділі (службі) органа управління або військової наукової установи, лабораторія кафедри військового навчального закладу тощо. До середніх військових організацій будемо відносити формування, які мають у своєму складі структурні підрозділи: рота (батарея), батальйон (дивізіон), відділ (служба) військової наукової установи або органа управління, кафедри військового навчального закладу та ін. До великих військових організацій належать військові формування, які у своєму складі мають середні й малі військові організації – це бригада, військова наукова установа, військовий навчальний заклад, ремонтний завод тощо.

1.1.2.2. Загальна характеристика й зовнішнє середовище

військової організації

До загальних характеристик військових організацій належать: ресурси, залежність від зовнішнього середовища, горизонтальний поділ праці, підрозділи, вертикальний поділ праці, необхідність управління.

Ресурси. Цілі кожної військової організації включають спрямування ресурсів на досягнення результатів своєї діяльності. Основні ресурси, що використовуються військовою організацією, – це люди (людські ресурси), капітал (фінанси), матеріали (військова техніка, зброя, продукти харчування й одяг тощо), технологія (порядок або програма виконання завдання, потоки по складанню ракет, процес обробки інформації й т.п.), інформація про обстановку. "Тільки людські ресурси можуть виробляти, вносити економічні результати. Усі інші ресурси підкоряються законам механіки. Їх можна краще використовувати, але їх вихід ніколи не буде більшим, ніж сума входів" [48. с. 141].

Залежність від зовнішнього середовища – це одна із самих значущих характеристик військової організації. Жодна військова організація не може функціонувати ізольовано і незалежно від зовнішнього середовища. Вона взагалі втрачає зміст, якщо в зовнішньому середовищі не буде ймовірного супротивника. Із зовнішнього середовища військові організації одержують ресурси, а у зовнішнє середовище віддають результати своєї діяльності. Для більшості військових організацій чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи (рис.1.3): фактори прямого впливу й фактори непрямого впливу.

Фактори прямого впливу безпосередньо впливають на виконання завдання військовою організацією й зазнають на собі прямий вплив діяльності військової організації. До них належать: постачальники ресурсів, імовірні супротивники, споживачі (вищі військові організації), військові організації, що взаємодіють, закони й державні органи.

 

Фактори непрямого впливу можуть не чинити прямого негайного впливу на виконання завдання військовою організацією, проте, впливають на діяльність військової організації. До них належать: стан економіки, фактори міжнародного оточення, соціально-культурні, політичні й географічні фактори, а також науково-технічний прогрес.

 

Рис.1.3. Чинники зовнішнього середовища військової організації

Загальними характеристиками зовнішнього середовища є взаємозалежність факторів, складність, рухливість і невизначеність зовнішнього середовища. Крім того, необхідно враховувати, що ймовірні супротивники навмисно можуть ускладнювати дії військової організації по виконанню завдань шляхом навмисного впливу на неї й параметри зовнішнього середовища.

Горизонтальний поділ праці по виконанню завдання військовою організацією. Якщо, принаймні, два військовослужбовця виконують одне завдання і спрямовують свої зусилля на досягнення певного результату, вони повинні розподілити роботу між собою. Наприклад, військовий патруль на мотоциклі або бронетранспортері у складі двох військовослужбовців має завдання по охороні території військового об’єкта шляхом об’їзду її по периметру, він може розділити виконання бойового завдання так, щоб один під час патрулювання керував мотоциклом або бронетранспортером, а інший спостерігав за територією військового об’єкта, що охороняється.

Поділ виконання бойового завдання на складові звичайно називається поділом праці по горизонталі.У малих військових організаціях горизонтальний поділ виконання бойового завдання може бути виражений не досить чітко. Так, два піші патрульні виконують те ж завдання, що й у наведеному вище прикладі. Між ними розподілити виконання бойового завдання досить складно, і вони обидва виконують одинакові завдання при патрулюванні. У більших військових організаціях поділ великого обсягу роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє їм найбільш ефективно вирішувати поставлені завдання.

Підрозділи.Великі військові організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ за рахунок створення структурних (організаційних) підрозділів, які виконують конкретні специфічні завдання домагаються конкретних результатів. Такі підрозділи у військовій організації називаються взводами, ротами, батальйонами тощо. Як і ціла військова організація, частиною якої вони є, підрозділи являють собою об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо скеровується й координується для досягнення загальної мети.

Таким чином, великі військові організації складаються із малих, створених для вирішення спеціальних завдань. Так, рота (що сама є підрозділом) у свою чергу поділяється на більш дрібні горизонтальні підрозділи (взводи), які виконують спеціальні завдання (див. рис.1.4.)

 

 

Рис.1.4. Підрозділи роти

 

Взвод, як і рота, частиною якої він є, являє собою об’єднання військовослужбовців, діяльність яких свідомо скеровується й координується для досягнення загальної мети роти.

Вертикальний поділ праці. Оскільки виконання бойового завдання у військовій організації розбивається на складові, хтось повинен координувати діями підрозділів для того, щоб вони були успішними. Вертаючись до нашого прикладу з патрулюванням території військового об’єкта на мотоциклі або бронетранспортері, якщо хтось із військовослужбовців не візьме на себе обов’язок командира (старшого) або його не призначать, щоб патруль дотримував установленого маршруту патрульні, імовірно, ніколи не виконають завдання, покладеного на них.

Отже, у військовій організації існують дві форми поділу праці. Перша – це поділ праці на складові, що становлять частини загальної діяльності, тобто горизонтальний поділ праці. Друге, так зване вертикальне, відокремлює роботу з координування дій від самих дій. Діяльність по координуванню роботи інших людей і становить сутність управління.

Необхідність управління. Для того щоб, військова організація могла досягти поставлені перед нею цілі (досягти потрібного результату), завдання мають ставитися за допомогою вертикального поділу праці. Тому управління є важливим елементом у діяльності військової організації. Однак у малих організаціях часто не чітко виділені групи командирів (начальників). Наприклад, на бойовому комплексі, керованому двома військовослужбовцями по черзі за графіком, обоє координують дії нечисленних підлеглих, щоб забезпечити роботу комплексу. Проте обидва військовослужбовці виконують також і неуправлінські функції – самі несуть бойове чергування. Жоден із них не вважає іншого начальником. Хоча управлінські функції й не виділені чітко, основна функція – координування дій підлеглих – виконується. Навіть у великих військових організаціях більшість начальників виконує часто роботу, не пов’язану з координуванням дій інших. Однак у всіх військових організаціях, за винятком самих маленьких, управління забирає так багато часу, що стає усе тяжче здійснювати його мимохідь. У великих військових організаціях військовослужбовцям складніше розібратися, від кого вони повинні безпосередньо приймати вказівки. На цьому рівні для того, щоб військова організація могла діяти успішно, робота з управління повинна бути чітко відділена від неуправлінської роботи.

 

1.1.2.3. Внутрішнє середовище військової організації

 

Військова організація являє собою відкриту соціотехнічну систему, цілісність, що складається із численних взаємозалежних частин, тісно переплетених із зовнішнім світом (зовнішнім середовищем).

Внутрішні змінні – це ситуаційні фактори усередині організації. Для військової організації основними змінними, які вимагають уваги командирів, є: мета, структура, завдання, технологія, інформація, люди й військова організаційна культура.

Мета.Мета ‑ це конкретний кінцевий стан військової організації або бажаний результат, якого прагне досягти група, виконуючи поставлене завдання. У ході планування військові менеджери визначають цілі й доводять їх до підрозділів військової організації.

У підрозділах так само, як і у всій військовій організації, необхідно визначити цілі. Цілі підрозділів у різних військових організаціях, які мають подібну діяльність, будуть ближчі між собою, ніж цілі підрозділів однієї організації, що займаються різними видами діяльності. Мета штабу першого підрозділу будуть ближча до цілей такого ж штабу другого підрозділу військової організації, ніж до цілей служби озброєння цієї ж військової організації. Через такі відмінності у меті підрозділів управління організацією повинне докладати зусилля до їх координації. Основною відправою при цьому слід уважати загальні цілі. Мета підрозділів повинні робити конкретний внесок при досягненні цілей військової організації як цілого, а не вступати в протиріччя із цілями інших підрозділів.

