Вимоги, які висуваються до нього
Командир ‑це член військової організації, що здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські завдання. Специфіка таких завдань визначає переважно розумовий, творчий характер управлінської праці командира. Основний зміст: постановка цілей; прийняття рішень; розробка способів і прийомів управління для досягнення поставлених цілей; організація спільної діяльності людей для виконання прийнятих рішень.
Предмет праці командира особливий – інформація, перетворюючи яку він приймає рішення, необхідні для зміни стану об’єкта, яким він управляє (підлеглого, військового колективу, військової організації). Тому в якості знарядь праці виступають, насамперед, засоби роботи з інформацією. Знаряддями праці командира є електронні обчислювальні й інформаційні засоби (ПЕВМ, засоби відображення й передачі інформації, у тому числі «Інтернет»).
Результат же його діяльності оцінюється при досягненні поставлених цілей.
1.3.1.1. Вимоги до командира як до професійного військового керівника
Щоб виконувати свої складні й відповідальні завдання, командир повинен відповідати двом групам вимог.
Перша група вимог, які ставляться до командира, пов’язана з його здатністю виконувати професійну роботу в такій спеціальній сфері, як управління військовою організацією. Ці вимоги наступні:
1) розуміння природи управлінської роботи;
2) знання своїх посадових і функціональних обов’язків;
3) знання сучасних інформаційних технологій і засобів комунікації, необхідних в управлінському процесі.
Для того, щоб відповідати цій групі вимог, командирові необхідні наступні знання й уміння:
1) уміння обґрунтовувати й приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність;
2) здатність управляти ресурсами, планувати й прогнозувати діяльність військової організації;
3) володіння способами підвищення ефективності управління військовою організацією;
4) уміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікації й зв’язку, необхідні в управлінському процесі.
Для того, щоб отримати ці знання й уміння, необхідно вивчати військову управлінську думку. Однак оскільки командир висуває й розробляє всі нові ідеї й концепції управління, він має навчатися безупинно, щоб бути професіоналом.
Друга група вимог до професійної діяльності командира пов’язана з його здатністю працювати з людьми й управляти самим собою (самоменеджмент).
До цих вимог належать:
1) володіння мистецтвом управління людськими ресурсами;
2) володіння мистецтвом налагодження взаємин і зв’язків;
3) здатність до самооцінки, уміння робити правильні висновки й безупинно підвищувати кваліфікацію – знання й уміння.
У процесі виконання своїх функцій командир взаємодіє із широким колом осіб – колегами, підлеглими, начальниками та іншими особами й військовими організаціями, прямо або опосередковано пов’язаними з діяльністю даної військової організації. Щоб працювати з людьми, що настільки різняться за своїм статусом й інтересами, командир повинен мати специфічні особистісні якості, які підсилюють довіру й повагу з боку тих, з ким він вступає в контакт.
Це, насамперед, такі особистісні якості:
1) високе почуття обов’язку й відданості військовій справі й Батьківщині;
2) чесність у стосунках з людьми й довіра до партнерів;
3) уміння чітко висловлювати свої думки й переконувати;
4) поважне й турботливе ставлення до людей незалежно від їх місця в організаційній ієрархії;
5) здатність швидко відновлювати свої фізичні й моральні сили й критично оцінювати власну діяльність.
Від помилок у роботі не застраховані навіть найдосвідченіші й кваліфіковані командири, але справжні професіонали набувають уміння зберігати при цьому спокій, ясність мислення й працювати над виправленням стану, а не шукати винних. Донедавна вважалося, що перерахованими особистісними якостями люди або нагороджуються від природи, або вони набувають їх у процесі багаторічної роботи методом спроб і помилок. Однак останні досягнення науки управління та інших наук дозволяють вивчати природу людських взаємин і мистецтво управління людьми на серйозній науковій основі, не покладаючись тільки на власний досвід.
1.3.1.2. Управлінські якості сучасного командира
Ключове питання теорії військового управління ‑ питання про те, що таке гарний командир? Протягом багатьох років воно залишалося основним при з’ясуванні, як досягти успіху. Увага при цьому концентрувалася на особистісних якостях військового керівника. Так, Конфуцій виходив з того, що керівник, насамперед, повинен вміти тонко й глибоко проникнути в характер і почуття своїх соратників. Греки в часи Гомера бачили наступні чотири якості, необхідні ідеальному керівникові: мудрість Нестора; справедливість Агамемнона; хитрість Одіссея; енергійність Ахіллеса.
Гомер підкреслював, що в реальності ідеального керівництва не існує, до нього можна тільки наблизитися, тоді різні керівники – кожен із властивими йому якостями – будуть цілеспрямовано працювати разом. При цьому керівник зобов’язаний постійно пам’ятати про свої сильні й слабкі сторони, а якщо ні, то він може стати жертвою власного високого становища.
