У п. 1.1.1.4. усі теорії менеджменту розбиті на дві групи: «одномірні» і «багатомірні». До «одномірних» теорій були віднесені школи наукового, адміністративного менеджменту й школа людських відносин. Ці школи основний наголос у дослідженнях з управління організацією робили на одне явище: на завдання – наукова школа, на керування – адміністративна школа й на людину – школа людських відносин.
«Багатомірні» теорії при дослідженні процесів управління, розглядають в організації не одне явище, а як мінімум три (завдання, управління й людину). До них належать: поведінкові теорії «Х» і «У», сучасний американський менеджмент, сучасний японський менеджмент і наука управління, що включає три підходи: процесний, системний і ситуаційний.
У навчальному посібнику ми не будемо докладно зупинятися на змісті «одномірних» і «багато мірних» теорій менеджменту, а тільки зупинимося на принципах управління, які знайшли широке застосування у військовому управління. Хто зацікавиться цими теоріями, докладно може прочитати про них у працях по менеджменту [6,22,44,49,51,57].
1.2.1.1. Принципи військового управління на основі
теорії наукового менеджменту
Уперше про менеджмент як самостійну галузь знань і практичну діяльність згадувалося в доповіді Г. Тауна (1884 – 1924) на щорічних зборах Американського товариства інженерів-механіків (АТІМ) [10, с. 14]
У 1885 р. до АТІМ вступив інженер Фредерік Уінслоу Тейлор(1856-1915). Він розробив методи управління, які одержали згодом назву наукового менеджменту. В усьому світі Ф. У. Тейлора вважаютьзасновником і головним розробником теорії наукового управління.Заслуга Тейлора і його послідовників у тому, що вони обґрунтували положення: управляти можна науково, спираючись на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їх узагальнення.
Свої погляди на ефективне управління Ф. У. Тейлор узагальнив в основній праці [49] в 1911 р.
Наукове управління Тейлор побудував на чотирьох принципах: на нормуванні (будь-який трудовий процес можна поділити на окремі операції й виміряти час їх виконання); на строках виконання завдання (винагороду слід виплачувати, якщо робота виконана в чітко встановлений строк); на вивченні розумових і фізіологічних можливостей виконавців,їх відборі й навчанні; на справедливій винагороді за кінцевий результат, досягнутий виконавцем. Науковець уважав, що менеджери повинні думати, а робітники ‑ працювати.
Таким чином, з іменем Тейлора пов’язується перший прорив в управлінській думці, що відбувся на початку ХХ ст.. Він полягає в тому, що управляти можна "науково". Принципи "наукового управління" Тейлора знайшли широке застосування не тільки в промисловості, а й у військовій справі при розробці інструкцій з бойового застосування зброї. За словами видатного сучасного американського вченого й менеджера Пітера Друкера «тейлоризм – це скеля, на якій ми споруджуємо нашу дисципліну» [10, с.18].
Ідеї Тейлора розвинені багатьма його послідовниками, серед яких, у першу чергу, слід назвати американського вченого Гаррингона Емерсона (1853-1931), який основну увагу приділяв теоретичним питанням дослідження проблеми організації праці. Із цією метою він розчленував процес організації праці на складові й ретельно вивчав кожну з них. Проведений аналіз дозволив йому сформулювати дванадцять принципів управління, які дають можливість максимально підвищити продуктивність праці в будь-якій сфері діяльності: у виробництві, на транспорті, у будівництві, військовій справі тощо. Ці принципи він виклав у роботі [57].