Структуравійськової організації буде розглянута в п. 1.1.3.

Завдання.Завдання – це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь установленим способом і в чітко визначений строк. З технічної точки зору завдання ставиться не конкретному військовослужбовцеві, а його посаді. Завдання військової організації можна поділити на три категорії: робота з людьми; робота із предметами (машинами, військовою технікою, зброєю, сировиною й інструментами); робота з інформацією.

Наприклад, під час перевірки справності ракет або при заправці ракет рідким паливом робота військовослужбовців полягає у виконанні дій із предметами. Завдання ж командира взводу на цих етапах – вдало організувати колектив, тобто роботу з людьми. У той же час робота оператора ЕОМ ‑ офіцера штабу в основному, пов’язана з інформацією.

Технологія.Технологія розглядається як засіб перетворення ресурсів (будь то люди, інформація, зброя або фізичні матеріали) на результаті діяльності військової організації (досягнутий рівень бойової підготовки в мирний час і кількість знищених сил і засобів противника – у воєнний час).

Завдання й технологія тісно пов’язані між собою. Виконання завдання військовою організацією включає використання конкретної технології як засобу перетворення ресурсів, що надходять на вході, на результати діяльності військової організації на виході. Машини, зброю, військову техніку й сировину можна розглядати як компоненти технології. Однак найбільш вагомим компонентом, безсумнівно, є процес, за допомогою якого вихідні матеріали (сировина) перетворяться на бажаний на виході результат діяльності військової організації.

Інформація(роз’яснення, виклад) — поняття, що включає до себе обмін відомостями між людьми, а також між людиною й автоматом, з одного боку, автоматом з автоматом — з другого. З погляду сприйняття відомостей (повідомлень) інформацію розглядають як зменшення невизначеності відносно очікуваної події.

Інформація є одним з основних понять кібернетики — науки, що вивчає загальні закономірності управління, властиві об’єктам будь-якої природи (неживої, живої людському суспільству), а також загальні закони одержання, зберігання, переробки й передачі відомостей.

Управління ґрунтується на інформаційному процесі, який полягає в обміні інформацією між органами управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем.

Інформація виступає основою процесу управління. За допомогою інформації відбуваються циклічні повторювані стадії процесу управління — одержання, переробка відомостей про стан керованого об’єкта, а потім передача йому команд. Отже, за допомогою інформації реалізуються зв’язки між суб’єктом і об’єктом управління.

Докладно про інформацію див. п. 2.1.9.

Люди. Ми багато говоримо про військові організації, які щось виконують, про військових менеджерів, які щось роблять. При цьому дуже важливо пам’ятати, що й військові організації, і командир (начальник) и, і підлеглі це не що інше, як група людей. Коли військова організація не виконує завдання й не досягає мети, винуваті не всі військовослужбовці, а кілька конкретних людей, які недостатньо мотивовані або не навчені. Якщо окремі військові менеджери не визнають, що кожен працівник являє собою особистість із її неповторними переживаннями й запитами, то здатність військової організації досягти намічених цілей буде поставлена під загрозу. Військові менеджери, загалом, досягають мети організації через вдале керування іншими людьми. Отже, люди є головним чинником у будь-якій моделі управління військовою організацією, включаючи й ситуаційний підхід.

Існує три основні аспекти людського фактора в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих військовослужбовців, поведінка військовослужбовців у групах, характер поведінки військового менеджера. Уважається дуже важливим функціонування військового менеджера в ролі лідера і його вплив на поведінку окремих військовослужбовців і груп. Розуміння й успішне керування людським фактором дуже складні.

Як поводяться люди в суспільстві й на роботі є наслідком складної комбінації індивідуальних характеристик особистості й зовнішнього середовища. Немає у світі двох людей, у яких була б однакова комбінація характеристик. Отже, число конкретних характеристик нескінченно, і ймовірність, що дві людини будуть поводитися однаково в одній і тій самій ситуації, практично дорівнює нулю.

Тому військові менеджери повинні у своїй роботі враховувати, що людина – головний ресурс організації й що вона має якості, властиві тільки їй. Тому військовим менеджерам необхідно вивчати підлеглих і враховувати їх якості при управлінні.

Військова організаційна культура.Один з основних резервів підвищення ефективності військової організації є організаційна культура. Військова організаційна культура (ВОК) – це комплекс цінностей, бачень, очікувань, вірувань, традицій і норм поведінки, прийнятих більшістю членів військової організації. ВОК поділяється на суб’єктивну й об’єктивну. Суб’єктивна військова організаційна культура включає: історію військової організації в цілому; історії відомих командирів і рядових військовослужбовців даної організації; організаційні табу (заборони на що-небудь), які застосовуються у військовій організації; мова спілкування у військовій організації, гасла, взаємини між військовослужбовцями тощо. Об’єктивна військова організаційна культура включає: місце розташування військової організації; дизайн (художнє оформлення) приміщень; обладнання робочих місць військовослужбовців і військових менеджерів; устаткування і меблі приміщень; зручність роботи протягом усього дня; обладнання й розташування кімнати приймання відвідувачів; стоянки для автомобілів та ін. Суб’єктивна організаційна культура є основою формування військової управлінської культури, тобто стилів управління й вирішення командирами проблем, їх поведінки в цілому. Об’єктивну організаційну культуру звичайно пов’язують із фізичним оточенням, що створюється у військовій організації. Усе це тією чи іншою мірою відбиває цінності, яких дотримується дана організація. Хоча обидві складові ВОК важливі, однак суб’єктивний аспект створює більше можливостей для знаходження як загального, так і відмінностей між організаціями.

Структури військової організації

1.1.3.1. Визначення, елементи й класифікація організаційних структур і структур управління військової організації  

Ієрархічні структури управління військовою організацією

  1.1.4.1. Лінійна структура управління  

Принципи й підходи до управління військовою організацією

У п. 1.1.1.2 було наведено таке визначення: «Принципи військового управління – являють собою загальні рекомендації щодо дій і прийняття рішень, при… Принципи військового управління складалися (формулювалися) і перевірялися на… Принципи управління були об’єктом дослідження всіх відомих мислителів. Вони розроблялися великими полководцями,…

Принципи військового управління на основі

Одномірних» теорій (шкіл) менеджменту

У п. 1.1.1.4. усі теорії менеджменту розбиті на дві групи: «одномірні» і «багатомірні». До «одномірних» теорій були віднесені школи наукового,… «Багатомірні» теорії при дослідженні процесів управління, розглядають в… У навчальному посібнику ми не будемо докладно зупинятися на змісті «одномірних» і «багато мірних» теорій менеджменту,…

Назвемо ці принципи.

2. Присутність здорового глузду у всякій роботі. 3. Можливість одержання кваліфікованої поради, компетентної консультації. 4. Суворе дотримання дисципліни. Для досягнення необхідної дисципліни можливе застосування різних методів: від…

Принципи військового управління на основі

Багатомірних теорій (шкіл) менеджменту

поведінкових теорій «Х» і «У»   Приблизно з кінця 50-х років школа людських стосунків трансформувалася в школу поведінкових наук.Представники цієї…

Принципи військового управління видатних полководців

Розглянути принципи управління всіх названих полководців ми не зможемо через обмеженість навчального посібника. Зупинимося тільки на принципах, які… 1.2.3.1. Принципи військового управління й управлінські якості Олександра Македонського

Головна мета бою ‑ розгром супротивника.

2. Застосування всіх способів боротьби. Суворов в особистій практиці віддавав перевагу наступу, відступів не визнавав «усе моє життя, як не визнавав і оборонної війни». Він уважав, що необхідно вміти оборонятися й відступати, щоб користуватися найменшою можливістю діяти наступально, оскільки тільки наступ забезпечує досягнення рішучих результатів у короткий час і з найменшими втратами.

Зосередження сил на вирішальному напрямку.