На рубежі XXI століття деякі вчені вважають, що для сучасного керівника необхідні наступні загальні якості [65,с.18]:
фізичні – активність, енергійність, здоров’я, сила;
особистісні – вміння пристосовуватися, упевненість у собі, авторитетність, прагнення до успіху;
інтелектуальні – розум, уміння прийняти потрібне рішення, інтуїція, творчий початок;
здібності – комунікабельність, легкість у спілкуванні, тактовність, дипломатичність.
Для того, щоб мати ці якості, командир повинен володіти спеціальними знаннями й бути здатним використовувати їх у повсякденній роботі з управління військовою організацією.
Якості сучасного командира:
1) доступний кожному підлеглому, тон обговорення будь-яких проблем незмінно доброзичливий;
2) залучений до процесу управління військовою організацією, постійно приділяє увагу системам заохочення, особисто знайомий зі значною кількістю безпосередніх підлеглих, багато часу приділяє добору належних кадрів і їх навчанню;
3) не виносить кабінетного стилю управління, воліє (надає перевагу) з’являтися серед рядових військовослужбовців і обговорювати проблеми на місцях, уміє слухати й чути, рішучий і наполегливий, охоче бере на себе відповідальність і часто йде на ризик;
4) терпимо ставиться до висловлювання відвертої незгоди, делегує повноваження підлеглим, будує стосунки на довірі;
5) провину за невдачі бере на себе, не втрачаючи часу на пошук винуватців, для нього найголовніше – виправити помилку;
6) при висуванні на відповідальні пости рекомендує здібних підлеглих зі своєї військової організації й лише у виняткових випадках дає згоду на залучення фахівців з боку;
7) заохочує самостійність підлеглих, причому ступінь цієї самостійності точно відповідає здібностям і професіоналізму військовослужбовця;
8) без необхідності в діяльність підлеглих не втручається, а контролює тільки кінцевий результат і ставить нові завдання;
9) впевнений у собі й власних силах, невдачі сприймає як тимчасове явище;
10) постійно перебудовує свою роботу, шукає й впроваджує нове, тому очолювана ним військова організація виявляється більш мобільною й стійкою в невизначених ситуаціях, ефективно функціонує й інтенсивно розбудовується.
1.3.1.3. Командир ХХI століття
Виходячи з вимог до командира і його управлінських якостей, командир ХХІ століття – це, насамперед:
1) головний стратег– той, хто управляє, наділений владою, приймає рішення в умовах невизначеності й ризику, твердо втілює їх у життя й керує колективом військової організації;
2) лідер, здатний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні якості й емоції;
3) творчий політик і дипломат, що дотримується всіх правових норм й вимог нормативних документів держави й міжнародних організацій, налагоджує контакти з партнерами, владою, успішно долає внутрішні й зовнішні конфлікти;
4) генератор ідей, який прагне розібратися в суті проблеми й докопатися до істини;
5) організатор, той, кого поважають, уміє працювати з людьми;
6) ентузіаст, сповнений енергії, не тільки сам береться за будь-які завдання, а й надихає на це інших людей;
7) контролер, аналітик, гарант якості,здатний оцінити виконане завдання, висунути ідею, знайти в ній сильні й слабкі місця;
8) вихователь, що володіє високими моральними якостями, здатний створювати колектив військової організації й направляти його розвиток у потрібне русло;
9) новатор, який розуміє роль науки в сучасних умовах, вміє оцінити й без зволікання впровадити у військову організацію той або інший винахід або “ноу-хау”. Знавець технологій, у першу чергу, комп’ютерних, тому що в майбутніх війнах будуть застосовуватися методи боротьби з інформацією в мережах з метою порушення роботи автоматизованих систем управління зброєю й військами;
10) шукач вигоди, що цікавиться зовнішнім боком справи, може бути гарним посередником між військовослужбовцями, оскільки зазвичай має високу популярність;
11) виконавець, гарний адміністратор,здатний не тільки висунути, а й втілити ідею в життя;
12) гарний працівник,подобається всім, передусім тому, що не прагне зайняти чуже місце, проте здатний вислухати й схвалити;
13) залагоджує розбіжності для того, щоб з’єднати розірвані кінці;
14) просто людина, що володіє глибокими знаннями й різними здібностями, високим рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру, хоробрістю, стійкістю до всіх стресів, фізично здорова, дотримується етичних норм і правил, планує свою роботу, а також розважлива, здатна бути зразком у всіх стосунках.
