Залежно від пріоритетів щодо забезпечення інформаційних потреб користувачів фінансової звітності в певній країні, існують такі базові підходи до регулювання аудиторської діяльності:
1. Нормативно-орієнтований базовий підхід існує в тих країнах, де користувачами аудиторських висновків є перш за все представники органів державної влади, і тому аудиторська діяльність знаходиться під жорстким регламентуванням з боку держави.
2. Громадсько-орієнтований базовий підхід пов’язаний з розширенням кола користувачів фінансової звітності. В такій ситуації аудит орієнтований на потреби широкого кола громадськості, а саме переважно потреб акціонерів, інвесторів, кредиторів та інших зацікавлених юридичних та фізичних осіб. Саме тому в таких країнах аудиторська діяльність є певною мірою саморегульованою.
Враховуючи те, що історично аудит — це форма незалежного економічного контролю, а представники органів державної влади є одними з користувачів фінансової звітності та аудиторських висновків, то в першому випадку аудит залежатиме від державних структур, які регулюють аудиторську діяльність. Таким чином, другу форму регулювання аудиторської діяльності можна розглядати як більш прогресивну, яка дозволяє формувати об’єктивні зовнішні передумови для незалежності аудиту. Звісно, при аналізі систем регулювання аудиторської діяльності в будь-якої країни можна казати лише про переважання одного з базових підходів. В Україні регулювання аудиту здійснюється переважно на базі громадсько-орієнтованого підходу.
Система регулювання аудиторської діяльності в Україні має такі елементи:
1. Сукупність законів та інших регламентуючих документів, щодо здійснення аудиторської діяльності, таких як:
1.1. Закон України «Про аудиторську діяльність»;
1.2. Закони, які визначають обов’язковість проведення аудиту;
1.3. Стандарти аудиту (в Україні в якості національних використовуються Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики);
1.4. Кодекс етики професійних бухгалтерів;
1.5. Господарський кодекс та інші нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність.
1. Орган управління системою організації аудиторської діяльності — Аудиторська палата України (АПУ), яка:
2.1. проводить атестацію (сертифікацію) аудиторів;
2.2. веде Реєстр суб’єктів аудиторської діяльності;
2.3. здійснює контроль якості роботи аудиторів і дотримання учасниками ринку аудиторських послуг законодавства і стандартів аудиту.
Загальну сукупність нормативно-правових документів, що регулюють аудиторську діялбність можна поділити на дві категорії:
1. сукупність нормативно-законодавчих та регламентуючих документів щодо здійснення аудиторської практики;
2. сукупність нормативно-правових документів, які регламентують здійснення підприємницької діяльності (Конституція України, Господарський кодекс, закони з оподаткування). Основний нормативний документ, який регламентує здійснення аудиту в Україні — Закон України «Про аудиторську діяльність».
Держава, як один із користувачів фінансової звітності, не може прямо регулювати через свої виконавчі органи аудиторську діяльність, інакше буде втрачено незалежність аудиторського контролю. Отже, аудиторська діяльність є самореґульованою. Це означає, що держава встановлює лише вимогу здійснення аудиту, а методику його проведення визначають професійні організації.
Закон «Про аудиторську діяльність» визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації.
Структура Закону України «Про аудиторську діяльність»