5. Нищівний штиковий удар. Відоме висловлення Суворова «Куля – дурна, штик — молодець»,відбиває (в афористичному виді) значимість уведеного їм у… 6. Нові прийоми стратегії й тактики ведення бойових дій: раптовість, стрімкий… 7. Видатне й нове явище військового мистецтва. Таким явищем був швейцарськийпохід Суворова. Це визнавали одностайно…

Авторитет серед командирів і рядових

У найбільш важкі моменти бою або походу він з’являвся серед солдатів і своїм прикладом надихав їх.

Безумовно, імпонувало солдатам і те, що Суворов поводився надзвичайно просто, як солдат, як перший солдат.

Полководець (командир) повинен бути завжди великим психологом

Молодий, необстріляний солдат Кузьма Шапкін під час бою у ріки Римнік злякався, і весь день просидів у кущах. Не знав Шапкін, що Суворов його… Увечері солдатам роздали по чарці вина. Розсілися солдати в наметах, почали… Пройшов тиждень, і зовсім замучила совість солдата. Не витримав Шапкін, пішов до Суворова. Входить у намет і повертає…

Ціна часу.

Спав Суворов мало. Його день починався затемна: він підхоплювався, обливався холодною водою, бігав по кімнаті, робив мовні вправи: голосно… 22. Мова спілкування.Суворов вчився все життя. Це добре видно на прикладі… 23. Два фактори бою: люди і зброя.В основу своєї школи Суворов поклав правильну комбінацію двох основних факторів бою:…

Неповторна особистість полководця

Спочатку він вражав близьких своїми примхами щодо загартовування організму, що змахувало на самокатування: цим він шокував навколишніх протягом… «Тримай голову в холоді, живіт — у голоді, остерігайся докторів — от і будеш… Про геніальність.Природа геніальності ще не зрозуміла.

Думка військових фахівців про Жукова

Великим полководцем його вважало багато військових фахівців. В XX столітті не було військового начальника, рівного Жукову.

Великий американський публіцист Гаррисон Є. Солсбері у книзі «Великі битви маршала Жукова» відзначав: «Коли історія завершить свій болісний процес оцінки, коли відсіються зерна дійсних досягнень від плевелів популярності, тоді над усіма іншими військовими начальниками засяє ім’я цієї суворої, рішучої людини, полководця полководців у веденні війни масовими арміями двадцятого століття. Він змінював хід битв проти нацистів, проти Гітлера багато разів».

Американський військовий історик Мартін Кайден у книзі «Тигри горять» ( 1974 р.) пояснював своїм співвітчизникам: «Він завдав німцям більше втрат, чим будь-який інший воєначальник або група їх у Другій світовій війні.

Принципи військового управлінського мистецтва Жукова

З аналізу робіт [15; 33, с. 40 – 43; 55] можна сформулювати наступні принципи управлінського мистецтва Жукова Г.К.:

1. Ставив перед собою високі й шляхетні цілі:служіння Батьківщині, своєму народу, і присвятив досягненню цих великих цілей усе своє життя

Моделював поведінку супротивника, ретельно й всебічно готував операції.

3. Досягав поставлених цілей у самих складних умовах.

4. Застосовував різноманітні тактичні способи й засоби в періоди підготовки й ведення операцій.

5. Навчав війська тому, що необхідно на війні.

6. Суворо вимагав від підлеглих.

Застосовував авторитарний стиль керування.

Додержувався основного принципу військового управління – прийняття рішення, організація й контроль за його виконанням.

9. Застосовував тільки офіційні взаємини з підлеглими.Жуков не любив людей, що намагалися ухилитися від відповідальності, сховатися за непрямими міркуваннями.

Озираючись на шлях, що пройдено, і працюючи над мемуарами в роки після другого падіння з Олімпу влади в 1957 р., Жуков зізнався, що, можливо, він був надмірно суворий стосовно своїх підлеглих.

Одноосібне прийняття рішення.

11. Розумів тільки єдиновладдя й беззастережне підпорядкування.Ставши міністром оборони, багато рішень Жуков приймав одноосібно, не знаходячи після смерті Сталіна гідного, з ким можна обговорювати проекти рішень: усіх вищих воєначальників він навчав у роки війни, так що вважав їх невартими, щоб радитися з ними.

12. Вимагав ретельності.

 

Особистіуправлінські якості Жукова

Самовладання і звичка у разі небезпеки вести гру на загострення

Не виявлене висловлювань Жукова, які можна було б розцінити як критику керівництва Сталіна у військові роки. Зате є таке: «Я визнаю величезні… 2. Надмірна суворість і жорстокість. 3. Несправедливе ставлення до підлеглих у періоди гніву.

Зарозумілість.

А Жуков у цей час брав на себе відповідальність. Він не тільки не уникав її — він ішов їй назустріч. У самі важкі дні 41-го року він узявся за… 8. Заступництво. У той час заступитися за того, хто потрапив в опалу або… Жуков просив Сталіна звільнити Рокоссовського з-під варти й направити його служити до нього. Це було зроблено.…

Завзятість.

13. Будьте готові прийняти „удар долі”.Це Жуков випробував на собі наприкінці служби.

Таким був у всьому складному різноманітті своєї особистості Георгій Костянтинович Жуков — великий полководець XX століття!

Висновки по пп. 1.2.1 – 1.2.3

Порівнюючи принципи управління, розроблені теоретиками менеджменту ХХ століття, із принципами великих полководців, слід зробити загальні висновки:

1. Полководці стародавності на тисячі років випередили теоретиків менеджменту щодо застосування деяких принципів і функцій управління при веденні війн (наприклад, Македонський застосовував планування в 330 – 340 роках до н.е., а Файоль обґрунтував планування тільки у 20 – 30 рр. ХХ століття).

2. Полководці ХVІІІ століття на 100 – 150 років випередили теоретиків менеджменту у застосуванні деяких принципів і функцій управління при веденні війн (наприклад, Суворов застосовував людське поводження із солдатами наприкінці ХVІІІ століття, а Мейо обґрунтував теоретично принципи управління людськими стосунками тільки в середині ХХ століття).

3. Деякі принципи управління менеджменту й військового управління розроблялися паралельно або випереджаючи й доповнюючи один одного.

Загальний висновок: закономірним є застосування принципів менеджменту в управлінні військовими організаціями, а деяких принципів військового управління в управлінні всіма іншими організаціями.

Цей загальний висновок підтвердив на практиці капітан корабля ВМС США Майкл Абрашофф.

 

1.2.4. Підходи до управління військовою організацією

 

Наука управління розглядає три підходи до управління будь-якою організацією, у тому числі й військової: процесний, системний і ситуаційний.

1.2.4.1. Процесний підхід до управління військовою організацією

 

Процесний підхід як концепція управлінської думки був уперше запропонований класичною (адміністративною) школою управління у роботах Анрі Файоля в 20-х р. ХХ століття [51]. Він сформулював і описав зміст функцій управління, які не залежать одна від одної. Процесний підхід одержав повноцінний розвиток у 50-х р. ХХ століття у науці управління, яка розглядає функції управління як взаємозалежні й залежні одна від одної.

Таким чином, можна дати наступне визначення процесного підходу до управління - це безперервна серія взаємозалежних дій або функцій(рис. 1.13).

Аналіз робіт учених із середини ХХ століття дотепер показує, що майже в кожній роботі з управління міститься список функцій, який буде хоч небагато відрізнятися від інших подібних списків.

Сучасні вчені дотримуються такої думки, що процес управління організаією, у тому числі й військової, складається із чотирьох взаємозалежних загальних функцій (планування, організації, мотивації й контролю), які об’єднано в єдиний процес двома сполучними функціями (комунікації й прийняття рішень) [35, с. 32 – 36].

Залежно від особливостей військової організації й виконуваних нею завдань поряд з перерахованими загальними функціями до процесу управління можна включати й інші функції. Наприклад, управління по цілях.