Значна роль сучасного командира. Військова практика переконує: нема поганих військових організацій, нема поганих колективів, є погані військові керівники. Можна навести багато прикладів, коли військова організація, що ледве тримається на плаву, начебто отримувала другий подих і ставала такою, що ефективно виконує завдання, тільки завдяки тому, що її очолив талановитий командир.
Управлінські якості великих полководців наведено в главі 1.2 (пп. 1.2.3.1 – 1.2.3.3).
1.3.2. Загальні чинники управлінської діяльності командира
Усі військові організації мають деякі загальні характеристики, які ми вивчили. Тому не дивно, що управлінська діяльність командирів також має багато загальних чинників.
До них належать: суть управлінської діяльності командира; управлінські ролі командира; функції військового управління.
Ці чинники властиві управлінській діяльності командирів, що працюють на посадах від командира взводу до начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
1.3.2.1. Суть управлінської діяльності командира
Суть управлінської діяльності командира полягає в тому, щоб прийняти рішення щодо того, що потрібно робити, і організувати людей для виконання цього рішення. Ця суть управління підкреслює той факт, що люди – найголовніший ресурс, наявний у розпорядженні командира. Саме за допомогою людей можна управляти всіма іншими ресурсами – інформаційними, фінансовими, матеріальними (у тому числі військовою технікою й зброєю) тощо.
Проте командири поставлені для того, щоб приймати рішення й домагатися їх виконання. У процесі управління їм доводиться зіштовхуватися з різними подіями й випадками. У більшості вони можуть впоратися з ними за допомогою людей. Крім управління підлеглими командир керує самим собою так само, як і іншими людьми.
При прийнятті рішення й організації його виконання командир одержує підтримку, поради й допомогу від своїх підлеглих. Однак остаточний аналіз проблеми й прийняття рішення він виконує сам.
Найважливіша частина управління – організувати виконання завдання за допомогою інших людей, використовуючи всі інші ресурси, включаючи самого себе.
1.3.2.2. Метод створення команди в підрозділі з використанням
моделі трьох кіл (діаграми Венна)
Одним зі шляхів підвищення ефективності управлінської діяльності сучасного командира є створення у військовій організації команди із групи військовослужбовців.
Що визначає сутність команди й чим вона відрізняється від групи військовослужбовців?
У відповіді на це питання необхідно скористатися діаграмою Венна [20, с. 13 – 17]. (Венн Джон (1834 – 1923) – англійський логік і математик). Дуже часто цю діаграму називають моделлю трьох кіл (рис. 1.20). У першому колі зобразимо окремого військовослужбовця, у другому – групу військовослужбовців і у третьому – завдання, яке вони виконують. Виходячи із цього, необхідно розглянути три частини відповіді, які взаємозалежні й впливають одна на одну.
Перша частина відповідіполягає в наступному.
Як видно на цьому рисунку, сфера впливу кожної складової поширюється на дві інші. Не можна залишити без уваги ні жодної із частин – інакше ефективність тих, що залишилися, знизиться.
Якщо сконцентрувати увага тільки на групі військовослужбовців і окремих військовослужбовцях, то може створитися прекрасна робоча обстановка, у якій, проте, нелегко буде виконати завдання.
 |
Рис.1.20. Модель трьох кіл
Якщо зосередити увагу тільки на поставленому завданні й окремих військовослужбовцях, що працюють над його виконанням, то можна випустити з поля зору групу військовослужбовців. У цьому випадку кожен окремий член групи неминуче почне «тягти ковдру на себе».
Ігноруючи окремих військовослужбовців, можна домогтися виконання завдання, однак моральний дух групи військовослужбовців піде на спад, оскільки люди не зможуть оцінити належним чином свою значущість і особистий внесок у виконання загального завдання.
Друга частина відповіді полягає в наступному. Члени команди об’єднані загальною метою – на рисунку вона показана заштрихованим сектором, у якому перетинаються всі три кола. Працюючи над вирішенням поставленого завдання, члени команди прагнуть до цієї мети заради успіху всієї команди, одночасно вдосконалюючись як особистості у її складі.
Для того, щоб досягти гармонійного співіснування трьох розглянутих елементів, необхідно уявити роль командира в команді, поставивши його на місце лідера, а швидше за все на місце одного зі членів групи військовослужбовців, що працює в ім’я загальної мети. Функція командира – підтримувати цілісність команди і її бойовий дух. Завдання команди – реалізовувати задумане.
Командир виконує свою функцію, діючи від імені й за дорученням інших членів команди, а не віддаючи їм розпорядження.
Багато командирів уважає основним обов’язком «віддавати розпорядження», їм здається, що якщо вони вийдуть із цієї ролі, їх перестануть поважати.
Однак командирові слід пам’ятати головне (якщо ви очолюєте команду, а не просто групу з декількох військовослужбовців), про вас будуть судити інші (члени вашої команди, вищі командири й колеги) не за вашими персональними досягненнями, а за результатами діяльності команди в цілому.
