Делегування, відповідальність і повноваження

Функція організація – це дія по досягненню раціональної комбінації людських і матеріальних ресурсів виконання завдання в просторі й часі.

Організація як функція управління військовою організацією складається із двох процесів.

Організація як процес формування структури військової організації, її підрозділів, складу підрозділів в у поєднанні з поставленими цілями й завданнями.

Організація як процес формування взаємин повноважень, які об’єднують вищі рівні управління з нижчими й забезпечують можливість розподілу й координації дій. Засобом вирішення даного завдання є делегування.

Для того, щоб зрозуміти перший процес, необхідно спочатку розглянути другий процес функції «організація» - делегування повноважень.

Формування структури військової організації розглянуто в п. 1.1.3.3.

 

2.1.6.1. Сутність делегування, відповідальності й повноважень

Делегуванняозначає передачу завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Якщо завдання не делеговане підлеглому, командир змушений виконати його сам. Делегування повноважень є основним процесом, за допомогою якого командування встановлює формальні стосунки військовослужбовців у військовій організації. Важливо усвідомити, що делегування реалізується тільки у випадку прийняття повноважень. Командир не може делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним цінностям, принаймні, на довгий строк. Однак обмеження, що накладаються на повноваження, часто на практиці командирами порушуються.

Делегування базується на повноваженнях і відповідальності

Повноваження –це організаційно закріплене обмежене право використовувати ресурси військової організації, виконувати дії, приймати рішення, віддавати розпорядження й спрямовувати зусилля підлеглих на виконання певних завдань.

У військовій організації для кожної посади визначені повноваження, тобто сукупність прав і обов’язків.

Межі повноваженьвизначаються Статутами, посадовими інструкціями, настановами, викладеними в письмовій формі. Особи, що виходять за ці межі, перевищують свої повноваження. Наприклад, командир витрачає на особисті потреби гроші, виділені для рішення делегованих йому службових завдань, перевищує межі своїх прав з витрати урядових ресурсів. У загальному випадку межі повноважень розширюються в напрямку більш високих рівнів управління військовою організацією. Проте навіть повноваження вищого командування обмежені. Воно не може підвищувати собі зарплату, призначати преміальні тощо без дозволу і рішення відповідних урядових органів.

Повноваження невід’ємні від відповідальності,тобто необхідності надавати звіт за прийняті рішення, активні дії і їх наслідки.

Відповідальність означає, що військовослужбовець відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Відповідальність не може бути делегована. Командир не може розмивати відповідальність, передаючи її підлеглим. Хоча командир, на якого покладена відповідальність за вирішення якого-небудь завдання, не зобов’язаний його виконувати особисто, він залишається відповідальним за задовільне вирішення завдання. У військових організаціях командири вищого рівня управління рідко спілкуються з підлеглими на нижчих рівнях, які виконують більшість конкретних завдань. Проте вони відповідають за діяльність своїх підлеглих і військової організації. Обсяг відповідальності – от одна із причин високих посадових окладів у командирів вищих рівнів управління.

2.1.6.2. Типи й варіанти розподілу повноважень

Типи повноважень.Повноваження бувають двох типів: лінійні й штабні (апаратні).

Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються зверху вниз безпосередньо від командира до підлеглого й далі до інших підлеглих. Саме лінійні повноваження надають командирові узаконену владу для спрямування своїх безпосередніх підлеглих на досягнення поставлених цілей.

Командир, що володіє лінійними повноваженнями, має право приймати певні рішення й діяти з певних питань без узгодження з іншими командирами в тих межах, які встановлені військовою організацією, законом або звичаєм. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління військовою організацією. Процес створення ієрархії називається скалярним процесом.

(Скалярний ‑ лат. Scalaris – сходовий, східчастий; Ієрархія – греч. Hieros – священний і arche – влада - розташування елементів цілого в порядку від вищого до нижчого).

Оскільки повноваження передаються за допомогою скалярного процесу, такий процес, називається скалярним ланцюгом або ланцюгом команд, який показаний на рис. 2.12.

 

 

Ланцюг команд, створений делегуванням повноважень, є характерною рисою всіх формальних військових організацій, крім самих дрібних.

Штабні (апаратні) повноваження стосовно лінійних структур можуть бути: рекомендаційні повноваження, обов’язкові, узгодження, паралельні (блокувальні) повноваження, функціональні повноваження.

Рекомендаційні повноваження зводяться до консультування лінійного керівництва, яке може звертатися за порадою до апаратного підрозділу, а може не звертатися. Одержавши пораду або рекомендацію, лінійний керівник може скористатися нею, а може знехтувати.

Обов’язкове узгодження полягає в тому, що лінійні керівники зобов’язані обговорити з апаратним підрозділом питання, перш ніж приймати рішення або вчиняти дії. Проте знов-таки рекомендаціям апаратного підрозділу слідувати не обов’язково.

Паралельні повноваження полягають у тому, що апаратні служби можуть відхиляти рішення лінійного керівництва. Таким чином, відбувається урівноважування влади і запобігання грубим помилкам.

Функціональні повноваження означають право апаратних служб пропонувати й забороняти певні дії в межах своєї компетенції. При цьому пропозиції апаратних служб є обов’язковими для лінійних керівників.

По суті, лінійні повноваження керівника військової організації реалізуються через штаб (апарат), надаючи йому право діяти в певних питаннях. Функціональні повноваження поширені в сучасних військових організаціях, тому що на їх озброєнні перебувають складні різноманітні комплекси, що діють на різних фізичних принципах. Для їх ефективного використання у військових операціях необхідні не тільки лінійні, а в більшості випадків функціональні повноваження у відповідних сферах компетенції апарата.

На схемах організаційної структури військової організації лінійні повноваження позначаються суцільними лініями, а функціональні ‑ пунктирними лініями.

Варіанти розподілу повноважень. При делегуванні можливі два варіанти розподілу повноважень і завдань: система «ялинка» і система «матрьошка» (рис.2.13).

 

Система «ялинка» Система «матрьошка»

 

 

Рис. 2.13. Варіанти розподілу повноважень і завдань

 

У системі «ялинка» повноваження й завдання вищого командування поглинають частину повноважень і завдань нижчестоящого командування. Система «матрьошка» є системою подвійного або множинного підпорядкування. У ній повноваження й завдання вищого командування повністю поглинають повноваження й завдання всіх нижчестоящих командирів. У цій системі дуже складно знайти «крайнього» через розпорошеність повноважень і завдань усіх нижчестоящих рівнів.

У зв’язку із цим у військових організаціях може застосовуватися тільки варіант «ялинка», який ґрунтується на єдиноначальності. Це передбачає, що повноваження передаються від безпосереднього начальника, який потім без крайньої необхідності не втручається в діяльність виконавця, а лише контролює його й за необхідності надає допомогу. Управління через голову тут не припустиме, тому що веде до руйнування основ військової організації.

Система «матрьошка» може застосовуватися в тих випадках, коли вищий керівник є власником. Він, передаючи повноваження підлеглим, повністю залишає їх за собою. Це дозволяє йому в будь-який момент втручатися в дії всіх нижчестоящих рівнів управління, що в системі «ялинка» уважається неприпустимим. Також цей тип розподілу повноважень притаманний для військових організацій таких як науково-дослідні, науково-виробничі та інші.