Процес управління можна представити (Рис.2.3) як вплив на об’єкт управління військову організацію чотирьох загальних функцій, що поєднуються двома сполучними функціями – прийняття рішень і комунікація. Саме єднальні функції забезпечують нерозривність процесу управління й ефективність їх впливу на військову організацію як на об’єкт управління.

Далі будемо дотримуватися наступного визначення управління військовою організацією.

 

 

Рис. 1.13. Процес управління військовою організацією.

 

Управління військовою організацією - це процес планування, організації, мотивації, контролю, об’єднаний єднальними функціями прийняття рішень, комунікації і необхідний для формулювання, постановки і досягнення цілей військової організації.

Таким чином, процесний підхід розглядає функції у взаємозв’язку. Їх називають управлінськими функціями, кожна з яких є процес, тому що, у свою чергу, складається із серії взаємозалежних дій.

Лідерство розглядається як самостійна діяльність, яка припускає можливість впливу на певних військовослужбовців і військові колективи таким чином, щоб вони діяли в напрямку досягнення цілей військової організації [22, с. 71].

У час швидкоплинних війн і сучасних інформаційних технологій може застосовуватися новий процесний підхід до управління військовою організацією (рис. 1.14), який полягає в тому, що командир і штаб не в змозі при прийнятті рішень послідовно виконати загальні функції управління через нестачу часу.

У цьому випадку командиру й штабу доведеться у процесному підході залишити дві функції: комунікації й прийняття рішень. Без цих функцій увесь процес управління розвалюється. При такій концепції військового управління, нерозривними стають головні компоненти, такі як прийняття рішень і комунікація. Усі функції управління стають дійсно неподільними, поєднаними у єдину сферу послідовних актів прийняття рішень по всіх аспектах управління з використанням інформаційних технологій як для забезпечення прийняття рішень, так і для власне комунікацій між військовослужбовцями військової організації [2, с. 22 – 25].

У цьому випадку об’єктом управління стає військова організація, що складається з ініціативних і освічених військовослужбовців, які вільно реалізують мету разом з іншими такими ж військовослужбовцями цієї військової організації, об’єднаними сучасними комунікаціями. Концепція управління військовою організацією у сфері інформаційних технологій зміщує акценти убік розгляду головної змістовної суті військового управління (комунікації й прийняття рішень) і забезпечує гармонійний синтез і практичну реалізацію всіх функцій управління.

Технологічною й методологічною основою військового управління в сучасних умовах є наявність нового інструменту роботи командира і його штабу, яким виступають комп’ютер, оснащений відповідними програмними засобами, а також комплекс методів і моделей прийняття рішень.

 

1.2.4.2. Системний підхід до управління військовою організацією

 

Перш ніж перейти до системного підходу управління військовою організацією, розглянемо поняття системи й підсистеми.

Система й підсистема.Скористаємося визначенням системи, наведеним у п. 1.1.1.2.: «Система – це безліч елементів, що перебувають у відносинах і пов’язаних один з одним, що утворюють певну цілісність, єдність. Виділяють матеріальні й абстрактні системи. Особливий клас матеріальних живих систем – соціальні системи (від найпростіших соціальних об’єднань до соціально-економічних структур суспільства)». Із цього визначення випливає, що система ‑ це сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють єдине ціле; яке виконує деякі функції. Тут суттєво те, що елементи повинні бути взаємозалежними й взаємодіючими.

Важливе значення в управлінні має поняття «підсистема». Будь-яка система може розглядатися як підсистема якоїсь більшої системи. Так, бойок – підсистема затвора, а затвор ‑ підсистема стрілецької зброї.

Військові організації складаються з декількох взаємозалежних підсистем. Так, військові організації мають соціальну й технічну підсистеми. Підсистеми, у свою чергу, можуть складатися з більш дрібних підсистем, тому що всі вони взаємозалежні. Неправильне функціонування навіть самої маленької підсистеми (окремого відділу або працівника) може вплинути на систему в цілому.

Отже, військова організація – система, що складається з підсистем.

Закриті й відкриті системи.Системи бувають відкритими й закритими [3, c. 7].

Закрита система має тверді фіксовані межі, її дії відносно незалежні від зовнішнього середовища, що оточує систему. Годинник – відомий приклад закритої системи. Взаємозалежні частини годинника рухаються безупинно й дуже точно, як тільки годинник заведений або вставлена батарейка. І поки в годиннику є джерело накопиченої енергії, його система незалежна від навколишнього середовища. Щоб зрозуміти, як годинник відміряв час, треба вивчити механізм поєднання його частин одна з одною; і усвідомити, яким чином вони показують час. Це можливо, лише тоді, коли ми розібралися в тому, як ним користуються, тобто дослідивши взаємини між годинником і користувачем.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об’єкти обміну із зовнішнім середовищем через проникні межі системи. Така система не є самозабезпеченою, вона залежить від енергії, інформації й матеріалів, що надходять ззовні. Крім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі й повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.

Оскільки військова організація не може діяти без одержання ресурсів із зовнішнього середовища, вона є відкритою системою.

Людина у соціальній системі розглядається як «соціально-орієнтована істота, яку направляють», вона має численні потреби, які впливають на виробниче… Між усіма елементами системи існують двосторонні й багатосторонні зв’язки, що… Одним із важливих положень теорії соціальних систем є визнання того, що потреби людини й потреби організації не…

Системні моделі

1.2.5.1. Системна модель «7 – С»   У 80-і роки ХХ століття дві пари дослідників США (перша пара ‑ Томас Пітерс і Роберт Уотерман, друга – Річард…

Упралінська діяльність командира

Мета цього розділу – розібратися в управлінській діяльності командира щодо ефективного вирішення завдань, які виконують підлеглі, підрозділи й… Командир військової організації перебуває на вищому рівні управління, і тільки… Оригінальне визначення управління людьми дав П. Друкер: “Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює…

Командир – професійний військовий керівник.

Вимоги, які висуваються до нього

Предмет праці командира особливий – інформація, перетворюючи яку він приймає рішення, необхідні для зміни стану об’єкта, яким він управляє… Результат же його діяльності оцінюється при досягненні поставлених цілей. … 1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника

Стилі управління командира

Стиль управління – характерні риси поведінки, прийомів, дій, які використовує командир у процесі управління. Крім того, під стилем управління розуміють манеру й спосіб… Усі визначення стилю управління зводяться до сукупності характерних для командира прийомів і способів вирішення…

Основні характеристики трьох стилів управління

   

Влада командира

Багато сприймає владу як щось таке, що має негативне забарвлення, але для успіху військової організації влада необхідна. Відома робота Ніколо Макіавеллі “Принц”, що з’явилася на самому початку XVI…  

Авторитет командира

Авторитет командира в управлінській діяльності залежить не стільки від сили влади, скільки від сили особистого авторитету командира.

 

1.3.5.1. Визначення й зміст авторитету

 

Авторитет – заслужена довіра, якою користується командир у підлеглих, вищого керівництва й колег по роботі.

Авторитет командира, пов’язаний з виконанням його основних функцій згідно із посадою, повинен підкріплюватися особистим прикладом і високими моральними якостями. У цьому розумінні слід розрізняти два джерела (статуси) авторитету: офіційний, обумовлений посадою (посадовий статус), і реальний – фактичний вплив, реальна довіра й повага (суб’єктивний статус).

Командир, що користується авторитетом, схиляє до себе підлеглих і тим самим позитивно впливає на них. До рішень авторитетного й неавторитетного командира підлеглі ставляться по-різному. У першому випадку вказівка сприймається без внутрішнього опору, з готовністю і виконується, як правило, без додаткового адміністративного натиску. Розпорядження неавторитетного командира завжди викликають внутрішні переживання, а недовіра до такого керівника обертається недовірою до його рішень.

Слід мати на увазі, що турбота про авторитет командира справа не тільки його самого, а й вищого керівництва, керівника одного рівня й особливо підлеглих, які покликані зміцнювати, оберігати й підвищувати авторитет свого начальника. З нього підлеглі повинні брати приклад сумлінного ставлення до виконання обов’язків, організованості, чесності, скромності. Авторитет слід розглядати як чинник, що полегшує управління і підвищує його ефективність.

