У п. 1.1.1.2 було наведено таке визначення: «Принципи військового управління – являють собою загальні рекомендації щодо дій і прийняття рішень, при дотриманні яких забезпечується ефективне управління й розвиток об’єкта військового управління».
Принципи військового управління складалися (формулювалися) і перевірялися на практиці протягом усього періоду людської діяльності й збройної боротьби з найдавніших часів дотепер.
Принципи управління були об’єктом дослідження всіх відомих мислителів. Вони розроблялися великими полководцями, військовими вченими, а також теоретиками менеджменту XX століття. У цій главі розглянемо принципи управління, обґрунтовані теоретиками менеджменту ХХ століття для управління всіма організаціями, у тому числі й військовими, а також принципи військового управління, які застосовувалися великими полководцями.
Одну з перших теорій щодо принципів управління створив Конфуцій (551 – 478 р. до н.е.). Він розробив концепцію людини добросердої не за походженням, а завдяки вихованню й удосконалюванню. Конфуцій уважав, що така людина, насамперед, повинна любити інших людей, бути гуманістом, слушним, вірним, щирим, завжди прагнути до знань, з особливою повагою ставитися до батьків і літніх. Закон ідеальних відносин він втілив у принцип: «Чого не побажаєш собі, того не роби іншим». «Гуманне управління» припускає безкомпромісність у слідуванні дійсному принципу, у вирішенні головних питань, турботі про людей і їх блага, твердому знанні того, що подобається людям й що вони ненавидять. На думку Конфуція: «Досягни любові народної – і ти досягнеш влади, якщо ж втратиш любов народну, то втратиш владу».
Сучасна військова наука управління розглядає три підходи до військового управління: процесний, системний і ситуаційний.
Принципи (концепції) і підходи до військового управління повинні враховуватися й виконуватися в практичній діяльності командирами й органами управління на всіх рівнях.