Наведемо навчальну історію, що доводить унікальність психологічних знахідок полководця.
Молодий, необстріляний солдат Кузьма Шапкін під час бою у ріки Римнік злякався, і весь день просидів у кущах. Не знав Шапкін, що Суворов його примітив. На честь перемоги над турками в суворівську армію були прислані ордена й медалі. Вишукували офіцери свої полки й роти. Прибув до військ Суворов, став вручати нагороди, у тому числі й Шапкіну.
Увечері солдатам роздали по чарці вина. Розсілися солдати в наметах, почали згадувати подробиці бою, перераховувати, за що, кому й які нагороди, запитали в Шапкіна: "Ну, а тобі за що ж медаль?" А тому й відповісти нема чого.
Пройшов тиждень, і зовсім замучила совість солдата. Не витримав Шапкін, пішов до Суворова. Входить у намет і повертає медаль. Вигукнув Суворов: "Помилуй Боже! Нагороду назад!" Опустив Шапкін голову й у всьому зізнався Суворову.
Суворов проголосив: "Молодець!Знаю, брате, усе знаю. Хотів випробувати. Добрий солдат. Добрий солдат. Памятай: героєм не народжуються, героєм стають. Ступай. А медаль, добре, нехай полежить у мене. Тільки, пам’ятай, медаль твоя. Тобі заслужити. Тобі й носити."
Не помилився Суворов. У наступному бої Шапкін першим увірвався в турецьку кріпость, заслужив і медаль, і славу. От з якого матеріалу й такими методами створював Суворов своїх чудо-богатирів. Хоча за законами воєнного часу належало б цього Шапкіна розстріляти. Робили це звичайно перед строєм, на повчання іншим.
14. Честолюбство.Полководець не може не бути честолюбним.
Суворов прекрасно це розумів. Його знамениті слова: «Поганий солдат, який не прагне стати генералом»— прямо говорять про це.
15. Перемагати не числом, а вмінням».Це ще одне суворівське правило, що стало хрестоматійним. Найвидатніший полководець пишався тим, що майже завжди перемагав меншими силами більш численного ворога.
16 Збереження життя солдат. Суворов уважав, що життя одного солдата дорожче, чим інший важливий пункт у позиції. І хоча втрати в його армії, як правило, були на порядок меншими, чим у ворога, він щоразу болісно переживав їх.
Не слід думати, що цією якістю відрізнялися всі великі полководці (узяти хоча б такого деспота, як Тамерлан). Однак і в XX ст. були великі воєначальники, які домагалися мети за будь-яку ціну, незважаючи на втрати.
17. Турбота про підлеглих. Слід тут зазначити й батьківську турботу Суворова про солдатів: нагодувати, обігріти, підняти їм настрій жартом, здатність розділяти з ними небезпеки бою й труднощі походів.
18. Вимогливість. Полководець виявляв вимогливість, насамперед, до самого себе. Проте й підлеглим спуску не давав. Він був украй незадоволений, коли траплялися затримки в наступі. У воєнних діях слід швидко метикувати — і негайно ж виконати, щоб ворогу не дати часу отямитися.
19. Непохитність і імпровізація.
20. Патріотизм.Коли перед Суворовим стояли особливо важкі, майже нездійсненні завдання, він щораз звертався до патріотичного почуття російського солдата, яке було запорукою перемог російської армії.
Суворов любив, щоб кожного начальника підлеглі називали по-російському, шанобливо – на ім’я та по батькові.