Американський психолог Роберт Чальдіні у своїй книзі “Вплив: наука й практика” наводить дані безлічі досліджень, що розкривають, зокрема, природу впливу авторитету на нашу поведінку. Так, за умовами одного з досліджень, психолог приводив до п’яти різних класів коледжу одну й ту саму людину, відрекомендувавши її як гостя з Кембриджського університету. При цьому в першому класі він назвав її “студентом”, у наступному – “асистентом”, у третьому – “викладачем”, у четвертому – “старшим викладачем”, нарешті, у п’ятому – “професором”. Після того, як гість ішов з аудиторії, учнів просили приблизно оцінити його зріст. Результати, зрозуміло, показали (правильно, ви вгадали), що на зріст “професор” виявився значно вищий, ніж “студент”, і взагалі з кожним підвищенням титулу гість “додавав” у рості.

 

1.3.5.2.Псевдоавторитет командира

 

Зміцнюючи авторитет, командирові необхідно слідкувати за тим, щоб не пригнічувати й не сковувати з його допомогою ініціативу підлеглих. Прийоми створення (формування) авторитету повинні відповідати діючим у суспільстві нормам моралі й етики. Штучні прийоми формування авторитету не приводять до успіху, у результаті з’являється уявний, або неправильний, авторитет (псевдоавторитет). А. С. Макаренко виділяв наступні різновиди псевдоавторитету.

Авторитет відстані проявляється в тому, що командирові здається, начебто, чим він “далі” знаходиться від підлеглих,тим офіційніші його відносини з ними, чим рідше він бачиться з ними, тим сильніший його вплив.

Авторитет доброти: “завжди бути добрим” – такий девіз даного командира. Цей тип псевдоавторитету походить із неправильного розуміння сутності чуйного ставлення до підлеглих і характеризується низькою вимогливістю військового менеджера. Звідси негативні наслідки: послаблення волі, дезорганізація, позбавлення підлеглих перспектив росту тощо. Занижений рівень завдання псує навіть гарного підлеглого, тобто командир надає підлеглому “ведмежу” послугу.

Авторитет педантизму означає схильність командира вдаватися до дріб’язкової опіки й твердого визначення всіх стадій виконання завдання підлеглими, сковуючи тим самим їх творчість і ініціативу.

Авторитет підкупу проявляється в тих випадках, коли командир додержується правила: “Я тобі обіцяю щось, якщо зробиш це”. Авторитет підкупу ставить усе з ніг на голову: винагорода залежить від особистих примх командира.

Авторитет резонерства: коли командир набридає підлеглим нескінченними настановами, нудними й беззмістовними повчаннями.

Авторитет чванствабудується на пихатості. Командир пишається своїми колишніми або уявними нинішніми заслугами й намагається всюди підкреслювати це. Такому керівникові здається, що ці “заслуги” забезпечують йому високий авторитет.

Авторитет придушенняє найстрашнішим і диким. Командир вдається до погроз, поширює острах серед підлеглих. Він помилково вважає, що такі прийоми зміцнять його авторитет. В остаточному підсумку це позбавляє людей упевненості, ініціативи, породжує перестраховку й навіть нечесність.

Лідерство командира

Військові організації, що домагаються успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що застосовують більш динамічне й ефективне…   1.3.6.1. Визначення, зміст і характеристика лідерства

Відмінності командира від лідера

Командири мають тенденцію займати пасивну позицію щодо цілей. Найчастіше вони за необхідності орієнтуються на визначені кимось цілі й майже не… Командирисхильні розробляти свої дії в деталях і в часі, планувати залучення й… Командири віддають перевагу порядку у взаємодії з підлеглими. Вони будують свої відносини з ними відповідно до тих…

Функції управління військовою організацією

Як було відзначено в п. 1.2.4.1, процес управління військовою організацією складається з 4-х загальних і 2-х єднальних функцій. Загальні функції: планування, організація, мотивація й контроль. Єднальні функції: комунікації й прийняття рішення.

 

Комунікація як єднальна функція управління військовою організацією

Ціль даного розділу – ознайомити з природою й складностями комунікацій, а також з тим, що можна зробити, щоб більш ефективно обмінюватися… 2.1.1.1. Поняття, сутність і види комунікацій Поняття й сутність комунікації.Комунікація – це процес, що складається із взаємозалежних дій з обміну інформацією між…

Управлінське рішення як єднальна функція управління

Військовою організацією

Особи, що приймають рішення, називаються суб’єктами рішень. У військовій організації суб’єктами рішень є командири різних рівнів. Прийняття рішень,… 2.1.2.1. Визначення й класифікація управлінських рішень  

Рішення – це вибір альтернативи.

Розглядаючи процес прийняття рішень, слід ураховувати два моменти. Перший полягає в тому, що прийняти будь-яке рішення, як правило, порівняно… Усе, що при цьому робить командир, зводиться до вибору правильного напрямку дій.

Класифікація управлінських рішень

  2.1.2.2. Індивідуальні управлінські рішення, засновані на інтуїції й судженнях

Перший етап - аналіз проблеми

Перша фаза в діагностуванні складної проблеми - констатація виникнення проблеми і її опис - полягає в наступному: конкретизація суті проблеми;… Друга фаза в діагностуванні складної проблеми – визначення причин виникнення… Часто командири страждають від надлишку інформації, що не стосується справи. Тому в ході спостережень важливо бачити…

Процес реалізації.

Реалізація рішення.Рішення доводиться до виконавців, які оцінюють можливість його реалізації за рахунок наявних ресурсів і приступають до здійснення… Іноді командир може покласти прийняття рішення на тих, хто повинен буде його… Оцінка виконання рішення.На цьому етапі розробляються критерії оцінки і реалізується рішення. Після цього визначаються…

Розглянемо зміст кожного етапу прийняття рішення на виконання бойового завдання.

Перший етап – постановка бойового завданнявійськовій організації може проводитися вищим командуванням (оперативною директивою або письмовим наказом) або своїм командиром (письмовим або усним наказом).

Другий етап ‑ розуміння бойового завдання. Цей етап включає аналіз:

– сутності загальної обстановки, щоб у її світлі зрозуміти зміст поставленого бойового завдання;

– плану діяльності вищої військової організації, щоб зрозуміти її мету, задум і послідовність дій;

– свого бойового завдання (плану) як частини загального плану діяльності вищої військової організації;

– синтез усіх висновків аналізу, узагальнення їх у розгорнуте, чітке уявлення про мету дій своєї військової організації, послідовність її досягнення. У результаті синтезу виникає чітке уявлення про основні вимоги, яким має відповідати рішення на виконання бойового завдання у зв’язку із задумом, планом старшого військового керівництва, значенням свого бойового завдання, взаємодією із сусідами й загальною обстановкою.

Третій етап –оцінка обстановки. На цьому етапі проводиться збір, обробка й аналіз вихідної інформації про обстановку (про елементи зовнішнього й внутрішнього середовища), а також вивчення й оцінка обстановки (ситуації).Це проводиться, як правило, послідовно за елементами обстановки (зовнішнє й внутрішнє середовище). Після оцінки кожного елемента робляться висновки-узагальнення. При оцінці обстановки кожен елемент слід розглядати у взаємному зв’язку з іншими елементами і з загальним планом дій.

Усі ці елементи обстановки командир оцінює сам або із залученням штабу й начальників інших органів управління (кадрів, озброєння, фінансів тощо.). Доцільно при цьому заздалегідь визначити питання, які необхідно розглянути в ході оцінки обстановки кожному начальникові відповідного органа управління.

Четвертий етап ‑ вироблення варіантів рішення.Після оцінки за елементами обстановки кожен начальник робить висновки і вносить пропозиції щодо цих елементів у штаб або начальники заслухуються командиром. На основі цих доповідей і пропозицій штаб формує загальні висновки й пропозиції за варіантами рішення на виконання завдання й доповідає командирові. Паралельно зі штабом командир напрацьовує свої варіанти рішення. Якщо варіанти штабу збігаюся з варіантами командира на виконання бойового завдання, то переходять до четвертого етапу. Якщо не збігаються, то командир може попросити штаб або інші органи управління більш глибоко оцінити обстановку й повторно доповісти варіанти. Триває це доти, поки не будуть вироблені погоджені варіанти рішення.