Третя частина відповіді на поставлене питання полягає в наступному. До того, як почати до управління командою, командирові слід засвоїти – ви не можете змінити особистість людини, її індивідуальність. Як тільки спробуєте зробити це – ви приречені на невдачу. Ви можете змусити людину змінити свою поведінку, але це зовсім інша справа.
Припустимо, один член вашої команди схильний до забудькуватості й іноді не помічає незначних деталей. Швидше за все, він належить до тієї категорії людей, які здатні краще бачити проблемну ситуацію у цілому і вчасно помічає недоліки рішення. Мати таку людину в команді корисно й необхідно, незважаючи на його забудькуватість стосовно дрібниць. Не намагайтеся переробити таку людину – тим самим ви просто образите її й зіпсуєте собі настрій. Спрямуйте всі зусилля на вирішення поставлених завдань, але не намагайтеся змінити особистість людини. Нехай вона мислить і діє масштабно, намагаючись, по можливості, не забувати й про деталі.
Здебільшого мистецтво управління полягає в умінні розпізнати сильні й слабкі місця підлеглих (особистісні ролі). Одного разу зрозумівши це, ви завжди зможете використовувати їх кращі якості з користю для справи.
Таким чином, для того, щоб сформувати команду із групи, командирові необхідно:
– приділяти однакову увагу окремому військовослужбовцю, групі військовослужбовців і завданню, яке вони виконують разом для досягнення мети;
– вважати себе членом команди, а не особою, що віддає тільки розпорядження й накази;
– засвоїти, що командир не зможе змінити особистість військовослужбовця, а має вивчити його позитивні якості й використовувати їх при управлінні.
Методика формування ефективної команди наведена в статті [37, с.112 – 119].
1.3.2.3. Управлінські ролі командира
Розглядаючи зміст роботи командира, можна знайти одну загальну рису управлінської діяльності – роль командира.
Роль – це набір певних поведінкових правил, що відповідають конкретній військовій організації, обійманій посаді й обстановці (ситуації), яка склалася. Так само, як герої в п’єсі мають свої ролі, які змушують їх поводитися певним чином, командири обіймають посади у військових організаціях, і саме це визначає їх службову поведінку. Протягом звичайного робочого дня командир може:
– зустрітися з підлеглими, своїми колегами, начальником тощо;
– вивчити й проаналізувати інформацію, що надійшла;
– прийняти певні управлінські рішення.
Перед фактом цих дій його поставила ситуація й змусила обрати одну з управлінських ролей (або кілька ролей відразу). Усе це вимагає великої кількості міжособистісних взаємин, переробки даних і прийняття рішень.
Як і актори, командири грають (виконують) заздалегідь визначені ролі, хоча як особистості можуть давати власну інтерпретацію цих ролей.
Нині вчені дійшли висновку, що всі керівники, у тому числі й військові, виконують 10 управлінських ролей залежно від ситуації. Ці ролі класифікуються в три великі групи: міжособистісні, інформаційні й за прийняттям рішень.
Міжособистісні ролі: головний керівник (зразок для наслідування), лідер, сполучна ланка (інтегратор).
Інформаційні ролі: збирач (приймач) інформації, розповсюджувач (передавач) інформації, представник.
Ролі за прийняттям рішень: підприємець, що усуває порушення (менеджер кризових ситуацій), розподільник ресурсів, той, хто веде переговори.
Перша категорія ролей використовується для побудови міжособистісних стосунків; друга – для побудови інформаційних систем, а третя – для прийняття управлінських рішень.
Усі ці 10 ролей не можуть бути незалежні одна від одної. Навпаки, вони взаємозалежні й взаємодіють для створення єдиного цілого.
Особистість командира може впливати на характер виконання ролі, а не на її зміст.
Міжособистісні ролі випливають із повноважень і статусу командира у військовій організації й охоплюють сферу його взаємодії з людьми. Ці міжособистісні ролі можуть зробити командира пунктом зосередження інформації, що дає йому можливість і одночасно змушує його грати інформаційні ролі й діяти в якості центру обробки інформації. Беручи на себе міжособистісні й інформаційні ролі, командир здатний грати (виконувати) ролі, пов’язані із прийняттям рішень: розподілом ресурсів, улагоджуванням конфліктів, пошуком можливостей для організації, веденням переговорів від імені військової організації.
Усі ці 10 ролей, узяті разом, визначають обсяг і зміст роботи командира, незалежно від характеру конкретної військової організації. Однак єдиної думки щодо роботи командира, яка влаштовувала б усіх відносно завдань і ролей командира, немає.
Функції військового управління розглянуто в розділі 2.