Влада командира
Як було зазначено в п. 1.2.4.1, керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність, яка припускає можливість впливу на окремих військовослужбовців і військові колективи таким чином, щоб вони діяли в напрямку досягнення цілей військової організації. Це здійснюється за допомогою влади, авторитету й лідерства.
Багато сприймає владу як щось таке, що має негативне забарвлення, але для успіху військової організації влада необхідна.
Відома робота Ніколо Макіавеллі “Принц”, що з’явилася на самому початку XVI століття, написана про те, що влада й маніпулювання нею є важелями управління державою. Ця концепція вірна й нині.
1.3.4.1. Поняття влади
Влада – це здатність і можливість впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою будь-яких засобів: волі, авторитету, права, насильства.
Вплив – це будь-яка поведінка одного індивіда, що вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття тощо іншого індивіда.
Мати владу означає вміти впливати на підлеглих, змінювати поведінку або ставлення людини або групи людей.
Необхідність влади командирові:
1)командир залежить у межах ланцюга команд від свого безпосереднього начальника, підлеглих і колег;
2) багато командирів прямо залежать також від людей і організацій, що перебувають у зовнішньому середовищі – постачальники ресурсів, взаємодіючі військові організації (сусіди) та ін.;
3) командир часто залежить від людей, які йому формально не підлеглі. Наприклад, щодо інформації й різних видів забезпечення;
4) командир підрозділу усе більш залежить від штабного управлінського персоналу, над яким у нього немає ніякого контролю;
5) сучасні військовослужбовці зазвичай більш освічені й менше здатні миритися із традиційною владою, ніж їх попередники. Бувають такі ситуації, коли підлеглі можуть відмовитися виконати прохання командира, тим зводячи на нівець його повноваження.
Для вирішення подібних ситуацій командир повинен мати не тільки повноваження, а й владу – це є фактично єдиним засобом, яким володіє командир для ефективного управління
Ця залежність від чинників і людей, якими не можна управляти прямо, є основною причиною труднощів, яких зазнає командир.
Якщо командир не має достатньої влади, щоб впливати на тих, від кого залежить ефективність його діяльності, він не може одержати ресурси, необхідні для визначення й досягнення цілей через інших людей.
Таким чином, влада, хоча часто й неправильно використовувана, є необхідною умовою успішної діяльності військової організації. Без влади немає організації й порядку.
1.3.4.2. Баланс влади
Влада командира.Багатьом командирам здається, що володіння владою означає можливість нав’язувати свою волю, незалежно від почуттів, бажань і здібностей підлеглих. Якби це було так, то командири завжди мали б владу для впливу, принаймні, на безпосередніх підлеглих. Однак зараз повсюдно визнається, що вплив і влада рівною мірою залежать від особистості, на яку здійснюється вплив, а також від ситуації й здібностей командира. Не існує реальної абсолютної влади, тому що ніхто не може впливати на всіх людей у всіх ситуаціях.
В умовах військової організації влада тільки частково визначається ієрархією. Обсяг влади в даній ситуації встановлюється не рівнем формальних повноважень, а ступенем залежності від іншої особи. Це можна відобразити наступною формулою: рівень впливу наділеної владою особи А на особу Б дорівнює ступеню залежності особи Б від особи А.
Влада підлеглих.Зазвичай командир має владу над підлеглими тому, що останні залежать від нього в таких питаннях, як підвищення по службі, задоволення соціальних потреб, розширення повноважень, службові завдання тощо. Однак у деяких ситуаціях і підлеглі мають владу над командиром, тому що останній залежить від них у таких питаннях: інформація, необхідна для прийняття рішень; неформальні контакти з людьми в інших підрозділах, чиє сприяння необхідне для командира; вплив, який підлеглі можуть мати на своїх колег, і здатність підлеглих виконувати завдання та ін.