П’ятий етап – вибір єдиного (остаточного) варіанта рішення. Цей вибірпроводиться за критеріями. Для кожного відібраного варіанта розраховуються кількісні критерії й визначаються якісні показники, а також оцінюються наслідки їх застосування.

Якісні показники – це такі критерії, які кількісно оцінити не можливо. Наприклад, моральний дух, здатність підлеглих виконати поставлені перед ними завдання тощо.

Кількісні критерії найбільше повно розроблені для структурованих (запрограмованих) рішень, де можливе використання методів кількісного аналізу й електронної обробки даних. Застосування методів дослідження операцій до вирішення управлінських проблем дозволяє використовувати в якості критерію цільову функцію, яку зазвичай, залежно від ситуації, потрібно мінімізувати або максимізувати. У якості цільової функції зазвичай обирають ймовірність виконання бойового завдання або математичне очікування відвернутого збитку. Такий вибір називається оптимізаційним. Прикладами оптимізаційних критеріїв є: математичне очікування кількості збитих літаків супротивника угрупованням зенітних ракетних комплексів, імовірність знищення встановленої кількості літаків при витраті одного бойового комплекту ракет тощо.

Вибір оптимального рішення здійснюється шляхом порівняння кількісного значення цільової функції для всіх можливих варіантів; найкращим варіантом рішення є той, що забезпечує максимум або мінімум цільової функції залежно від поставленого бойового завдання. Якщо бойове завдання поставлене конкретно (наприклад, знищити певну кількість літаків), то найкращим варіантом рішення буде той, при якому забезпечується максимальна ймовірність виконання завдання (для нашого прикладу, максимальна ймовірність знищення певної кількості літаків). Якщо бойове завдання поставлене не конкретно (наприклад, знищити якнайбільше літаків супротивника), то в якості критерію обирається математичне очікування кількості знищених літаків. У цьому випадку надається перевага тому варіанту, який забезпечує максимум математичного очікування кількості знищених літаків супротивника.

Для оцінки варіантів слабко структурованих рішень застосовують систему зважених критеріїв, яка за певних умов дає непоганий результат.

В управлінській практиці командирів умови для прийняття оптимальних рішень існують рідко, тому що процес управління військовою організацією протікає в умовах невизначеності й недоліку вихідної інформації.

Отже, на практиці нерідко використовується модель, що дозволяє приймати не оптимальне, а раціональне рішення, яке вважається “досить гарним”, тому що відповідає поставленим обмеженням і забезпечує вихід із проблемної ситуації. Спрощена модель описує найбільш значущі риси проблеми без урахування всієї її складності, використовує обмежену кількість критеріїв ( найчастіше ті, які вже випробовувалися в минулому й давали непогані результати).

При такому підході дуже важлива послідовність, у якій розглядаються варіанти рішення (на відміну від оптимізаційної моделі, для якої послідовність не має значення, тому що оцінюються всі можливі альтернативи). І навіть якщо перегляд можливих варіантів продовжиться, це робиться найчастіше лише для обґрунтованості зробленого вибору. Минулий досвід стає при цьому вирішальним чинником вибору, тому перевага надається тому рішенню, з яким командири вже знайомі або зустрічалися у власній практиці.

Крім того, по кожному варіанту оцінюються можливі наслідки їх реалізації. Оцінка має бути багатобічною, тобто охоплювати економічну, соціальну, технічну, політичну й організаційну сфери, на функціонування яких можуть суттєво впливати варіанти рішень.

Вибір єдиного (остаточного) варіанта рішенняздійснюється за показниками кількісних і якісних критеріїв. Обирається той варіант, при якому показники максимальні. При остаточному виборі варіанта враховуються наслідки його застосування. Тільки на основі такого аналізу проводиться остаточний вибір варіанта кращого рішення, причому він не завжди точно відповідає оптимальному варіанту, отриманому при відборі за критерієм.

При виборі варіанта рішення необхідно, щоб він відповідав наступним вимогам.

По-перше, рішення має бути ефективним, тобто найбільш повно забезпечувати досягнення поставленого бойового завдання (мети).

По-друге, рішення мусить бути економічним, тобто забезпечувати досягнення мети з найменшими витратами.

По-третє, рішення має бути своєчасним. Мова йде не тільки про своєчасність прийняття рішення, а й досягнення мети. Адже коли вирішуються проблеми, події розвиваються. Може вийти так, що прекрасна в минулому ідея (альтернатива) застаріла й втратить значення в майбутньому. Ця вимога є дуже важливою для прийняття рішення у військовій справі. У сучасних умовах основним ресурсом військового управління є час. Прийняття рішення із запізненням на кілька секунд може привести до невиконання бойового завдання.

По-четверте, рішення мусить бути обґрунтованим, у цьому повинні бути переконані підлеглі. У зв’язку із цим не можна плутати фактичну обґрунтованість і її сприйняття підлеглими, розуміння ними аргументів, що спонукують командира прийняти саме таке рішення.

По-п’яте, рішення повинно бути реально здійсненним, тобто не можна приймати нереальні, абстрактні рішення. Такі рішення викликають досаду й роздратування підлеглих і в своїй основі неефективні. Прийняте рішення має бути ефективним і відповідати силам і засобам військової організації, яка його виконує.

Розглянемо зміст кожного етапу реалізації рішення на виконання бойового завдання.

Шостий етап ‑ формулювання рішення.Рішення у військовій організації складається із графічної й текстової частини. Графічну частину командир (штаб) оформляє на карті, де з використанням умовних знаків і позначень наноситься наступна інформація:

– назва документа;

– бойове завдання військової організації, поставлене в оперативній директиві або наказі;

– дані про зовнішнє середовище;

– дані про внутрішнє середовище;

– висновки з оцінки обстановки;

– сусіди й взаємодія з ними;

– задум на виконання бойового завдання,

– порядок виконання бойового завдання та інші дані.

Текстова частина є додатком до карти рішення. У ній докладно викладаються питання графічної частини.

Сьомий етап – документальне оформлення рішення й підписання документів.На основі рішення, прийнятого командиром, штаб розробляє оперативну директиву або загальний бойовий наказ. Ці документи мають такі ж розділи, що й текстова частина рішення командира. До цих розділів додається розділ з бойовими завданнями підлеглим. Служби забезпечення розробляють бойові розпорядження за своїми напрямками діяльності.

Восьмий етап – фіксація рішення (підписання документів).Усі бойові документи підписуються відповідними посадовими особами.

Ката ‑ рішення підписується начальником штабу й затверджується командиром. Текстова частина підписується командиром і начальником штабу.

Оперативна директива або бойовий наказ підписуються командиром і начальником штабу. Бойові розпорядження по видах забезпечення підписуються начальником штабу й начальником служби відповідного виду забезпечення.

Дев’ятий етап ‑ постановка бойових завдань підлеглим.Бойові завдання підлеглим ставляться командиром усно або письмово. Якщо бойові завдання підлеглим ставилися усно, то вони підтверджуються письмовими виписками із загального наказу, у яких повідомляються бойове завдання даному підлеглому, і тільки інформація, яка його стосується.

Десятий етап – контроль виконання рішення.Жоден командир не може сподіватися, що після прийняття навіть обґрунтованого рішення й віддачі бойового наказу все піде як би автоматично, само по собі, оскільки супротивник завжди буде прагнути прийняти відповідні контрзаходи. Тому в ході виконання бойового завдання необхідно здійснювати безперервний контроль.

Цей контроль проводиться особисто командиром або за його дорученням штабом. При контролі перевіряється ступінь виконання кожним підлеглим бойового завдання на даний момент часу, поставленого у виписці із загального бойового наказу. Якщо підлеглий не повністю справляється з поставленим завданням, то з’ясовуються причини й надається допомога. Якщо сам підлеглий винуватий у невиконанні завдання у встановлений строк, то вживаються заходи впливу до цього підлеглого.

Однак обставини можуть скластися так, що бойове завдання може бути не виконане. У цьому випадку необхідно проаналізувати причини цього, якими можуть бути:

1) неправильне розуміння задуму старшого начальника;

2) неконкретне уявлення про бойове завдання;

3) недостатня кількість варіантів рішення;

4) неповний список критеріїв оцінки варіантів рішення;

5) невірне визначення значимості критеріїв;

6) неадекватний спосіб оцінки розроблених варіантів рішення;

7) недостатня компетентність командира при прийнятті рішення;

8) не цілком відповідний метод реалізації рішення;

9) відсутність належного контролю за виконанням рішення.

Якщо дозволяє час, то процес прийняття й реалізації рішення до виконання цього ж бойового завдання повторюється вже в новій ситуації. Якщо час вийшов, то старший начальник ставить нове завдання військовій організації.

Більш докладно вищевикладений процес описано у роботах [17, c. 202; 31, c. 186 – 192].

 

2.1.2.5. Способи прийняття рішень на виконання бойового завдання

 

У військовому управлінні знайшли широке застосування три способи планування й прийняття управлінських рішень (рис. 2.6): послідовний, паралельний і паралельно – послідовний (змішаний). Кожен спосіб визначається порядком проходження п’яти етапів прийняття й виконання рішень у часі й просторі.

При послідовному способі (рис.2.6. а.) кожен наступний етап здійснюється після закінчення попереднього. При паралельному й паралельно-послідовному способах (рис.2.6. б,в) одночасно здійснюються деякі етапи, що прискорює процес прийняття й реалізації рішення й створює умови для групової обробки інформації.

На рис.2.6. б. і в. номера етапів не проставлені, тому що при прийнятті рішення цими способами можуть бути різні комбінації виконання етапів. Необхідно зазначити, що кожен етап прийняття управлінських рішень повинен забезпечуватися достовірною інформацією.

Паралельно – послідовний спосіб передбачає часткове поєднання суміжних етапів у часі й просторі.

У Бойових Статутах зазначено, що рішення командира ‑ основа (фундамент) управління. Обов’язок будь-якого командира приймати рішення. Нема рішення – нема управління. Краще прийняти неправильне рішення, ніж не прийняти ні якого. У цьому випадку немає управління, і війська перетворюються на неорганізовану групу.

Методи прийняття колективних управлінських рішень

Важливим аспектом ефективної управлінської діяльності є методи групового або колективного прийняття рішень, що значною мірою дозволяє знизити… При прийнятті колективних рішень використовують різні методи, що стимулюють…  

Стадія підготовки

Стадія підготовки включає чотири етапи:

1) винесення проблеми;

2) чітке визначення проблеми;

3) відбір учасників “ мозкової атаки”.

4) визначення ведучого.

Іноді суть обговорюваної проблеми повідомляється учасникам за 24 години до наради.

Збираються 6 – 12 осіб – учасників “мозкового штурму”. Деякі повинні бути безпосередньо пов’язані із проблемою, інші долучені з інших сфер діяльності, звідки вони можуть привнести різні ідеї й досвід, що стосуються проблеми. Ці учасники діляться на дві групи: “генераторів” – осіб з позитивною установкою на творчість, що володіють яскравою фантазією, здатні швидко підхоплювати чужі ідеї й розробляти їх; “аналітиків” – фахівців, що володіють більшим обсягом знань з досліджуваної проблеми, здатних оцінювати висунуті ідеї. Представники командування часто не присутні при штурмі, щоб не сковувати ініціативу учасників наради.

Провідний спеціаліст відповідає за організацію й процедурну частину штурму. До його функцій входить:

формулювання й переформулювання проблеми;

добір учасників для наступних етапів штурму;

вирішення організаційних питань (розміщення й організація просторового середовища, розподіл ролей серед учасників тощо).

 

 

Стадія пошуку

– представлення й аналіз проблеми ведучим; – висловлення спонтанних пропозицій за рішенням з боку учасників; – розвиток ідей;

Стадія оцінки

Стадія оцінки проводитися групою “аналітиків” або комітетом з оцінки. Їх завдання: розвинути висунуті на стадії пошуку ідеї для їх експертизи.    

Планування як функція управління військовою організацією

За своєю суттю функція планування відповідає на наступні три головні питання: 1. Де перебуває військова організація тепер? Військові менеджери повинні… 2. Де повинна перебувати військова організація в майбутньому? Оцінивши можливості й загрози у зовнішньому середовищі…

Організація як функція управління військовою організацією.

Делегування, відповідальність і повноваження

Організація як функція управління військовою організацією складається із двох процесів. Організація як процес формування структури військової організації, її… Організація як процес формування взаємин повноважень, які об’єднують вищі рівні управління з нижчими й забезпечують…

Мотивація як функція управління військовою організацією

Мотивація як функція військового управління являє собою процес спонукання себе й підлеглих до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей…   2.1.7.1. Визначення, сутність і модель мотивації

Контроль як функція управління військовою організацією

    2.1.8.1. Сутність і зміст контролю

Інформаційне забезпечення процесу управління

Військовою організацією

Без інформації неможлива спільна робота в умовах поділу праці. Володіння інформацією означає володіння реальною владою, і тому особи, причетні до… У будь-якій системі управління циркулює інформація. Без інформації система… Інформація – предмет роботи командирів у процесі управління й прийняття рішень. Щоб цей процес був ефективним,…

Інформація (від лат. Informatio – роз’яснення, виклад) ‑ це обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом про зміни у внутрішньому й зовнішньому середовищі військової організації, який зменшує ступінь невизначеності наших знань про конкретний об’єкт або очікувану подію.

Військове управління ґрунтується на інформаційному процесі, який полягає в обміні інформацією усередині системи управління між суб’єктом (органом) управління й об’єктом управління, а також між системою управління й зовнішнім середовищем.

Інформація є основою процесу управління. За допомогою інформації відбуваються циклічні повторювані стадії процесу управління — одержання, переробка відомостей про стан керованого об’єкта, а потім передача управляючих команд йому. Отже, за допомогою інформації реалізуються зв’язки між суб’єктом і об’єктом управління при виконанні завдань військовою організацією.

Система, що перетворить інформацію на повідомлення (сигнал), передані каналом зв’язку, називається передавачем, а система, що робить зворотне перетворення, – приймачем інформації. Інформація може бути перекручена в результаті дії перешкод на приймач, передавач або канали зв’язку із зовнішнього середовища або внутрішніх шумів у цих елементах.

У загальному випадку інформаційний зв’язок між передаючою стороною (суб’єктом управління) і приймаючою стороною (об’єктом управління) здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.18.

 

Основна властивість інформації ‑ інформація є єдиним видом ресурсів, який у ході історичного розвитку людства не тільки не виснажується, а постійно збільшується, удосконалюється й, більше того, сприяє ефективному використанню інших ресурсів, а іноді створює нові.

Інформація є предметом праці, засобом і продуктом управлінської праці. Питома вага інформації як предмета праці стала вища матеріальних і енергетичних ресурсів і основним показником могутності країни.

Світ тоне в колосальному обсязі інформації. За останні 30 років її щорічний приріст збільшився більш ніж у 15 разів. З’явився навіть новий термін – «ефект макулатурності»: 85% журнальних статей ніколи не читалися. Самий перспективний вихід з інформаційного глухого кута дає сучасна обчислювальна техніка й системи передачі інформації. Якщо за останні 100 років швидкість пересування збільшилася в 100 разів, то швидкість зв’язку збільшилася в 10 000 000 разів, а обробка інформації – в 1 000 000 разів.

Швидкість обробки інформації сучасними обчислювальними машинами наближається до граничного значення, обмеженого швидкістю світла в оптичних обчислювальних машинах (ООМ) і рівного мільярдам операцій за секунду. Запис інформації у вигляді голограм відкриває шлях до майже необмеженої оперативної пам’яті ООМ, щільність запису якої може досягати сотень біт/см2.