Отже, командир повинен розуміти й ураховувати той факт, що використання ним своєї влади в однобічному порядку в повному обсязі може викликати у підлеглих, також наділених певною владою, реакцію продемонструвати її. А це, у свою чергу, може привести до даремної витрати зусиль і знизити рівень досягнення поставлених цілей. Тому для ефективної роботи командир має підтримувати розумний баланс влади, достатній для досягнення цілей військової організації, але не такий, що викликав би у підлеглих почуття знедоленості й звідси непокори.
Цей баланс показаний на рис. 1.25.
Для забезпечення балансу влади й запобігання конфліктам, залежно від ситуації, командир може застосувати два види управління:
1) відкрите: застосувати владу – знайти способи змусити підлеглого виконати необхідне;
2) приховане: замаскувати управлінські впливи так, щоб вони не викликали заперечення підлеглого, або створити умови, за яких він сам прийме необхідне рішення.
Застосовувати приховане управління після провалу відкритого не рекомендується, тому що підлеглий легко зрозуміє намір командира.
До прихованого управління командир вдається тоді, коли передбачить спротив підлеглого відкритому управлінню.
У зв’язку зі зростанням освіченості й самоусвідомленності серед військовослужбовців грубі методи управління ними «працюють» набагато гірше, чим це було раніше: наказ, відкритий тиск і примус. Більш м’які методи, зокрема, приховане управління, дають кращий ефект. Як людина, як особистість, як індивідуальність підлеглий може в спеціальних питаннях не поступатися військовому менеджерові, а нерідко перевершувати. Тому й командири, і підлеглі, в принципі, зацікавлені в більш м’яких методах управління, що не зачіпають самолюбство підлеглого. Приховане управління для них краще, ніж відкрите.
Для дотримання балансу влади необхідно забезпечити рівність впливу командира на підлеглих і підлеглих на командира. Різниця полягає лише в тому, що командир на підлеглих може впливати відкрито й приховано, а підлеглі на командира – приховано.
У діловому (службовому) спілкуванні приховане управління – звичайна річ.
Командир замість впливу владою може управляти підлеглим непомітно, створюючи в нього ілюзію повної самостійності й волі. Нерідко й підлеглі приховано управляють своїми начальниками.
Французький король Людовик ХІ (1423 -1483) справедливо зауважував: «Хто не вміє приховувати, той не вміє управляти».
Крім підлеглих, над командиром можуть мати влада колеги, секретарі начальників, начальники й персонал відділів обробки даних, алгоритмів і програм, а також служб тилу, озброєння, фінансів тощо.
1.3.4.3. Форми влади
Для того, щоб мати владу, командирові потрібно мати можливість тримати під контролем основні потреби підлеглого, обґрунтовані Маслоу.
Виходячи з потреб підлеглого, учені Френч і Рейвен запропонували класифікацію влади, яка стала найпоширенішою. Згідно з їх класифікацією є п’ять основних форм влади:
– влада, заснована на примусі. Підлеглий вірить, що командир має можливість карати так, що перешкодить задоволенню якоїсь нагальної потреби, або взагалі може зробити інші неприємності;
– влада, заснована на винагороді. Підлеглий вірить, що командир має можливість задовольнити його нагальну потребу або надати задоволення;
– експертна влада. Підлеглий вірить, що командир має спеціальні знання, які дозволять задовольнити його потребу;
– еталонна влада (влада прикладу). Характеристики або властивості командира настільки привабливі для підлеглого, що він прагне бути таким же, як командир;
– законна влада. Підлеглий вірить, що командир має право віддавати накази, а його обов’язок – підкоритися їм. Він виконує накази командира, тому що традиція вчить, що підпорядкування приведе до задоволення підлеглого. Тому законну владу дуже часто називають традиційною владою. Законна влада буває реальною тоді, коли підлеглий підкорюється вказівці військового менеджера тільки тому, що він стоїть на більш високій сходинці організаційної ієрархії. Усі командири користуються законною владою, тому що їм делеговані повноваження по керівництву іншими людьми.