2.1.9.2. Вимоги до інформації

Військова організація може існувати й діяти ефективно тільки в тому випадку, якщо в ній відбувається безперервний процес управління. А сам процес управління буде якісним, якщо буде використовувати цінну інформацію про обстановку. Під обстановкою ми будемо розуміти значення чинників зовнішнього середовища й змінних внутрішнього середовища, які із часом випадково змінюються.

Цінність інформації визначається комплексним імовірнісним показником Q () як функція ймовірностей своєчасного надходження інформації Р_с, повноти інформації Р_п і її вірогідності Рд.

 

Q () = Р_схР_пхРд.

 

Таким чином, до інформації про обстановку висуваються наступні вимоги: своєчасність її одержання, повнота, вірогідність і точність.

Своєчасність нерозривно пов’язана з періодичністю або частотою надходження інформації. Для вироблення оперативних рішень надходження інформації має бути погоджене з періодичністю відповідних циклів управління.

Своєчасність надходження інформації повинна забезпечити прийняття командиром рішень або уточнення їх в ході виконання завдання в такий строк, який давав би можливість вчасно поставити завдання підлеглим, підготувати особовий склад і бойову техніку до виконання завдання, випередити супротивника в діях.

Поряд із цим командирові потрібна повна всебічна інформація про обстановку, що дозволяє йому прийняти обґрунтоване рішення і правильно реагувати на зміни в ході виконання завдання.

Велике значення в сучасних умовах має вірогідність і точність інформації про обстановку, тобто повна її відповідність реальності.

Повідомлення можуть бути достовірними, але ненадійними, і навпаки.

Вірогідність — це ступінь, рівень відображення того, що має характеризувати інформація. Надійність виражається здатністю технічних засобів передачі й обробки даних.

За ступенем вірогідності інформація поділяється на цілком достовірну, імовірну, сумнівну й неправдиву.

Цілком достовірною вважається така інформація, яка отримана з декількох джерел або неодноразово з одного надійного джерела і яка повністю відповідає обстановці, що склалася, й не викликає сумнівів.

До ймовірної інформація належить та, яка відповідає вже наявним відомостям про обстановку, але отримана з одного або декількох джерел, що потребують перевірки й додаткового підтвердження.

Сумнівною вважається інформація, що суперечить раніше отриманій з інших джерел і тому потребує перевірки й обов’язкового підтвердження.

До неправдивої належить інформація, що явно не відповідає обстановці й суперечить відомостям, отриманим з інших джерел.

Найбільшу цінність із перерахованих відомостей має, зазвичай, цілком достовірна інформація. Тільки з урахуванням такої інформації можна ефективно використовувати наявні ресурси й досягти мети військової організації. В умовах обмеженого бойового циклу управління повідомлення має бути: мінімальним за обсягом, але максимальним за змістом; стислим і зрозумілим.

Таким чином, ефективне управління неможливе без достовірної, повної й своєчасної інформації мінімальної за обсягом, але максимальної за змістом, а також стислої і зрозумілої.

Реально владу буде мати лише той командир, який добре інформований.

2.1.9.3. Засоби збору й обробки інформації

 

Інформацію про обстановку командир збирає особисто або через органи управління. У першу чергу збирається інформація, необхідна для прийняття й уточнення рішень.

Інформація про обстановку надходить із різних джерел.

За призначенням їх можна умовно поділити на первинні й вторинні.

До первинних належать джерела, що ведуть безпосереднє спостереження за тим або іншим об’єктом, про який необхідно одержати інформацію, а також мають прямий контакт із ним. Такими джерелами можуть бути люди або технічні засоби (радіолокаційна станція, засоби радіорозвідки, радіаційної, інженерної, метеорологічної, звукометричної розвідки тощо).

Вторинними зазвичай є джерела, які безпосередньо не ведуть спостереження за об’єктами або подіями, а повідомляють узагальнену інформацію про них, отриману до цього з первинних джерел. До цих джерел належать підлеглі, вищі, сусідні й взаємодіючі органи управління, а також різні довідники, топографічні карти тощо.

Отримана інформація про обстановку в цілому зосереджується й узагальнюється командиром, начальником штабу і його заступником. Інші особи органів управління збирають тільки необхідну їм інформацію.

При вивченні отриманої інформації слід ураховувати можливість дезінформації з боку супротивника.

Технічні засоби управління, обробки й передачі інформації.

Зовсім недавно високий начальник повинен був мати великий стіл з масивним чорнильним приладом, над столом портрет чергового вождя й багато, дуже… Пізніше з’явилися громіздкі радіоприймач і телевізор, зі столу зникли… Тепер поруч із незмінним гігантським столом маленький, з персональним комп’ютером, яким сучасний начальник…

Військова організаційна й управлінська культура

Успішна діяльність військової організації й досягнення нею високих результатів багато в чому залежать від військової організаційної й управлінської культури. Виявилося, що всі процвітаючі військові організації мають продуману військову організаційну й управлінську культуру. Усе це дало підстави стверджувати, що настає час “культурної революції в управлінні військовою організацією”.

 

Поняття, структура й зміст військової організаційної й

Управлінської культури

Військова організація живе завдяки двом основним потенціалам: організаційна структура й організаційна культура. Організаційна структура становить кістяк військової організації, який визначає… Носіями військової організаційної культури виступають люди (військовослужбовці).

Методи кейс - технологій для прийняття рішень командиром

  Ситуація – сукупність взаємозв’язаних чинників і явищ, що характеризують… З точки зору ситуаційного підходу управління – це в першу чергу мистецтво командира зрозуміти ситуацію, розкрити її…

Взаємини співробітництва у військовій організації

Взаємини співробітництва між військовослужбовцями у військовому колективі утворюють складну, взаємозалежну систему, що постійно змінюється, у якій… У військовому колективі можуть бути: взаємини співробітництва по вертикалі – це міжособистісні зв’язки, що утворюються між командирами й підлеглими,…

Взаємини співробітництва між колегами можливі, якщо вони будуть проявляти:лояльність,повагу, терпимість, повну довіру.

1) лояльність: члени військового колективу можуть сваритися й сперечатися один з одним, але для зовнішнього оточення вони становлять єдиний фронт.… 2) повага: члени військового колективу визнають перевагу колег, їх спеціальну… 3) терпимість: члени військового колективу миряться з недоліками один одного. Хтось із них може мати дратівливу…

Об’єктивна військова організаційна культура

Об’єктивний аспект зазвичай пов’язують із фізичним оточенням, що створюється у військовій організації. До нього входять: місце розташування… Розглянути усі аспекти об’єктивної військової організаційної культури в даному… Об’єктивну військову організаційну культуру вважають фундаментом діяльності командира з управління самим собою. Така…

Обладнання робочого місця

Найважливішим елементом робочого місця є засоби адміністративного зв’язку й сигналізації. До них належать телефонна апаратура, візуальні й акустичні… Телефонна техніка для командирів постійно удосконалюється. Робочі місця… У кабінетах секретарів командирів вищого рівня може бути встановлена апаратура факсимільного зв’язку. Вона забезпечує…

При плануванні робочого часу доцільно дотримуватися такої послідовності.

2. Визначення витрат часу для виконання планованих справ. 3.Зіставлення витрат часу на плановані справи з особистим бюджетом часу. 4. Розподіл по категоріях планованих справ (завдань).

План дня

Під відповідними рубриками формуляра “План на день” записується все те, що повинен або прагне зробити командир протягом наступного дня: завдання зі списку завдань (робіт) з тижневого (місячного) плану; невиконані напередодні завдання, а також такі, що додалися (роботи);

Остаточний варіант плану на день

Завдання (роботи), які виконує командир, він погоджує зі своїм розпорядком дня й з розпорядком вищестоящих організацій. Обов’язковою умовою має… 6. Контроль (облік завдань (робіт)), не виконаних впродовж дня.На практиці не… Якщо та сама справа переноситься багаторазово, то вона стає для військового менеджера тягарем, і тоді існують дві…